Справа № 2-257/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    29 вересня 2010  року  Семенівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого – судді Гнипа О. І.,

при секретарі Бородіній В. В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Куролеса М. Г.,

представника відповідача та одночасно третьої особи ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4; ОСОБА_5,-

В С Т А Н О В И В :

    Позивач, ОСОБА_1, подав до Семенівського районного суду Чернігівської області позов до відповідача, управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області, в якому просив: зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні не використаної відпустки; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за увесь час затримки по день фактичного розрахунку; зобов’язати відповідача виплатити зайво утримані з заробітної плати кошти в сумі 60 гривень 70 копійок; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за увесь час затримки заробітної плати; допустити негайне виконання рішення щодо присудженого йому заробітку. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 у позові зазначив про те, що з 06 жовтня 2003 року він працював водієм в управлінні ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області. 12 квітня 2010 року він звільнився за власним бажанням. При звільненні йому не були виплачені всі належні йому від управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області кошти, що підтверджується даними з його карткового рахунку. Згідно цих даних 30 серпня 2010 року відповідач перерахував на його картковий рахунок заробітну плату в розмірі 90 гривень 04 копійки. Крім того, 27 серпня 2010 року він звернувся до відповідача за довідкою про розмір заробітної плати, така довідка йому була видана. Ознайомившись з довідкою він побачив, що за квітень 2010 року йому нарахована тільки заробітна плата за відпрацьований час. Так, у квітні 2010 року він відпрацював 8 днів, заробітна плата становить 328 гривень 96 копійок, середньоденний заробіток складає 41 гривня 12 копійок, що в межах середньоденного заробітку за лютий, березень 2010 року (44 гривні 78 копійок). Відповідач не нарахував йому компенсацію за невикористану відпустку. Він запитував у працівників відповідача про те, чому йому не нарахована та невиплачена компенсація за невикористану відпустку, але відповіді він не отримав. Цим самим відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства, згідно яких у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі дні не використаної ним відпустки. Вдома він зіставив дані довідки щодо заробітної плати з відомостями карткового рахунку та побачив, що із заробітної плати за квітень 2010 року бухгалтером неправильно зроблені утримання. Зокрема, із його заробітної плати утримано 75 гривень 51 копійку (328,96 - 253,45 = 75,51), що призвело до того, що при звільненні йому не були виплачені всі належні йому кошти. Так, із заробітної плати розміром в 328 гривень 96 копійок повинно бути утримано 2% в Пенсійний фонд (06 гривень 58 копійок), 0,5% в Фонд зайнятості (01 гривня 65 копійок), 1% в Фонд соціального страхування (3 гривні 29 копійок), 1% профспілкових внесків (3 гривні 29 копійок), тобто всього 14 гривень 81 копійку (6,58 +1,65 +3,29 + 3,29 = 14,81). Отже, відповідач утримав з нього зайві кошти та не в повному в розмірі виплатив заробітну плату, недоплативши 60 гривень 70 копійок (328,96 – 14,81 = 314,15 – 253,45 = 60,70). Згідно приписів нормативно-правових актів при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому, проводиться у день звільнення; у разі порушення законодавства про оплату праці право на звернення до суду не обмежується будь-яким строком. Крім цього, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який на 06 вересня 2010 року становить 4343 гривень 66 копійок.

    У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю та пояснив про те, що він вважає свої позовні вимоги обґрунтованими. Коштів у сумі 366 гривень 00 копійок від колишніх колег по роботі 29 квітня 2010 року, що видавалися йому на оплату праці після звільнення з управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області за видатковим касовим ордером, він може й не отримував.

    Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав повністю та пояснив про те, що на його погляд позов підлягає задоволенню повністю. Гроші в сумі 366 гривень 00 копійок як кошти, що належали профспілці, не були оприбутковані по касі відповідачем і їх нарахування та виплата позивачеві не відображена по особовому рахунку позивача, а отже, управлінням ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області остаточний розрахунок з позивачем не здійснено.

    Представник відповідача Куролес Микола Григорович у судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив про те, що, на його думку, правових підстав для задоволення позову немає.

    Представник відповідача та одночасно третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив про те, що як начальник управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області він вживав заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем при його звільненні. Оскільки очолювана ним юридична особа фінансується за рахунок державних коштів і має місце недофінансування, то він звертався до профспілкового комітету для погашення заборгованості, внаслідок чого належні позивачеві при звільненні кошти сумі 366 гривень 00 копійок були йому віддані 29 квітня 2010 року вдома у позивача, куди він приїжджав разом з працівниками управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області для проведення остаточного розрахунку з позивачем. Нарахуванням коштів позивачеві займалася бухгалтерія.

    Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, у судовому засіданні пояснила про те, що вона як головний бухгалтер управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області вимоги позивача вважає безґрунтовними. 30 серпня 2010 року на картковий рахунок позивача стороною відповідача було перераховано 90 гривень 04 копійки як оплата тимчасової непрацездатності позивача.

    Допитана як свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показала про те, що 29 квітня 2010 року кошти за невикористану відпустку вона разом з начальником управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області ОСОБА_4 відвозила позивачеві додому, де в ордері на видачу належних коштів після їх отримання ОСОБА_1 вчинив свій підпис.

Допитані як свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні показали про те, що вони працюють бухгалтерами в управлінні ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області. Розрахунок з колишнім водієм ОСОБА_1 за дні невикористаної відпустки був зроблений 29 квітня 2010 року з коштів профспілок.  

    Допитаний як свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав про те, що він працює водієм в управлінні ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області. В квітні 2010 року він возив своє керівництво додому до позивача ОСОБА_1 щоб вручити йому гроші в розрахунок при звільненні.

    Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає за необхідне вирішити позов за  наступних встановлених судом обставин.

    У справі встановлено, що позивач відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України 12 квітня 2010 року звільнений за його власним бажанням з роботи з управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області, де він працював водієм, згідно наказу по управлінню ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області від 12 квітня 2010 року № 1, про що свідчить запис в його трудовій книжці (відповідна копія на а.с. 4). У день звільнення позивача відповідач не провів остаточний розрахунок при звільненні, зокрема не виплатив позивачеві 366 гривень 00 копійок за невикористані дні відпустки, а фактично розрахувався з позивачем лише 29 квітня 2010 року за рахунок коштів профспілкової організації, що діє в управлінні ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області, яка виділила їх офіційно на підставі звернення начальника управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області ОСОБА_4 щодо розрахунку з позивачем, що підтверджується відомостями копії документа, який містить назву «видатковий касовий ордер» (а.с. 27), копії протоколу засідання профспілкового комітету та копії виписки з протоколу (а.с. 40-41), копії заяви ОСОБА_4 (а.с. 42), показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які допитувалися у судовому засіданні. 30 серпня 2010 року на картковий рахунок позивача стороною відповідача було перераховано 90 гривень 04 копійки як допомога по тимчасовій непрацездатності позивача, що доводиться даними пояснення у судовому засіданні третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, та копією листка непрацездатності позивача (а.с. 28).

    При встановленні вказаних обставин суд відхиляє як доказ пояснення у судовому засіданні позивача ОСОБА_1 із приводу начебто не отримання 29 квітня 2010 року коштів в сумі 366 гривень 00 копійок від колишніх колег по роботі через те, що такі пояснення позивача повністю спростовуються сукупністю відомостей вищеперелічених письмових доказів та показань про фактичні обставини, що повідомлені суду свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_9.

Виходячи з таких наведених обставин суд убачає за необхідне позов задовольнити частково з таких підстав.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До складу заробітної плати згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час (наприклад, за час виконання державних обов’язків, за час простою не з вини робітника тощо).

За структурою Кодексу законів про працю України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу.

Зазначена у позові несвоєчасна виплата в сумі 90 гривень 04 копійки (як встановлено у судовому засіданні – оплата тимчасової непрацездатності позивача) до виплат, що належать до фонду оплати праці, визначених розділом 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, не відноситься.

 Отже, за викладеним, несвоєчасна виплата стороною відповідача суми 90 гривень 04 копійки позивачеві не може слугувати підставою для застосування до управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області правил ст. 117 Кодексу законів про працю України, які стосуються лише невиплати належних звільненому працівникові сум, котрі можуть входити до фонду оплати праці юридичної особи, де працював указаний працівник.

Названа ст. 117 Кодексу законів про працю України, на якій по суті базуються вимоги позивача, вказує на те, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає лише у разі не проведення фактичного розрахунку. В той же час у судовому засіданні встановлено, що стороною відповідача з позивачем був проведений фактичний розрахунок, що підтверджується відомостями зазначених вище доказів про вручення з боку відповідача позивачеві суми 366 гривень 00 копійок 29 квітня 2010 року як компенсації за невикористані дні відпустки позивачем.

Твердження сторони позивача про те, що гроші в сумі 366 гривень 00 копійок як кошти профспілок не були оприбутковані по касі відповідачем і їх нарахування та виплата позивачеві не відображена по особовому рахунку позивача, а отже, управлінням ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області остаточний розрахунок з позивачем не здійснено, не можуть братися судом до уваги при вирішенні даного спору, оскільки вони носять формальний характер і свідчать лише про порушення порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності в управлінні ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області. Крім цього, такі твердження з боку позивача посвідчують зловживання позивачем своїм суб’єктивним правом (шикану), яке спрямоване на неправомірне одержання частини розрахунку від відповідача, оскільки має місце випадок, коли особа, спираючись на своє формально належне їй суб’єктивне право (по суті положення ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, котрі направлені тільки на захист прав працівника на оплату праці), допускає реалізацію даного права з метою завдати шкоду (в широкому значенні, яке включає в себе не лише прямі майнові втрати, але й всі інші несприятливі наслідки) відповідачеві, при цьому маючи на меті двічі одержати суму 366 гривень 00 копійок та ще й іншу суму як середній заробіток в розмірі, як обчислено позивачем, 4343 гривень 66 копійок. Суд уважає стягнення з відповідача сум у вказаних позивачем розмірах неприпустимим керуючись тим, що згідно ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України суд може застосовувати положення цього Кодексу до врегулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, та тим, що відповідно до ч. 3 ст.13 Цивільного кодексу України, котра встановлює межі здійснення прав, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, суд приходить до остаточного висновку, що відповідач фактично розрахувався з позивачем за роботу у відповідача, проте останню належну позивачеві суму 366 гривень 00 копійок видав не 12 квітня 2010 року, а 29 квітня 2010 року.

Враховуючи такі дані, крізь призму вимог ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно яких при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд убачає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період часу з 12 квітня 2010 року по 29 квітня 2010 року. При цьому суд вважає за потрібне зазначити, що в даному випадку сама по собі відсутність коштів у відповідача як у юридичної особи державної форми власності, що побічно вплинула на своєчасність розрахунку, не виключає відповідальності відповідача. Стягненню підлягає 582 гривні 14 копійок, виходячи з того, що сума нарахованої та виплаченої заробітної плати позивачу за останні два повні місяці перед звільненням (лютий, березень 2010 року) складала 1881 гривні 03 копійки (відповідно до вихідних даних наявної довідки про доходи позивача, а.с. 5), середньоденний його заробіток у ці місяці складав 44 гривні 78 копійок, а час затримки по день фактичного розрахунку становив 13 робочих днів.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач недоплатив йому 60 гривень 70 копійок заробітку з-за неправильності обчислення утримань із заробітної плати, позаяк такі обчислення проведені позивачем у позовній заяві на власний розсуд, без посилань на норми чинного законодавства. Ці доводи не стосуються стягнення належної позивачеві заробітної плати, а вказують на наявність спору про оплату праці. Отже, вимоги щодо спонукання відповідача до нарахування і виплати позивачеві 60 гривень 70 копійок задоволенню не підлягають внаслідок пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст.233 Кодексу законів про працю України, без поважних причин, оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав не пізніше 29 квітня 2010 року (дня фактичного розрахунку), проте з даним позовом звернувся до суду 07 вересня 2010 року, а згідно положень п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України  від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», котрі суд вважає вірними, суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Компенсація за увесь час затримки заробітної плати позивачеві за його вимогами нарахуванню та виплаті не підлягає, враховуючи невеликий час затримки (з 12 по 29 квітня 2010 року).

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що частковому задоволенню підлягає лише одна позовна вимога позивача стосовно виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах суми 582 гривні 14 копійок (при цьому суд убачає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму, а не зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток, через те, що у ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, на основі якої частково задовольняється дана позовна вимога, мова йде про санкцію за порушення трудових прав працівника), решта ж позовних вимог, як то вимоги стосовно зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні не використаної відпустки, зобов’язання відповідача виплатити зайво утримані з заробітної плати кошти в сумі 60 гривень 70 копійок, зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за увесь час затримки заробітної плати задоволенню не підлягають.

    Оскільки позов в цілому задовольняється частково, судові витрати згідно вимог ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

    Вимога позивача, яка стосується допущення негайного виконання рішення в частині присуджених позивачеві сум, задоволена судом бути не може через те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати нарахованої власником або уповноваженим ним органом заробітної плати, а не стягнення середнього заробітку внаслідок затримки розрахунку при звільненні.

    Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1 до управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4; ОСОБА_5 – задовольнити частково.

    Стягнути з управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області на користь ОСОБА_1 582 (п’ятсот вісімдесят дві) гривні 14 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

    Стягнути з управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області в доход держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок.

    Стягнути з управління ветеринарної медицини в Семенівському районі Чернігівської області в доход держави державне мито в розмірі 51 (п’ятдесят одна) гривня.

В решті позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області через Семенівський районний суд Чернігівської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                 О. І. Гнип