Справа № 2а-981/10/2570
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2010 р.
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді Житняк Л.О.
суддів: Д’якова В.І., Ткаченко О.Є.
при секретарі Григор’євій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу № 2а-981/10/2570
за позовом ОСОБА_2
до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України
третя особа Господарський суд Чернігівської області
про стягнення заборгованості із заробітної плати, -
В С Т А Н О В И В :
01.03.2010 ОСОБА_2 (позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 4 042,45 грн. за період з 01.01.2006 по 28.12.2006.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що вона була суддею Господарського суду Чернігівської області та посилається на те, що в спірний період часу кошти на оплату праці суддів виділялись відповідачами у меньшому, ніж належало розмірі, оскільки застосовувався визнаний судом протиправним пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 № 865. Пункт 4-1 вказаної постанови в судовому порядку визнано незаконним, оскільки такою нормою, як обмеження розміру посадових окладів суддів 332 грн., перерахунок якого в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати не провадиться, - звужуються зміст та обсяг конституційних прав і свобод, встановлених ст. 22 Конституції України та нормами Закону України «Про судоустрій України».
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 по справі призначено судово-бухгалтерську експертизу, провадження по справі зупинено до одержання результатів експертизи, після проведення якої ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.09.2010 провадження по справі поновлено та призначено до розгляду.
Позивач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. При цьому до суду надійшла заява позивача від 06.10.2010, в якій свої позовні вимоги він підтримав і просив задовольнити з урахуванням висновку експертизи та просив слухати справу в його відсутність.
Представники Державного казначейства України та третьої особи - Господарського суду Чернігівської області в судове засідання не з’явились, надали клопотання з проханням слухати справу у відсутність їх представників.
В поданих поясненнях Державного казначейства України зазначено про порядок виконання бюджетного зобов’язання за наявності відповідного бюджетного призначення (ст. 23 Бюджетного кодексу України). І оскільки Державне казначейство в процесі виконання державного бюджету здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів в порядку ст. 48 Бюджетного кодексу України, тому Державне казначейство України не є суб’єктом, що має відповідати за даним позовом, оскільки лише входить до системи органів, що забезпечують реалізацію механізму виділення коштів з бюджету.
Представник Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України) в судовому засіданні позов не визнав, в своїх запереченнях просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на ст. 13 Закону України «Про оплату праці», зазначивши, що Державним бюджетом України на 2006 – 2009 роки та тимчасовим кошторисом на 2010 рік розміри асигнування на заробітну плату суддів визначені, виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 332 грн. Також представник ДСА України послався на те, що позивачем порушено річний строк звернення до суду. Крім того вказав, що відповідачем по даній справі повинна бути Держава в особі Кабінету Міністрів України, а не ДСА України. (а. с. 22-24).
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, враховуючи завдання адміністративного судочинства, визначені в ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи суд керується принципом законності (ч. 1 ст. 9 Кодексу) та бере до уваги норму ч. 3 ст. 2 цього Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Отже досліджуючи обставини по справі, необхідно врахувати, що позивач був суддею Господарського суду Чернігівської області (ОСОБА_2 розпорядженням Чернігівського облвиконкому від 25.12.1979 № 570-р була призначена державним арбітром, постановою Верховної Ради України від 31.01.1992 № 2082-ХІІ призначена Головою арбітражного суду Чернігівської області, звільнена у відставку з посади судді Господарського суду Чернігівської області згідно постанови Верховної Ради України від 02.11.2006 № 310-У, до 28.12.2006 була Головою Господарського суду Чернігівської області) і відповідно до Конституції України (ст. ст. 22, 92, 126) та Закону України «Про статус суддів» мав право на належне матеріальне та соціальне забезпечення. Відповідно збереження існуючого в Державі статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.
При цьому суд враховує, що 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310, доповнено постанову від 03.09.2005 № 865 пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати – 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».
З довідки Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2010 № 06-15 вбачається, що розмір посадового окладу судді Господарського суду Чернігівської Омеляненко Тетяни Іванівни з 01.01.2006 по дату звільнення – 28.12.2006 розраховувався виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. (а. с. 6).
В спірний період часу, кошти на оплату праці судді виділялись відповідачами з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310, та відповідно нараховувалась заробітна плата за місцем роботи з розрахунку посадових окладів, кратних мінімальній заробітній платі в розмірі 332 грн.
Проте прийняття зазначених змін до постанови Кабінету Міністрів України № 865 було протиправним, що встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 по справі за позовом судді до Кабінету Міністрів України, (треті особи Конституційний суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України). Постановою суду пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України 03.09.2005 № 865, з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310, визнаний протиправним і скасований. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2008 постанова суду першої інстанції по вказаній справі залишена без змін. Судове рішення вступило в законну силу. Отже, відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, протиправність пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 не потребує доказування.
При цьому суд зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», та змінами до нього встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 01.01.2006 – 350 грн., з 01.07.2006 – 375 грн., з 01.12.2006 – 400 грн. на місяць.
Враховуючи вказані зміни розміру мінімальної заробітної плати, позивач вважає, що заробітна плата йому нараховувалась за період з 01.01.2006 по 28.12.2006 з розрахунку посадових окладів, кратних мінімальній заробітній платі в розмірі 332 грн., тому він недоотримав посадовий оклад в зазначеному у позові розмірі (4 042,45 грн.)
Згідно юридичного факту збільшення розміру мінімальної заробітної плати на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зі змінами, суд встановив, що розмір заборгованості по заробітній платі судді Господарського суду Чернігівської області Омеляненко Тетяна Іванівна, встановлений висновком судово-економічної експертизи Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.09.2010 № 1017ц, що знаходиться в матеріалах справи, де визначено розрахунок різниці посадового окладу з урахуванням змін розмірів мінімальних заробітних плат в період з 01.01.2006 по 31.12.2006, - документально та нормативно підтверджений на суму в розмірі 2 551,53 грн. У висновком судово-економічної експертизи також зазначено, що суму доходу, яка підлягає видачі на руки має бути розраховано щомісячно, виходячи з різниці посадового окладу з урахуванням встановлених законодавством утримань із заробітної плати. Також зазначено про узагальнення інформації щодо розрахунку різниці посадового окладу з урахуванням змін розмірів мінімальних заробітних плат в період з 01.01.2006 по 31.12.2006 з необхідністю визначення помісячного періоду (18 арк. висновку).
Так, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», ст.ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 01.01.2003 є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади відповідно до ст. 22 Бюджетного Кодексу України, а Державне казначейство України, відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, тому вони є належними відповідачами по справі.
При цьому на спростування посилань ДСА України на пропущений строк звернення до суду, необхідно зазначити, що на спори стосовно стягнення заробітної плати річний строк звернення до суду не поширюється.
Крім того, в силу ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Таким чином суд прийшов до висновку, що незважаючи на визнання пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 протиправним і скасування його, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів, не вживала заходів до погашення заборгованості, що утворилась перед позивачем та у зв’язку з чим не перераховувались відповідні кошти суду за місцем роботи позивача. Відповідно бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Омеляненко Тетяною Іванівною по заробітній платі, що виникла у зв’язку із застосуванням пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865, підлягає визнанню протиправною.
У позовних вимогах до Державного казначейства України необхідно відмовити тому, що Державне казначейство України здійснює тільки розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України та ч. 4 п. 1 Положення про Державне казначейство України, та своїми діями права та охоронювані законом інтереси позивача не порушувало.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково, оскільки суд визнав за необхідне зобов’язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 різницю посадового окладу з урахуванням змін розмірів мінімальних заробітних плат в період з 01.01.2006 по 31.12.2006 в розмірі 2 551,53 грн. згідно висновку судово-економічної експертизи від 22.09.2010 № 1017ц, як документально та нормативно підтвердженого.
Судові витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 206,40 грн., підтверджені квитанцією від 17.06.2010 № 102/225, згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Омеляненко Тетяною Іванівною по заробітній платі, що виникла у зв’язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про оплату праці суддів».
Зобов’язати Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 різницю посадового окладу з урахуванням змін розмірів мінімальних заробітних плат в період з 01.01.2006 по 31.12.2006 в розмірі 2 551,53 грн. (дві тисячі п’ятсот п’ятдесят одна грн. 53 коп.).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 206,40 грн.
У решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Л.О. Житняк
Судді: В.І. Д’яков
О.Є. Ткаченко