Справа № 22-ц -25562\2010.                                                                                                                                  Головуючий 1 інст.Боговський Д.Є.

Категорія  про стягнення  

шкоди                                                                                                                                                                                        доповідач Ларенок В.І.  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2010  року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області  в складі:

головуючого     -     судді Міненкової Н.О.

суддів                -Ларенка В.І., Гальянової І.Г.,

при секретарі    -      Григоренко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»

          на рішення Комінтернівського   районного суду м. Харкова від 11 червня 2010  року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», Харківської філії  Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», третя особа ОСОБА_4 про стягнення суми страхового відшкодування ,-

                                                                       встановила:

                          02.07.2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся  у суд з  позовом до Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», Харківської філії  Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» про стягнення 64 080 грн. 41 коп. – суми страхового відшкодування.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 20.09.2005 року між ним та відповідачем було укладено договір (поліс) добровільного страхування транспортного засобу, водія, та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, за умовами якого було застраховано легковий автомобіль позивача марки «Шевролет Такума», державний номер НОМЕР_1.

23 липня 2006 року на вул. Деревянко в м. Харкові між автомобілем позивача, під керуванням ОСОБА_4 та автомобілем марки «Шкода – Октавія» державний номер  НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 збулося зіткнення, у результаті чого його автомобілю були причинені ушкодження. Після настання дорожньо-транспортної пригоди позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» про отримання суми страхового відшкодування відповідно до укладеного 20.09.2005 року договору, однак відповідач відмовився виплатити суму страхового відшкодування на підставі того, що, на його думку, ОСОБА_4 керувала автомобілем позивача без наявності посвідчення водія.

Позивач вважає відмову відповідача виплатити суму страхового відшкодування безпідставною та незаконною та просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь суму страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, водія, та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності.

Під час розгляду справи позивач уточнював та доповнював свій позов, остаточно просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь страхове відшкодування в розмірі, визначеного висновком спеціаліста автотоварознавця від 16.10.2006 року в сумі 49 940 грн. 20 коп.

Представник відповідачів проти позову заперечував, посилаючись на те, що згідно з кінцевим абзацом полісу страхування та пункту 4.1 Правил добровільного страхування транспортних засобів № 19-1, затверджених Міністерством фінансів України - до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не провадяться у разі, якщо збиток виник внаслідок управління транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія відповідної категорії, або у якої відсутні правові підстави для керування застрахованим транспортним засобом. При цьому зазначав, що позивач ОСОБА_3 не був присутній в належному йому автомобілі «Шевролет Такума», яким керувала ОСОБА_4, та з вини якої 23 липня 2006 року трапилась дорожньо-транспортна пригода. Крім того на момент ДТП у водія ОСОБА_4 було відсутнє посвідчення водія, не було доручення на право керування автомобілем, у зв’язку з чим у неї не було законного права на керування автомобілем належним позивачу. За таких обставин страхова компанія не визнала цей випадок страховим та відмовила ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування. Просив відмовити в задоволенні позову.

          Рішенням Комінтернівського  районного суду м. Харкова від 11 червня 2010 року  позовні вимоги  задоволені частково. Суд вирішив стягнути з відповідача Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 49 940 грн. 20 коп., судовий збір в сумі 499 грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а також витрати, пов’язані з проведенням експертизи в сумі 607 грн. 03 коп.. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Харківської філії  Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» відмовлено.

          Не погоджуючись із таким рішенням районного суду, в апеляційної скарзі представник Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»  просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.  Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції. При цьому  вказує на те, що згідно п. 4.1.5. до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не провадяться у разі, якщо збиток виник внаслідок управління транспортним засобом особою:

-   яка не має посвідчення водія відповідної категорії,

-   у якої відсутні правові підстави (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, трудовий договір, доручення на право керування тощо) для керування застрахованим транспортним засобом.

У даному випадку ОСОБА_4 управляла автомобілем без посвідчення водія, і у неї були відсутні правові підстави для керування автомобілем. Цій випадок не відноситься до страхових випадків, а тому  страхове відшкодування не здійснюється. Ні під час врегулювання страховою компанією справи ДТП, ні підчас суду ОСОБА_3 або третя особа ОСОБА_4 не надали водійське посвідчення ОСОБА_4 чинне на час настання ДТП, а саме на 23.07.2006 року. Згідно наведених умов укладеного договору страхування сам лише факт відсутності посвідчення водія на момент керування застрахованим транспортним засобом, з будь-яких причин (поважних чи не поважних ), є підставою для відмови у визнанні ДТП страховим випадком. Позивачем також не надано доказів щодо присутності ОСОБА_3 в момент ДТП в автомобілі. Суд на ці обставини не звернув уваги та й прийняв необґрунтоване рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції,  судова колегія  вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

         Так, задовольняючи  позовні вимоги ОСОБА_3  районний суд виходив з того, що  

 відповідачем  не спростовані факти знаходження позивача ОСОБА_3 в якості пасажира у  

власному автомобілі, яким керувала ОСОБА_4 в момент ДТП 23.07.2006 року і що ОСОБА_4 керувала автомобілем за наявності в неї посвідчення водія. А тому даний випадок є страховим і згідно до ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов’язаний при и настанні страхового випадку здійснити страхову виплату .

         Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Як вбачається з матеріалів справи  23 липня 2006 року на вул. Деревянко в м. Харкові між автомобілем позивача, під керуванням ОСОБА_4 та автомобілем марки «Шкода – Октавія» державний номер  НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 збулося зіткнення, у результаті чого автомобілю були причинені ушкодження. Після настання дорожньо-транспортної пригоди позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» про отримання суми страхового відшкодування відповідно до укладеного 20.09.2005 року договору, однак відповідач відмовився виплатити суму страхового відшкодування посилаючись на те, що ОСОБА_4 керувала автомобілем позивача без наявності посвідчення водія, у неї були відсутні правові підстави для керування застрахованим автомобілем (не було доручення на право керування, відсутність в автомобілі на момент ДТП володільця транспортного засобу ).  

Згідно полісу страхування та пункту 4.1 Правил добровільного страхування транспортних засобів № 19-1, затверджених Міністерством фінансів України - до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не провадяться у разі, якщо збиток виник внаслідок управління транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія відповідної категорії, або у якої відсутні правові підстави для керування застрахованим транспортним засобом.

Ні під час врегулювання страховою компанією справи ДТП, ні під час суду ОСОБА_3 або третя особа ОСОБА_4 не надали водійське посвідчення ОСОБА_4 чинне на час настання ДТП, а саме на 23.07.2006 року.

 Згідно наведених умов укладеного договору страхування сам лише факт відсутності посвідчення водія на момент керування застрахованим транспортним засобом, з будь-яких причин (поважних чи не поважних ), є підставою для відмови у визнанні ДТП страховим випадком.

Суд в своєму рішенні вказав, що відповідач не доказав факт керування автомобілем ОСОБА_4 без посвідчення водія. Суд вважав доказаним факт що ОСОБА_4 керувала автомобілем в момент ДТП маючи посвідчення водія. При цьому як на доказ цього факту послався на довідку  РЕВ МВ ГУ МВСУ в Харківської області, з якої вбачається, що  посвідчення на право керування автомобілем на ім’я ОСОБА_4 видано 27.02.2007 року заміст втраченого посвідчення від 27.11.2002 року і що в переліку осіб, тимчасово позбавлених права керування автотранспортом громадянка ОСОБА_4 не значиться. А також суд послався на вирок суду яким ОСОБА_4 була засуджена за ч.1 ст. 286 КК України, в якому не зазначено, що вона керувала автомобілем без посвідчення водія.

Однак зазначені факти не можна визнати доказом того, що ОСОБА_4 23.07.2006 року  в момент ДТП керувала автомобілем маючи  посвідчення водія.

            Будь які доказі того, що ОСОБА_4 23.07.2006 року керувала автомобілем маючи  

         посвідчення водія у матеріалах справи відсутні. Не надані таки доказі і в апеляційному суді.

           Наведені судом в рішенні мотиви щодо відхилення заперечень відповідача стосовно обставин відсутності власника ОСОБА_3 в автомобілі під час керування автомобілем ОСОБА_4 також не можна вважати законними.   Як на доказ присутності ОСОБА_3 в автомобілі під час ДТП суд посилається: на пояснення свідка ОСОБА_3, який пояснив, що він був присутній в належному йому автомобілі в якості пасажира; на відповідь слідчого відділу розслідування ДТП ГУ МВС України директору ОАО СК «Гарант-Авто» про те що на момент ДТП 23.07.2006 року керувала автомобілем ОСОБА_4 в присутності власника автомобіля; на пояснення свідка ОСОБА_5, який пояснив, що в результаті ДТП він отримав травми та самостійно рухатися не міг, дружина витягла його із автомобіля та посадила на узбіччі. Згодом до нього підходив ОСОБА_3 та цікавився станом його здоров’я. Зі слів своєї дружини ОСОБА_5 відомо, що за кермом автомобіля «Шевролет Такума» була дівчина, на пасажирському кріслі сидів молодий чоловік.

Однак ОСОБА_3 є зацікавлена особа – власник автомобіля, який в результаті ДТП отримав матеріальну шкоду у вигляді пошкодження свого автомобіля і який зацікавлений у вирішенні справи на його користь. Свідчення ОСОБА_3 не підтверджуються жодними доказами. Навіть така , наприклад, суттєва обставина про те, що в результаті ДТП всі її учасники  отримали різного ступеню тілесні ушкодження, всі зверталися за медичною допомогою, але ОСОБА_3 ніяких ушкоджень не отримав, за допомогою не звертався. Цей факт ставить під сумнів його присутність в автомобілі під час ДТП.

Вказана відповідь слідчого відділу  не може свідчить про те, що ОСОБА_3 був присутнім в автомобілі під час ДТП, оскільки відповідь слідчого не ґрунтується на жодному доказі дослідженої кримінальної справи. Відповідь слідчого за своєю суттю є припущенням.

Пояснення свідка ОСОБА_5 не може свідчити про те, що ОСОБА_3 був присутнім в автомобілі під час ДТП. Навпаки, ОСОБА_5 чітко зазначив в судовому засіданні 10.06.2010 року, що він не може підтвердити хто був присутнім в автомобілі, оскільки перебував під впливом отриманих травм. Дійсно ОСОБА_3 підходив до нього, коли він сидів на узбіччі дороги та вже після того, як приїхали працівники ДАІ та швидка медична допомога.

Та обставина, що у вироку суду від 25.09.2007 року не вказано, що ОСОБА_4 управляла автомобілем без посвідчення водія, не може бути підставою вважати що вона дійсно керувала автомобілем  маючи таке посвідчення. У вироку описується лише склад злочину, однак управління транспортним засобом без посвідчення не є злочином. Управління транспортним засобом без посвідчення водія є порушенням Правил дорожнього руху, однак таке порушення не знаходиться у причинному зв’язку з ДТП.

Таким чином  суд першої інстанції помилково вважав доказаним факт керування ОСОБА_4 автомобілем 23.07.2006 року маючи посвідчення водія та на  правової підставі. Він  жодним доказом не підтверджений.

Однак цей факт має значення для вирішення справи.

Згідно до п. 2 ч.1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

 За таких обставин ухвалене рішення суду не можна визнати законним й обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.          

     керуючись ст.ст.  303, 304,  п.2 ч.1 ст. 309, 317,319 ЦПК України, судова колегія ,-

вирішила :

                   апеляційну скаргу представника Відкритого акціонерного товариства «Українська    

         страхова компанія «Дженералі Гарант»- задовольнити частково.

 .

          Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2010   року змінити, скасувавши його в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 49 940 грн. 20 коп., судовий збір в сумі 499 грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а також витрати, пов’язані з проведенням експертизи в сумі 607 грн. 03 коп..

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування та судових витрат - відмовити.

          В інший частині рішення залишити без змін.

          Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.

          Головуючий суддя

Судді колегії