КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 8/340 (2-а-4547/08) Головуючий у 1-й інстанції: Пилипенко О.Є.
Суддя-доповідач: Заяць В.С.
У Х В А Л А
Іменем України
"08" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Зайця В.С.,
Суддів: Земляної Г.В.,
Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою обласної громадської організації з соціального захисту інвалідів та потерпілих на виробництві Донецької області «Захист»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2009 року по справі за позовом обласної громадської організації з соціального захисту інвалідів та потерпілих на виробництві Донецької області «Захист»до Міністерства юстиції України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про зобов’язання вчинити певні дії та визнання постанов недійсними в частині -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом до Міністерства юстиції України (далі –відповідач 1) та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі –відповідач 2) про зобов’язання відповідача 1 надати правову оцінку щодо проведення державної реєстрації Порядку від 22.06.2007 року за № 715/13982, постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року за № 24, підпунктів 3.8.1 і 3.8.2 пункту 3.8 та підпункту 6.4.2. пункту 6.4 «Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат»і від 25.03.2008 року за № 245/14936 постанови правління Фонду від 28.02.2008 року № 2 пункту 1.2 «Про внесення змін до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат»на відповідність ст.ст. 3, 8, 19, 21, 22, ч. 1 ст. 58 Конституції України, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі –Закон), Указу Президента України «Про стратегію подолання бідності»від 15.08.2001 року № 6374 та висновку науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Про наукове тлумачення норм статті 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 24.11.2005 року № 126/205-е; визнання державної реєстрації Порядку від 22.06.2007 року за № 715/13982 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24 підпунктів 3.8.1 і 3.8.2 пункту 3.8 та підпункту 6.4.2. пункту 6.4 «Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат»і від 25.03.2008 року за № 245/14936 постанови правління Фонду від 28.02.2008 року № 2 пункту 1.2 «Про внесення змін до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат»недійсними та такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили, а саме: ст.ст. 3, 8, 19, 21, 22, 46, 58, 68 і 92 Конституції України, Указу Президента України «Про стратегію подолання бідності»від 15.08.2001 року за № 637, ст. 17 та ч. 2 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
На вказану постанову позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам по справі та допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому просив оскаржувану постанову скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та письмових заперечень проти неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з абзацем 12 пункту 7 частини 7 статті 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків затверджує Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Частиною 2 статті 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
На виконання вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»27.04.2008 року правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнято постанову № 24 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», яку зареєстровано Міністерством юстиції України 22.06.2008 року за № 715/13982 (далі –Порядок).
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на слідуюче.
Відповідно до підпункту 3.8.1 пункту 3.8 Порядку підставою для перерахування розміру щомісячної страхової виплати з 1 березня кожного року є зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики.
Підпунктом 3.8.2 п. 3.8 Порядку передбачено, що перерахування розміру щомісячної страхової виплати проводиться виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Коефіцієнти підвищення страхових виплат становили у 2002 році –1,193, у 2003 році –1,182, у 2004 році –1,152, у 2005 році –1,238, у 2006 році –1,203, у 2007 році –1,183, у 2008 році –1,125. Розмір щомісячної страхової виплати обчислюється відповідно до підпункту 3.6.1 пункту 3.6 цього Порядку. При цьому відкоригована заробітна плата не може перевищувати максимальну величину, з якої справляються страхові внески до Фонду, на дату проведення перерахунку. У такому разі розмір щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає. Сума перерахованого розміру щомісячної страхової виплати та пенсії по інвалідності не може перевищувати відкориговану заробітну плату.
Вимогами пункту 6.4.2 вказаного Порядку передбачено перерахування розміру щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки. Щомісячні страхові виплати особам, які мають на це право, перераховуються з 1 березня на коефіцієнт підвищення страхових виплат, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Частиною 3 пункту 6.4.2 Порядку визначені коефіцієнти підвищення страхових виплат у 2002 році –1,193, у 2003 році –1,182, у 2004 році –1,152, у 2005 році –1,238, у 2006 році –1,203, у 2007 році –1,183, у 2008 році –1,125, у 2009 році –1,063.
Зі змісту вказаних положень слідує, що законодавство у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності лише визначає підставу (зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки) із настанням якої виникає обов’язок Фонду перераховувати суми щомісячних страхових виплат. Однак, Законом прямо не передбачено, який саме коефіцієнт повинен застосовуватися при проведені перерахування сум щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати.
Враховуючи те, що застосування коефіцієнту зростання середньомісячної реальної заробітної плати у галузях національної економіки пов’язано з тим, що Державний комітет статистики України розраховує та публікує показник зміни (індекс) реальної заробітної плати, яка розраховується шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін, тому колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених вимог позивача про зобов’язання Фонду провести перерахування сум щомісячних страхових виплат із застосуванням коефіцієнтів середньомісячної номінальної заробітної плати, так як застосування таких коефіцієнтів не передбачено жодним із правових документів.
Вказані висновки також підтверджено в ухвалі Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»у справі № 2-5/2010 від 10.02.2010 року. Зі змісту пункту 3 установчої частини вказаної ухвали слідує, що частина друга статті 29 Закону визначає лише підставу перерахування страхових виплат –це «зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки», а не розмір коефіцієнта такого перерахунку.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмовляючи в задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог до відповідача 1 про зобов’язання надати правову оцінку проведення державної реєстрації Порядку та постанов відповідача 2 від 27.04.2007 року за № 24, від 28.02.2008 року № 2, суд першої інстанції правильно посилався на те, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорювана постанова Фонду була погоджена з Міністерством праці та соціальної політики, Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Головним контрольно-ревізійним управлінням України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, а видана відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Проаналізувавши вказані обставини справи та відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 27.04.2007 року № 24 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22.06.2007 року за № 715/13982, прийнята в межах компетенції, відповідно до статей 17, 21 і 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також погоджена з Мінпраці, Держгірпромнаглядом, ГоловКРУ та Держкомпідприємництвом.
Оскільки умовою визнання акта недійсним є порушення, у зв’язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі, а за результатами розгляду цієї справи в суді першої інстанції факту такого порушення прав, свобод чи інтересів позивача встановлено не було, тому суд першої інстанції зробив остаточний висновок щодо відсутності у адміністративного суду правових підстав для задоволення заявленого позову.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на слідуюче.
Підпунктом 12 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 року № 1577 «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України»передбачено, що Мін’юст здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.
Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі –Положення), затвердженого постановою КМ України від 28.12.1992 року № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Пунктом 6 Положення передбачено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції.
Відповідно до пункту 7 Положення, для узгодження нормативно-правового акта із заінтересованими органами цей документ повинен носити міжвідомчий характер, тобто бути обов’язковим для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт, зокрема містити положення, норми та доручень, що поширюються на інші органи.
Пунктом 13 Положення визначено, що у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт: а) не відповідає Конституції України; б) видано з порушенням чинного законодавства та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт: порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства; видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»(на підставі повідомлення Держпідприємництва або його територіального органу); в) не узгоджено із заінтересованими органами; г) викладено з порушенням правил правопису; д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.
Пунктом 17 Положення передбачено випадки, в яких рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано, а саме: а) виявлення обставин, що не були відомі реєструючому органу під час реєстрації нормативно-правового акта; б) винесення рішення суду про визнання нормативно-правового акта неправомірним (недійсним); в) одержання повідомлення від Держпідприємництва або його територіального органу про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; г) виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.
Вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши зазначені норми матеріального права та вивчивши наявні докази в матеріалах справи, судова колегія приходить до висновку, що відповідачі, приймаючи та реєструючи оспорювані постанови діяли на підставі, у межах та у спосіб, передбаченими чинним законодавством України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Вимогами частини 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини 3 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на перевірку відповідності нормативних актів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Конституції України, тому підстав для задоволення позовних вимог у суду немає.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги позивача не грунтуються на вимогах законодавства та не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу обласної громадської організації з соціального захисту інвалідів та потерпілих на виробництві Донецької області «Захист»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2009 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий суддя: ______________В.С. Заяць
Судді: ______________Г.В. Земляна
______________Ю.І. Цвіркун
Повний текст рішення виготовлений 16 вересня 2010 року