АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4187/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Комишня Н.І.
Суддя-доповідач: Сапун О.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.,
Суддів: Сапун О.А.,
Краснокутської О.М.,
При секретарі: Петровій О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам*янсько – Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Кам*янсько – Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсною угоди купівлі – продажу будинку та земельної ділянки, -
ВСТАНОВИЛА :
08 січня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсною угоди купівлі – продажу жилого будинку та земельної ділянки.
Зазначала, що 10 грудня 2004 року купила у ОСОБА_4 за 26 250 грн. жилий будинок № 480 з надвірними прибудовами та приватизовану земельну ділянку площею 0,32 га, які розташовані по АДРЕСА_1. Угода була укладена в письмовій формі, але нотаріально не посвідчена. Оскільки вона з родиною постійно проживає у придбаному будинку, просила визнати дійсною угоду, яка була укладена 10 грудня 2004 року між нею та ОСОБА_4, визнати за нею право власності на жилий будинок № 480 та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1
Рішенням Кам*янсько – Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 січня 2008 року позов задоволено.
Визнано дійсним укладений 10 грудня 2004 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договір купівлі-продажу житлового будинку № 480 разом з надвірними господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,32 га, які розташовані по АДРЕСА_1
За ОСОБА_3 визнано право власності:
-на житловий будинок № 480 разом з надвірними господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,32 га, що розташовані по АДРЕСА_1
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою Кам’янсько-Дніпровськаиого міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави. Прокурор зазначає, що судовим рішенням визнано право власності на нерухоме майно і земельну ділянку всупереч порядку, визначеному законом і це не відповідає інтереси держави. Посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Кам*ясько-Дніпроавського районного суду Запорізької області від 29 січня 2008 року скасувати та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою для скасування рішення.
У статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з доведеності вимог ОСОБА_3 про те, що договір купівлі-продажу, по якому ОСОБА_4 продала, а позивачка купила жилий будинок № 480 з надвірними прибудовами та присадибну ділянку площею 0,32 га, які знаходяться по АДРЕСА_1, є дійсним з підстав, передбачених статтею 220 ЦК України.
Однак таких висновків суд дійшов з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.
За змістом статей 316,319,321,328 ЦК України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України, є нікчемним.
Умови, за якими можна визнати такий договір дійсним, передбачені ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Як роз’яснив у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін .
Встановлено, що нотаріально посвідчений договір між сторонами про купівлю нерухомого майна не укладався.
Одночасно суд задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачами права власності на земельну ділянку, посилаючись на положення ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України.
В силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
За правилами ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
З аналізу змісту ст. 120 ЗК і ст.377 ЦК вбачається, що зазначені норми закріплюють самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
При набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).
Суд першої інстанції не врахував, що нерухоме майно є однією з основ функціонування економічної системи держави. Саме тому оптимальна організація цивільного обороту об’єктів нерухомого майна є однією з головних завдань держави в галузі економічної політики. Керівну роль в організації такого обігу відіграє правове регулювання відносин, пов’язаних з нерухомим майном. Об’єкти нерухомого майна мають особливий правовий режим, який полягає, зокрема, у тому, що дані об’єкти, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідним органом, що встановлено ст. 182 ЦК України та Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справ, а тому відповідно до ч. 4 ст. 309 ЦПК України його необхідно скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307,309,313,316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляцій скаргу Кам*янсько – Дніпровського міжрайонного прокурора задовольнити.
Рішення Кам*янсько – Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 січня 2008 року в цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку № 480 з прибудовами та земельної ділянки площею 0,32 га, які розташовані по АДРЕСА_1, та визнання за ОСОБА_3 права власності на жилий будинок і земельну ділянку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: