Копія
Справа № 2-5821/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2010 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого – судді – Таргоній Д.О.,
при секретарі – Фоменко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом та просить винести рішення, яким визнати недійсними кредитний договір № 96/ПВ-07 від 19.02.2007 року, укладений між ним та відповідачем, договір іпотеки № 96/ФКВ-07 від 19.02.2007 року, укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання умов кредитного договору; в порядку застосування наслідків недійсності зобов’язань, виключити з Державного реєстру іпотек запис № 736, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М.
В обгрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.
19.02.2007 року між ним та ТОВ «Укрпромбанк» був укладений кредитний договір № 96/ПВ-07, згідно умов якого відповідач надав йому кредит у розмірі 70 000 Євро. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був також укладений договір іпотеки № 96/ФКВ-07 від 19.02.2007 року.
Вважає, що кредитний договір є незаконним, несправедливим, таким, що порушує його права, як споживача, у зв’язку з чим має бути визнаний судом недійсним.
Так, на його думку, пп. 1.1, 2.4, 2.6 та 2.7 Кредитного договору щодо валюти кредиту не відповідають вимогам чинного цивільного законодаства, Конституції України, оскільки єдиним законним платіжним засобом на теріторії України є національна валюта – гривня, у зв’язку з чим банк не мав права видавати валютний кредит та визначати платежі по кредиту також у валюті, а не в гривні. Також, позивач не мав право видавати кредит в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, виданої Національним Банком України як Банку, так і позичальнику.
Посилається також на невідповідність пп 3.4, 3.4.1 кредитного договору чинному законодавству, у зв’язку з тим, що Банк вимагам укласти договір страхування предмету іпотеки із страховою компанією, вибраною ним самим, що несправедливим та грубо порушує вимоги ст. 18 ЗУ «про захист прав споживачів». Тим самим, вважає неправомірними також положення п. 2.1.6 договору іпотеки щодо наслідків нездійснення такого страхування позичальникм.
Крім того, п. 4.2.4 Кредитного договору, щодо обов’язку позичальника негайно – у строк не більше 5 днів – повідомляти банк про виникнення ряду обставин, що стосуються позичальника (про участь у судових розглядах тощо). Даний пункт, на його думку, є несправедливим в розумінні ч. 3 ст. 509 ЦК України.
Вважає також незаконним, таким що суперечить ст. 672 ЦК України п. 4.2.8 Кредитного договору.
Також, вважає несправедливими умови п. 4.3.3, 4.3.4, 6.1 кредитного договору, щодо права банка в односторонньому порядку змінити умови кредитування. з огляду на ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Положення пп. г) п. 6.2 кредитного договору, на його думку, теж суперечать вимогам чинного цивільного законодавства, а також п 4.4.1 самого договору.
З урахуванням численних невідповідностей умов договору вимогам чинного законодавства, вважає, що кредитний договір повинен бути визнаний недійсним в цілому, на підставі ст. 203, 215 ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивача підтримав в повному обсязі позовні вимоги, а також обставини, якими вони обгрунтовуються.
Представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» проти позову заперечував, вважає його необгрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Співвідповідач ТОВ «Укрпромбанк» свого представника для участі в суловому засіданні не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання також не з’явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила.
Відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України, суд визнав можливим розглянути справу у відсутності представника співвідповідача та третьої особи.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Так, судом встановлено, що 19.02.2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та позивачем був укладений кредитний договір № 96/ПВ-07, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 70 000 доларів США, терміном на 120 місяців, визначивши дату погашення кредиту – 16.02.2017 року, з процентною ставкою – 13,00 %.(а.с. 8-11)
З метою забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору 19.02.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким третя особа передала в іпотеку банку квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).
Судом також встановлено, що 30.06.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов’язань Укрпромбанку на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» відступив, а АТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по усіх кредитних договорах, в тому числі і по кредитному договору № № 96/ПВ-07 від 19.02.2007 року, укладеному з позивачем. (а.с. 33-37, 46)
Суд вважає посилання позивача на невідповідність умов кредитного договору щодо видачі кредиту в іноземній валюті вимогам чинного законодавтсва України необгрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Статтею 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п. 3 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Таким чином, операції з розміщення коштів є кредитними операціями, які можуть здійснюватись на підставі банківської ліцензії.
Статтею 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» також визначено, що під коштами розуміється: гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностіми.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали.
Валютними операціями є, серед іншого, операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком оепрацій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.
Відповідно до п. 2.1 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик.
Пунктом 2.3 Постанови правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до п. 5.3 вказаної вище Постанови правління НБУ, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Частиною 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що для здійснення валлютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії.
Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте, чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень щодо сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 2, 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», суд вважає, що банки мають право здіснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ, що відповідає вимогам законодавства України.
Судом встановлено, що 13.12.2001 року ТОВ «Український промисловий банк» отримано банківську ліцензію № 67 на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».(а.с. 50)
Судом встановлено, що 13.12.2001 року ТОВ «Український промисловий банк» отримано дозвіл НБУ № 67-5 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».(а.с. 51)
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд вважає також необгрунтованими посилання позивача на порушення банком вимог чинного законодавства при страхування предмету іпотеки, зокрема щодо нав’язування банком певної страхової компанії, оскільки умова щодо обов’язкового страхування предмету іпотеки міститься в пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору іпотеки, тобто узгоджена між сторонами, які підписали договір.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
В розумінні вказаної статті ЗУ «Про захист прав споживачів» є обгрунтованими та такими, що заслуговують на увагу посилання позивача на невідповідність п. 4.2.4 Кредитного договору зазначеній нормі Закону, оскільки обов’язок позичальника в 5-денний строк повідомляти банк про виникнення обставин, які можуть будь-яким чином негативно вплинути на виконання позичальником обов’язків за договором або на його фінансовий чи майновий стан, є несправедливими, адже позичальник фактично може бути необізнаним про виникнення таких обставин.
Однак, визнання даної умови договору несправедливою не може потягнути як наслідок визнання недійсним договору в цілому, оскільки не тягне за собою зміну інших істотних умов договору.
Відповідно до ст. 629 цього ж Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Щодо невідповідності вимогам чинного законодавства інших умов кредитного договору, зокрема пунктів 4.3.3, 4.3.4, 6.1, а також п.п. г) п. 6.2 Кредитного договору, суд вважає такі вимоги позивача необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні в частині позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, оскільки оспорювані позивачами договори укладено у відповідності до вимог діючого законодавства.
Відповідно, задоволенню не підлягають також вимоги в частині виключення з з Державного реєстру іпотек запис № 736, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., які фактично являються похідними.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 533, 627, 1054, 627, 629 ЦК України, Законом України „Про захист прав споживачів”, ст. ст. 10, 11, 60, 169, 213-215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними – відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення.
Суддя: (підпис)
Зоригіналом згідно,
Суддя: Таргоній Д.О.
Секретар: Фоменко О.С.