Копія

Справа № 2-4622

                                        2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2010 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого – судді – Таргоній Д.О.,

при секретарі – Фоменко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Просто Фінанс» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та просить винести рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 05005763592 від 06.06.2008 року, укладений між нею та ТОВ «ПростоФінанс», а також визнати недійсним договір застави транспортного засобу, який був укладений в забезпечення кредитного договору. В обгрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.

06.06.2008 року між нею та ТОВ «ПростоФінанс» був укладений кредитний договір № 05005763592, згідно умов якого відповідач надав їй кредит в сумі 67500,00 грн. для придбання автомобіля.

 В той же день, з метою забезпечення виконання нею зобов’язань за кредитним договором, був також укладений договір застави транспортного засобу, який придбаний на кредитні кошти.

Вона, позивачка, вважажє, кредитний договір є незаконним, таким, що порушує її права, як споживача, укладеним внаслідок обману та таким, що має бути визнаний судом недійсним. Так, спірний договір не містить обов’язкових та істотних умов, визначених цивільним законодавством, зокрема не містить порядку припинення дії договору. Крім того, до укладення договору відповідач у письмовій формі не ознайомив її з усіма умовами кредитування, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також, вважає дискримінаційними умови кредитного договору щодо зміни розміру процентної ставки.

Вважає також несправделивим п. 9.5 розділу 9 договору, щодо згоди позичальника на використання кредитодавцем конфіденційної інформації.

Тому, враховуючи велику кількість пунктів кредитного договору, які носять дискримінаційний, несправедливий характер, вважає, що несправедливим є характер договору в цілому, що на підставі ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

В судове засідання позивачка та представник позивача не з’явились, направили на адресу суду письмову заяву, в якій зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять розглянути справу у їх відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважає його необгрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали  справи,  суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову  з таких підстав.

Так, судом встановлено, що 06.06.2008 року між ТОВ «ПростоФінанс» та Позивачем був укладений кредитний договір № 05005763592 для придбання автомобілю. Відповідно до умов Договору сума кредиту становила 67 500, 00 грн., процентна ставка 12,5% річних.(а.с. 8-18)

З метою забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору 06.06.2008 року між сторонами укладено договір застави транспортного засобу – марки FIAT  2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 19).

До моменту звернення позивача до суду з даним позовом сторони належним чином виконували взяті на себе зобов’язання за кредитним договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

Відповідно до ст. 629 цього ж Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.  

У обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між сторонами кредитний договір не містить порядку припинення договору.

Однак, такі твердження позивача являються необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

При цьому, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору, укладеного між сторонами, договір набирає чинності з дати його підписання   сторонами та діє до повного повернення позичальником заборгованості та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов’язань, прийнятих ним на себе згідно умов договору

Також, п. 6.2.3 договору містить перелік випадків, коли він може бути достроково розірваний.

Таким чином, кредитний договір містить всі істотні умови, зокрема  і положення щодо його припинення.

Необгрунтованими також є посилання позивача на те, що до укладання договору відповідач, в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в письмовому вигляді не ознайомив її з умовами кредитування.

Дане твердження спростовується інформаційним листом від 05.06.2008 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 61), з якого вбачається, що відповідач проінформував позивача до укладення кредитного договору про детальні умови кредитування.

З огляду на викладене, посилання позивача на те, що укладений між сторонами правочин можно розглядати як такий, що вчинений під впливом обману, є безпідставними та спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Щодо незаконного, на думку позивача, збільшення відсоткової ставки, судом встановлено наступне.

П.2.8.3 договору передбачено, що розмір процентної ставки може бути змінено в наступному порядку:  

в сторону збільшення у випадку, якщо середньоарифметичне значення курсу національної валюти України по відношенню до долара США, встановленого Національним банком України, протягом 1 місяця  зросте більш ніж на 3 % в порівнянні з курсом національної валюти до долара США на момент укладання кредитного договору;

в сторону зменшення у випадку, якщо середньоарифметичне значення курсу національної валюти України по відношенню до долара США, встановленого Національним банком України, протягом 1 місяця  зменшиться більш ніж на 3 % в порівнянні з курсом національної валюти до долара США на момент укладання кредитного договору.

Тобто умовами договору передбачено, як збільшення процентної ставки, так і її зменшення в залежності від коливання курсу валют.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,  у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Листом від 08.12.2008 року відповідач повідомив позивача про збільшення розміру річної процентної ставки за кредитним договором до 18,95%, у зв’язку із зростанням середньоарифметичного значення курсу національної валюти України по відношенню до долара США, встановленого Національним банком України, протягом 1 місяця  більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом національної валюти до долара США на момент укладання кредитного договору.

За таких обставин суд приходять до висновку, що у відповідача були підстави для підвищення процентної ставки та таке підвищення було проведено у відповідності з вимогами закону та умовами договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» прямо передбачає можливість передачі інформації про позичальника для цілей формування і ведення кредитних історій. Так, відповідно до ч. 3 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій.

З огляду на викладене, безпідставними являються також твердження позивача щодо невідповідності п. 9.5 розділу 9 кредитного договору вимогам чинного законодавства, а твердження позивача про порушення його права на конфіденційну інформацію не відповідає дійсності, оскільки позивач безпосередньо в договорі надає свою згоду на використання відомостей про нього.

Позивач просить визнати недійсним також договір застави транспортного засобу, укладений в забезпечення основного договору, з підстав відсутності його нотаріального посвідчення.

Вказана позовна вимога не грунтується на законі, оскільки Закон України «Про заставу» не встановлює вимогу щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів.

Оцінюючи всі зібрані у справі докази суд приходить до висновку, що позовні вимоги безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 627, 629 ЦК України, Законом України „Про захист прав споживачів”, ст. ст. 10, 11, 60, 213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Просто Фінанс» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Суддя :         (ПІДПИС)

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО,

СУДДЯ:                          Таргоній Д.О.

СЕКРЕТАР:                     Фоменко О.С.