Справа 2-323/2010                

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 вересня 2010 року                                           Дніпровський райсуд

                                                    м.  Дніпродзержинська Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді     Кір’яка А.В.,

при секретарі                                   Кулік О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави Україна,  Президента України ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства  «Державний ощадний банк України» та Державного Казначейства України  про стягнення заборгованості по вкладам періоду СРСР та відшкодування  моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1  та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Держави Україна та Президента України ОСОБА_3 та, доповнивши свої позовні вимоги, просить суд:

- зобов’язати державу Україна повернути їх власність – компенсаційні вклади в Ощадному банку України на користь ОСОБА_1 по рахунку НОМЕР_1 – 1859,92 гривні, по рахунку НОМЕР_2 – 249,75 гривень, всього 2109,67 гривень; на користь ОСОБА_2 по рахунку НОМЕР_3 – 3697,02 гривні;

 - зобов’язати державу Україна виплатити позивачам моральну шкоду: ОСОБА_1 в сумі 1000 гривень, ОСОБА_2 – 500 гривень.

 Обгрунтовуючи  позовні вимоги, ОСОБА_1 в позовній заяві та судовому засіданні пояснив, що він є споживачем послуг Ощадбанку України. Мешкає по АДРЕСА_1, де знаходиться ощадкаса №3293/051, яка утримує їх компенсаційні рахунки. Він та його дружина – інваліди. Отримують мізерну пенсію Він потребує трьох дорого коштуючих  операцій. Вони звернулися  в  ощадкасу з проханням видати їм грошові кошти, але їм було відмовлено. Вважає, що спору між сторонами не існує, так як він просить повернути гроші з компенсаційних рахунків.  На ощадкнижках періоду СРСР написано, що держава гарантує збереження вкладів і видачу їх по першій вимозі.  Україна не виконала гарнтій та не повернула їм грошових коштів. ОСОБА_2 має пристарілу матір, яка перебуває у тяжкому стані. Для поїздки в Росію їм були потрібні грошові кошти. Вважає, що вони мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої державою Україна. Моральна шкода полягає у їх душевних стражданнях, обмеженні статті витрат сімейного бюджету, економія грошей на продуктах харчування, поїздках, послугах. Моральні страждання він оцінює в 1500 гривень. Просить  позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, а своєю заявою від 25 січня 2010 року просила суд розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник залученого у якості відповідача Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні Печерського райсуду м.Києва в своїх письмових запереченнях на позов зазначив, що повністю заперечує проти позовних вимог, та вважає їх незаконними та необґрунтованими. У зв’язку зі зміною державного устрою України, виходом з рубльової зони та переведенням відповідно до Указу Президента України від 07.11.1992 року «Про реформу грошової системи України» рублів у карбованці у співвідношенні 1 руб – 1 крб, а потім проведення грошової реформи згідно з Указом Президента України від 25.08.1996 року «Про грошову реформу в Україні» та введенням до обігу української національної валюти – гривні, всі вклади станом на 01.10.1996 року були переведені в співвідношенні 100000 крб. на 1 грн. Інфляційні процеси в державі призвели до знецінення грошових вкладів. Було прийнято Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який передбачає зобов’язання держави в майбутньому відновити знецінені інфляцією вклади громадян. Статтею 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», встановлені зобов’язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України. Компенсації також підлягають грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років. Відповідно до Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», банк не відповідає за зобов’язання держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями  банку. На виконання ст..5 Закону установи Ощадного банку України провели  одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми видали вкладникам ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету. На проведення індексації згоди вкладників відповідно до ст..5 Закону не потребувалось. Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках, які виписані ВАТ «Ощадбанк» громадянам відповідно до вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», вкладниками не вносилися на зберігання до ВАТ «Ощадбанк». Це суми, які держава планує поступово виплатити як компенсації втрат від знецінення заощаджень за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до Закону заощадження повертаються поетапно у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Таким чином, вимоги позивача стягнення заборгованості по вкладам періоду СРСР з компенсаційних рахунків є незаконними, оскільки Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено спеціальний порядок компенсації заощаджень, що має здійснюватись в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на певний рік. Також вважає, що порушень прав позивача не має, і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідачів - держави Україна та Президента України » в судовому засіданні Печерського райсуду м.Києва в своїх письмових запереченнях на позов зазначив, що позов до Президента України є необґрунтованим і не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зобов’язання  держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, визначені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» Порядок проведення компенсаційних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Коло належних відповідачів по справам щодо відновлення заощаджень громадян чітко вказано у роз’ясненні Верховного Суду України від 15 березня 1999 року. Президент України до кола належних відповідачів не входить. Повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України. До повноважень Президента України не належить виконання гарантійних зобов’язань по збереженню  вказаних грошових вкладів в установах Ощадного банку СРСР. Президент України не є учасником вказаних правовідносин, не може набувати в них прав та обов’язків і нести відповідальність за їх невиконання.  Не підлягає задоволенню також і вимога про стягнення моральної шкоди, так як Президент України не видавав неправомірних рішень, не вчиняв неправомірних дій чи бездіяльності, якими заподіяно шкоду. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник залученого у якості другого відповідача Державного Казначейства України в судове засідання Печерського райсуду м.Києва не з’явився на повторний виклик та про причину своїх неявок суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено з наступних підстав.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

В силу ст.7 ч.2 Бюджетного Кодексу України повноваження на здійснення витрат бюджета повинні відповідати об’єму надходжень в бюджет на відповідний бюджетний період.

На підставі ст.ст.6, 7 Закона України від 21.11.1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» зі змінами згідно рішенню Конституційного Суду України від 10.10.2001 року, компенсація громадянам України втрати від знецінення грошових збережень, внесених в Ощадбанк СРСР до 02 січня 1992 року, провадиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року. Кошти для цієї компенсації визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею, при цьому до винесення рішення Конституційним Судом України від 10.10 2001 року порядок і розміри виплат визначались в залежності від суми вкладу і віку вкладника в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України.

В судовому засіданні встановлено, що законами України „Про державний бюджет” з 1997 рік по 2009 рік щорічно передбачались суми на виплату компенсацій громадянам грошових заощаджень, які були внесені в Ощадний банк СРСР до 02 січня 1992 року, а постановами КМУ також щорічно визначались розміри сум, які у поточному році повинні бути виплачені згідно з Законом України „Про державний бюджет України” на поточний рік. З письмових пояснень відповідача  видно, що суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках, які виписані ВАТ «Ощадбанк» громадянам відповідно до вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», вкладниками не вносилися на зберігання до ВАТ «Ощадбанк». Це суми, які держава планує поступово виплатити, як компенсації втрат від знецінення заощаджень, за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до Закону заощадження повертаються поетапно у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік . Таким чином вимоги позивача  не можуть бути задоволені.

Крім того, суд, постановлюючи рішення по справі, бере до уваги також те, що згідно ст. 13 Конституції України власність зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом, - а у разі задоволення позову були б порушені права інших громадян, які отримують на протязі року виплати з державного бюджету України (міліція, армія та інші державні службовці), що було б порушенням як ст. 13 так і ст. 23 Конституції України, у якій говориться, що кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, а також ст.41 Конституції України, де записано, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Заслуговують також уваги доводи відповідача про те, що у зв’язку зі зміною державного устрою України, виходом з рубльової зони та переведенням відповідно до Указу Президента України від 07.11.1992 року «Про реформу грошової системи України» рублів у карбованці у співвідношенні 1 руб – 1 крб, а потім проведення грошової реформи згідно з Указом Президента України від 25.08.1996 року «Про грошову реформу в Україні» та введенням до обігу української національної валюти – гривні, всі вклади станом на 01.10.1996 року були переведені в співвідношенні 100000 крб. на 1 грн. Інфляційні процеси в державі призвели до знецінення грошових вкладів. Було прийнято Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який передбачає зобов’язання держави в майбутньому відновити знецінені інфляцією вклади громадян. Статтею 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», встановлені зобов’язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України. Компенсації також підлягають грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років. Відповідно до Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», банк не відповідає за зобов’язання держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями  банку. На виконання ст..5 Закону установи Ощадного банку України провели  одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми видали вкладникам ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету. На проведення індексації згоди вкладників відповідно до ст..5 Закону не потребувалось. Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках, які виписані ВАТ «Ощадбанк» громадянам відповідно до вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», вкладниками не вносилися на зберігання до ВАТ «Ощадбанк». Це суми, які держава планує поступово виплатити як компенсації втрат від знецінення заощаджень за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до Закону заощадження повертаються поетапно у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Таким чином, вимоги позивача стягнення заборгованості по вкладам періоду СРСР з компенсаційних рахунків є незаконними, оскільки Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено спеціальний порядок компенсації заощаджень, що має здійснюватись в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на певний рік .

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, суд приходить до висновку, що в силу ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, але в судовому засіданні доказів про те, що держава Україна або Президент України як відповідачі здійснили якісь неправомірні дії чи бездіяльність по відношенню до позивача, ОСОБА_1 суду не надав, а тому згідно зі ст. 1167 ЦК України підстав для відповідальності за моральну шкоду суд не вбачає, а стало бути в задоволенні позову в цій частині також має бути відмовлено. Крім того, згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику по справам про стягнення моральної шкоди” спори про стягнення моральної шкоди розглядаються у випадках, коли право на її стягнення передбачено спеціальним Законом, а Закон України від 21.11. 1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» такого права на стягнення морально шкоди не передбачає.

На підставі викладеного і ст.3, 13, 41 Конституції України, ст.ст.2, 170-174, 318-319,  386-387, 1173-1177, 1205,1207 ЦК України, Законом України від 21.11.1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» зі змінами згідно рішенню Конституційного Суду України від 10.10.2001 року, та керуючись ст. ст. 15, 27, 30,57,60, 213-218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави Україна,  Президента України ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства  «Державний ощадний банк України» та Державного Казначейства України  про стягнення заборгованості по вкладам періоду СРСР та відшкодування  моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                               Кір'як А.В.