У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 31 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2005 року.

         Вироком місцевого суду

                                               ОСОБА_1,

                                               5 серпня 1983 року народження,

                                               уродженця та жителя м. Феодосія

                                               Автономної Республіки Крим,

раніше судимого: 26 грудня 2001 року Феодосійським міським судом за ст.ст. 186 ч.2, 189 ч.2, 190 ч.2 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільнився 1 грудня 2004 року за відбуттям покарання,  

засуджено за ч.2 ст.186 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі.

         Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого  ОСОБА_2 800 грн. на відшкодування моральної шкоди.

         Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2005 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2005 року - без зміни.

         ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, 3 липня 2005 року, приблизно о 23 годині, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1 м. Феодосії, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров¢я потерпілого ОСОБА_2, відкрито заволодів його мобільним телефоном “Сіменс-А-62” із стартовим пакетом, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на суму 620 грн.

         У касаційній скарзі ОСОБА_1, як видно із її змісту, просить судові рішення щодо нього змінити та перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.186 на ч.2 ст.190 КК України, оскільки вважає, що не мав умислу на відкрите заволодіння майном потерпілого і не завдавав останньому удар.

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів  не знаходить підстав для її задоволення.

         Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за який його засуджено, ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів, і є правильним.

На обгрунтування свого  висновку, місцевий суд підставно послався на показання потерпілого ОСОБА_2, який повідомив, що 3 липня 2005 року, приблизно о 23 годині, прогулюючись біля будинку АДРЕСА_1, зустрів ОСОБА_1, який раптово вдарив його рукою в обличчя і вихопив із його рук мобільний телефон “Сіменс-А-62” і з викраденим втік. Від удару нападника він впав і пошкодив лікоть.

Показання потерпілого є послідовними і повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, а саме з показаннями законного представника потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, а також даними, що є у протоколах явки з повинною ОСОБА_1, огляду телефону, очної ставки, під час якої потерпілий підтвердив свої показання. З висновку судово-медичної експертизи видно, що у потерпілого на лікті лівої руки виявлено ушкодження, яке могло утворитися 3 липня 2005 року і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. 

         Заява ОСОБА_1 про те, що його злочинні дії слід перекваліфікувати з ч.2 ст.186 на ч.2 ст.190 КК України, були предметом перевірки і не знайшли свого підтвердження. Суд, на підставі зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, дійшов обґрунтованого висновку щодо кваліфікації злочинних дій ОСОБА_1 саме за ч.2 ст.186 КК України. Це рішення суду є правильним.

         Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд, керуючись ст.65 КК України,  урахував усі обставини справи, тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що пом'якшують його покарання, і підставно призначив йому покарання у виді позбавлення волі, наближене до мінімального для даного виду злочинів.

         Суд апеляційної інстанції перевірив доводи засудженого, аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх такими, що не підлягають задоволенню. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

         Підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, а також для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених  у ст.384 КПК України, не вбачається.

Підстав для пом'якшення покарання не знайдено. 

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1  відмовити.

                                              Судді:

Мороз М.А.                           Кравченко К.Т.                 Пивовар В.Ф.