Категорія №6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
05 серпня 2010 року Справа № 2а-5023/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
при секретарі судового засідання Глазуновій О.О.,
за участю сторін:
від позивача – головний спеціаліст відділу забезпечення надходження
та організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів
Балаба Т.М. (довіреність від 11.01.2010 № 03-02/2)
від відповідача – інспектор відділу кадрів
Черевата О.М. (довіреність від 05.08.2010 б/н)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до приватного підприємства «Старобільський завод продовольчих товарів»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць у розмірі 6911,32 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 140,76 грн.,
ВСТАНОВИВ:
23 червня 2010 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з приватного підприємства «Старобільський завод продовольчих товарів» за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 6911,32 грн. та 140,76 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
В порушення вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві приватного підприємства «Старобільський завод продовольчих товарів» у 2009 році замість двох інвалідів працював один. Таким чином, відповідач до 15.04.2009 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 6911,32 грн. за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 140,76 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, серед іншого зазначив, що обов’язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Крім того, приватне підприємство «Старобільський завод продовольчих товарів» систематично надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначало вакансії для працевлаштування інвалідів. Також підприємством надавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-ПІ, а до місцевої газети надано оголошення про створені робочі місця для інвалідів.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).
Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.
Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Як вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2010 року приватне підприємство «Старобільський завод продовольчих товарів» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (арк. справи 6), в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 1 особу.
На виконання вимог п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, приватне підприємство «Старобільський завод продовольчих товарів» протягом 2009 року у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, подавало до Старобільського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначало про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (арк. справи 16-24).
Відповідно до направлення на працевлаштування У27 від 02 листопада 2009 року № 12280911020011001 Старобільський районний центр зайнятості направив 02 листопада 2009 року до приватного підприємства «Старобільський завод продовольчих товарів» ОСОБА_3 для працевлаштування на посаду експедитора (арк. справи 40), який був прийнятий на посаду експедитора, що підтверджується звітом про наявність вакансій форми № 3-ПН від 05 листопада 2009 року № 37 (арк. справи 23 на звороті).
Листом від 06.07.2010 № 28/4-1419 Старобільський районний центр зайнятості повідомив, що згідно наданих приватним підприємством «Старобільський завод продовольчих товарів» звітів за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» бажаючих отримати направлення на працевлаштування до відповідача у 2009 році не було (арк. справи 15).
Керівництво приватного підприємства «Старобільський завод продовольчих товарів»
подавало до місцевої газети „Вісник Старобільщини” оголошення, яким у номері 89-90 (12504-12505) від 06 листопада 2009 року повідомило про створення робочих місць на підприємстві для інвалідів (2 вакансії) та запрошувало на роботу інвалідів (арк. справи 41).
Вищезазначене свідчить, що відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.
Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судом не встановлено.
Суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Згідно із ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6911,32 грн. за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 140,76 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 05 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова складена у повному обсязі 10 серпня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська