Копія

Справа № 2-5962/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2010 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого – судді                         – Таргоній Д.О.,

при секретарі                             – Кисіль А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить винести рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 075-2008-1282 від 23.04.2008 року, укладений між ним та ВАТ «Універсал Банк»; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 23.04ю.008 року, укладений між ним та ВАТ «Універсал Банк»; визнати недійсним з моменту укладення договір поруки № 075-2008-1282-Р від 23.04.2008 року укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1А; зобов’язати відповідача прийняти у позивача суму в розмірі 404 692,30 грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців за таких умов, що місячний платіж буде складати 6744,87 грн.; зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверську І.В. виключити з реєстру іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що кредитний договір укладено в порушення діючого законодавства України в іноземній валюті – доларах США, а не в національній валюті – гривні, за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій. Крім того, вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс прав та обов’язків на шкоду позичальнику.

В судовому засіданні позивач підтримав у повному обсязі заявлені позовні вимоги, а також підстави, якими вони обґрунтовуються, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Треті особи в судове засіданні не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від приватного нотаріуса КМНО Тверської І.В. надійшла заява з проханням розглядати справу у її відсутності.

Відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України, суд визнав можливим розглянути справу у відсутності третіх осіб.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 23.04.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником всіх прав та обов’язків якого на даний час є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № № 075-2008-1282, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 134474,00 доларів США , а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,75% річних на умовах та в строки, визначені цим договором. (а.с. 21-26)

В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, 23.04.2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 075-2008-1282-Р.(а.с. 72-73)

Крім того, 23.04.2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 75-78)

Визначаючи правову природу правовідносин між сторонами по справі, суд виходить з положень чинного законодавства про кредит, зокрема Параграфу 2 глави 71 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», а також положень Закону України «Про захист прав споживачів», які регулюють правовідносини сторін у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за  кредитним  договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові  кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»,  банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей,  будь-яка гарантія,  будь-яке  зобов'язання  придбати право  вимоги боргу,  будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано  в  обмін  на  зобов'язання  боржника  щодо  повернення заборгованої суми,  а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п. 3 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким чином, операції з розміщення коштів є кредитними операціями, які можуть здійснюватись на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» також визначено, що під коштами розуміється: гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали.

Валютними операціями є, серед іншого, операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.

Відповідно до п. 2.1 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик.

Пунктом 2.3 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до п. 5.3 вказаної вище Постанови правління НБУ, письмовий дозвіл на здійснення  операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Суд вважає, що посилання позивача на п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо обов’язкової наявності у Банка при здійсненні кредитування індивідуальної ліцензії НБУ не ґрунтується на Законі.

Так, ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Проте, чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень щодо сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 2, 47, 49 ЗУ «про банки і банківську діяльність», суд вважає, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ, що відповідає вимогам законодавства України.

Судом встановлено, що 07.12.2007 року ВАТ «Універсал Банк» отримано банківську ліцензію № 92 на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Судом встановлено, що 07.12.2007 року ВАТ «Універсал Банк» отримано  дозвіл НБУ  № 92-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.

Укладений згідно діючого законодавства договір, є обов’язковим для його виконання сторонами, що закріплено в ст.629 ЦК України.    

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зазначені в ст. 203 ЦК України.  

Порушення будь-якої із цих вимог при укладенні позивачами кредитного договору, договору поруки або договору іпотеки судом не встановлено.  

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні в частині позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, оскільки оспорювані позивачем договори укладено у відповідності до вимоги діючого законодавства.  

Вимоги щодо зобов’язання відповідача прийняти у позивача грошові кошти в сумі 404 692,30 грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, а також щодо зобов’язання  приватного нотаріуса КМНО Тверської І.В. виключити з реєстру іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку, задоволенню не підлягають оскільки являються похідними від первісних позовних вимог.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 60, 169, 209, 211-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 524, 533, 652, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.п. 2.1, 2.3, 5.3 Постанови Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд  м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення.

Суддя:         (підпис)

З оригіналом згідно,

Суддя:                 Таргоній Д.О.   Секретар:                         Кисіль А.М.