СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
29 серпня 2006 року | Справа № 20-11/195-3/375-5/171-12/341 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Латиніна О.А.,
Лисенко В.А.,
за участю представників сторін:
позивача: Крутов М.І., довіреність №050930/1 від 30 вересня 2005 року,
відповідача: Савельєва В.В., довіреність № 422/10-0 від 25 січня 2006 року,
розглянувши апеляційні скарги приватного підприємства "Фармацевтична фабрика "Ехінопс" і Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 18 квітня 2006 року у справі №20-11/195-3/375-5/171-12/341
за позовом приватного підприємства "Фармацевтична фабрика "Ехінопс" (вул. В. Морська, 48/1,Севастополь,99011)
до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя (вул. Гер. Севастополя, 74, Севастополь, 99000)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001652310/0/3100/23-0, № 0001662310/0/3098/23-0, № 0001642310/0/3099/23-0 від 02.08.2004 року
ВСТАНОВИВ:
Рішенням місцевого господарського суду (з урахуванням ухвали про виправлення помилки від 11 травня 2006 року) позов задоволено частково. Визнані частково недійсними прийняті відповідачем стосовно позивача податкові повідомлення-рішення :
1) №0001662310\0\3098\23-0 зі збору за забруднення навколишнього природного середовища на суму податку 8,55грн. і на суму штрафних санкцій –3.060грн.,
2) №0001652310\0\3100\23-0 з податку на додану вартість на суму податку 37.925грн. і на суму штрафних санкцій –18.962,50грн.,
3) №0001642310\0\3099\23-0 з податку на прибуток на суму податку 55.600грн. і на суму штрафних санкцій – 127.800грн..
В іншій частині позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0001652310\0\3100\23-0 з податку на додану вартість на суму податку 249.601грн. і штрафних санкцій –124.800,50грн. та №0001642310\0\3099\23-0 з податку на прибуток на суму податку 145.400грн. і штрафних санкцій 48.970грн. відмовлено.
З відповідача на користь позивача стягнуто державне мито 7,06грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –9,80грн.
Судове рішення мотивовано:
1) стосовно задоволеної частини позову тим, що позивач отримав послуги з оренди основних засобів за плату, а тому не можливо вважати таку операцію безоплатною; сертифікати та декларації не є необхідними документами для бухгалтерського та податкового звіту, а тому їх відсутність не перешкоджала віднесенню сум податку на додану вартість до податкового кредиту і витрачених коштів до валових витрат; позивач не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища тому, що не розміщував відходи, таке право має інше транспортне підприємство, якому позивач передав вироблені відходи.
2) стосовно частини позову, у задоволенні якої відмовлено –позивач необґрунтовано відніс до податкового кредиту та валових витрат операції з юридичними особами, статутні документи яких у судовому порядку визнані недійсними і свідоцтва платників податків скасовані, чи з юридичними особами, які не звітувалися (чи звітувалися з нульовими показниками); з тих самих причин позивач не мав право відносити оплату таких операції до валових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить змінити судове рішення, позов задовольнити повністю тому, що місцевим господарським судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи.
Відповідач також не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, якою просить рішення змінити, у позові відмовити повністю. Податковий орган вважає, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.
Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.
Розпорядженнями керівництва суду змінювався склад колегії, який остаточно був визначений: головуючий суддя Градова О.Г., судді Латинін О.А., Лисенко В.А.
У судовому засіданні з 7 червня 2006 року по 20 червня 2006 року та з 20 червня 2006 року по 23 червня 2006 року оголошувались перерви.
Ухвалою судової колегії за клопотанням сторін продовжено строк розгляду справи (а.с. 92-93 т.4)
У судовому засіданні 29 серпня 2006 року представники сторін підтримали доводи своїх скарг і не погодилися зі скаргами протилежної сторони.
На підставі першого речення частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції витребувані і залучені до справи додаткові докази (а.с. 33-44, 73-74, 78-84, 94—119, 122, 125, т.4).
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
2 серпня 2004 року керівником (заступником) Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя Стукаловою Е.М. на підставі акту перевірки №7376\23-123\165 від 29 липня 2004 року прийняти податкові повідомлення-рішення про визначення платнику податків приватному підприємству «Фармацевтична фабрика „Ехінопс” податкових зобов'язань:
1) №0001642310\0\3099\23-0 з податку на прибуток у сумі 201.000грн. і штрафних санкцій –176.770грн., усього 377.770грн. (а.с. 47 т.1),
2) №0001652310\0\3100\23-0 з податку на додану вартість у сумі 287.526грн. і штрафних санкцій –143.763грн., усього 431.289грн. (а.с. 45 т.1),
3) №0001662310\0\3098\23-0 зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 8,55грн. і штрафних санкцій –3.060грн., усього 3.068,55грн. (а.с. 46 т.1).
З податку на прибуток.
З акту перевірки №7376\23-123\165 від 29 липня 2004 року слідує, що у ході перевірки податковим органом було встановлено заниження платником податків у 1-4 кварталах 2003 року і 1 кварталі 2004 року об’єкту оподаткування (прибутку) на 700,62тис.грн. та несплати податку за ставкою 30% до 1 січня 2004 року і 25% з 1 січня 2004 року у сумі 201тис.грн.: 2003 рік 1 квартал –31,6тис.грн., 2 квартал –33,5тис.грн., 3 квартал –44,2тис.грн., 4 квартал –45,4тис.грн., 2004 рік 1 квартал –46,3тис.грн.(а.с. 26-27 т.1).
Таке заниження прибутку сталося через :
1) заниження валового доходу –не включення до валового доходу безоплатно отриманих послуг з оренди обладнання від пов’язаної особи - засновника позивача Сафронова С.Н., звичайна ціна яких склала 189,62тис.грн. , у тому числі за 2002 рік: I квартал –23,11тис.грн., II–22,25тис.грн., III –21,41тис.грн., 1V –20,61тис.грн., за 2003 рік: I квартал –19,84тис.грн., II–19,09тис.грн., III –18,38тис.грн., 1V –17,69тис.грн., за 2004 рік: I квартал –27,24тис.грн. (а.с.15-17 т.1),
2) завищення валових витрат –віднесення витрат, не підтверджених документами, а саме деклараціями і сертифікатами відповідності, на 1.248тис.грн., у тому числі за 2002 рік: I квартал –161,4тис.грн., II–236,1тис.грн., III –107,5тис.грн., 1V –118,5тис.грн., за 2003 рік: I квартал –132,2тис.грн., II–85,1тис.грн., III –118,9тис.грн., 1V –129,6тис.грн., за 2004 рік: I квартал –158,8тис.грн. (а.с. 22-24 т.1),
з урахуванням обліку приросту (збитків) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробив та полуфабрикатів на складах, у незакінченому виробництві та залишках готової продукції у зв’язку з наявністю залишків товаро-матеріальних цінностей завищення валових витрат стало 1.113,5тис.грн., у тому числі за 2002 рік: I квартал –137,3тис.грн., II–99,8тис.грн., III –105тис.грн., 1V –122,2тис.грн., за 2003 рік: I квартал –136,3тис.грн., II–92,5тис.грн., III –128,8тис.грн., 1V –133,5тис.грн., за 2004 рік: I квартал –158,1тис.грн. (а.с. 24-25 т.1).
Також в акті перевірці вказано, що деякі контрагенти позивача звітувалися податковим органам про відсутність господарської діяльності чи не звітувалися (приватні підприємства „Гомера” і „Юнік”, товариства з обмеженою відповідальністю „Лависта” і „Болеро-Захід”) чи у судовому порядку статутні та реєстраційні документи визнані недійсними (приватні підприємства „Укрпродукт-2002” і „УкрАзовДон”).
1. Заниження валового доходу.
Позивач не оспорює отримання від пов’язаної особи –Сафронова С.М. у оренду обладнання. Це підтверджується письмовими доказами: договором оренди основних засобів, Статутом позивача, розпорядженнями про продовження договору та зміни його умов, зокрема зміни розміру орендної платні з 1% від норми амортизаційних відрахувань щомісячно до 1грн. за рік починаючи з 29 квітня 2002 року (а.с. 44-55 т.2, 51 т.1).
Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 6 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України №283\97-ВР від 22 травня 1997 року, зі змінами на час оподаткування, далі Закон України №283\97-ВР) валовий доход включає суми вартості послуг, безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.
Під безоплатно наданими послугами Закон України №283\97-ВР розуміє послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості, про що вказано у пункті 1.23 цього Закону.
При цьому Закон не передбачає, що ознакою безоплатно наданих послуг є отримання послуг за договором дарування, іншими договорами, що не передбачають компенсацію вартості послуг, чи без складення угод.
Такі ознаки передбачені для інших понять, наприклад, для безоплатно наданих товарів (пункт 1.23) чи безоплатної фінансової допомоги (підпункт 1.22.1). Однак податковим органом не ставиться у вину платника податку отримання безоплатно наданих товарів чи безоплатної фінансової допомоги.
Як слідує з договору (з урахуванням змін) позивач з 1996 до 1 кварталу 2004 року отримував послуги з оренди майна, але фактично орендну плату не сплачував, орендодавець Сафронов С.М. у встановленому порядку вимог про компенсацію вартості наданих ним послуг (претензія чи позов) до позивача не пред'являв.
Надані позивачем апеляційному господарському суду розписки засновника Сафронова С.М. про отримання 28 грудня 2002 року і 30 грудня 2003 року орендної плати по 1грн. (а.с. 83, 84 т.4) не є бухгалтерськими документами та ці розписки не надавалися до перевірки податковому органу, а тому апеляційним господарським судом до уваги при вирішенні питання про законність дій (рішення) податкового органу не приймаються.
Апеляційний господарський суд ураховував те, що вказана у договорі незначна вартість послуг (1% від амортизаційних відрахувань щомісячно та 1грн. за рік) з порівнянням до вартості орендованого майна 616.387,2грн. (на грудень 1996 року) також свідчить про відсутність вимог про компенсацію вартості наданих послуг.
А тому, апеляційний господарський суд вважає, що позивач отримав від Сафронова С.М. безоплатно надані послуги, які повинні відноситися до валового доходу.
Посилання сторін на підпункти 7.4.1 і 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України №283\97-ВР є не спроможними. Тому що підпункт 7.4.2 Закону регулює максимальну вартість отриманих платником податку послуг від пов’язаної особи, тобто обставини, коли платник отримує послуги за компенсацію, але як встановлено позивач отримав послуги безоплатно. Підпункт 7.4.1 Закону регулює операції, коли платник продає послуги, але позивач не здійснював такої операції, навпаки, позивач придбав послуги.
Позивач не надав місцевому і апеляційному господарським судам доказів необґрунтованого розрахунку податковим органом вартості безоплатно придбаних послуг, виходячи зі звичайної ціни, та помилкового нарахування податковим органом податку з прибутку з цієї операції, хоч відповідно до підпункту 4.2.3 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (з змінами) такий обов'язок покладений на платника податків.
У зв’язку з чим, апеляційний господарський суд вважає, що висновки податкового органу про заниження платником податків валового доходу на 189,62тис.грн. відповідають фактичним обставинам, а викладені у рішенні місцевого господарського суду висновки не відповідають обставинам справи, апеляційна скарга відповідача у цієї частині підлягає задоволенню, судове рішення –скасуванню.
2. Завищення валових витрат.
Позивач фактично не оспорює того факту, що не мав документів, які дозволяли реалізовувати продукцію (декларацій і сертифікатів відповідності), однак вважає, що такі документи для бухгалтерського та податкового обліку необов’язкові. Розрахункові, платіжні документи позивач мав і надав до перевірки.
Дійсно, відповідно до частини 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №283\97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” N996-XIV від 16 липня 1999 року (зі змінами) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. При цьому відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Контролюючим органом встановлено, що з всіх операції позивач здійснював оплату готівкою, будь-яких документів про транспортування товарів з інших місць України позивач не має, певні контрагенти позивача не звітувалися перед податковими органами чи їх статутні документи визнані недійсними (про що вказано вище), позивач грубо порушив вимоги законодавства зі сертифікації продукції та стандартизації виробництва, у зв’язку з чим 23 липня 2004 року санітарно-епідеміологічною службою позивачу було заборонено виробництво та реалізація спеціальних товарів (а.с. 22, 24 т.1).
Відсутність у позивача вказаних сертифікатів та декларацій на вироблену продукцію згідно з частиною 1 статті 20 Закону України „Про безпечність та якість харчових продуктів” N771/97-ВР від 23 грудня 1997 року (зі змінами) є перешкодою займатися діяльністю з виробництва таких продуктів.
Тобто для належного здійснення господарської операції у позивача повинні були бути вказані сертифікати та декларації про якість продукції. Ці документи необхідні для ведення бухгалтерського та податкового обліку і їх відсутність не надавала право позивачу відносити витрати до валових витрат виробництва.
Крім того, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 49 т.1) видами діяльності позивача є виробництво решти харчових і основних фармацевтичних продуктів. Така реєстрація діяльності передбачає належне виробництво продуктів, тобто з їх сертифікацією та отриманням декларацій якості. Заборонене законодавством виробництво знесертифікованої продукції не є зареєстрованим видом діяльності позивача. Тобто виробництво несертифікованої продукції не є господарською діяльністю позивача. А згідно з пунктом 5.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України №283\97-ВР, зі змінами) до валових витрат виробництва відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Таким чином, витрати на виробництво несертифікованої продукції не є валовими витратами виробництва позивача.
У зв’язку з чим, податковим органом правомірно виключені з валових витрат виробництва витрачена позивачем готівка.
Підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001642310\0\3099\23-0 з податку на прибуток у сумі 201.000грн. і штрафних санкцій –176.770грн., усього 377.770грн. не має. Позов і апеляційна скарга позивача не обґрунтовані, апеляційна скарга податкового органу підлягає задоволенню, місцевим господарським судом рішення частково прийнято з порушенням норм матеріального права і тому підлягає зміні.
З податку на додану вартість.
Відповідно до акту перевірки платник податку занизив податкові зобов’язання та не сплатив до бюджету податок у сумі 287.526грн., що сталося через:
1) заниження з січня 2002 року до березня 2004 року на 189.624грн. податкових зобов’язань з операцій придбання товарів (робіт, послуг) –не включення до бази оподаткування безоплатно отриманих послуг з оренди обладнання від пов’язаної особи - засновника позивача Сафронова С.М., звичайна ціна яких склала 189.62тис.грн. (а.с. 27-28 т.1),
2) завищення у січні 2002 –березні 2004 року податкового кредиту на 249.601грн. –віднесення до податкового кредиту сум податку без наявності підтверджуючих документів, а саме декларацій і сертифікатів відповідності, (а.с. 28-30 т.1).
Як вказано вище, позивач отримав від засновника Сафронова С.М. безоплатно послуги з оренди обладнання у сумі 189.620грн., а тому відповідно до пункту 7.3 Закону України „Про податок на додану вартість” позивач був зобов’язаний віднести до бази оподаткування цю суму вартості операції, але цього не зробив.
Також, як встановлено апеляційним господарським судом, про що вказано вище, позивач не мав необхідних для податкового та бухгалтерського обліку декларацій і сертифікатів, а тому згідно з пунктом 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість” не мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту через те, що ця сплата не пов’язана з господарською діяльністю позивача.
Крім того, контрагенти позивача –приватні підприємства „Гомера-2001” і „Юнік”, товариства з обмеженою відповідальністю „Лависта” і „Болеро-Захід” звітувалися податковим органам про відсутність господарської діяльності чи не звітувалися зовсім, а статутні та реєстраційні документи приватних підприємств „Укрпродукт-2002” і „УкрАзовДон” міста Донецька визнані у судовому порядку недійсними (а.с. 21-22 т.1), що було відомо у ході перевірки і стало підставою для донарахування податку (пункт 2.6.3 акту –а.с. 28 т.1). Це також підтверджено наданими апеляційному суду додатковими доказами (а.с. 74 т.4, 70, 77, 85, 86 т.3).
На стадії апеляційного розгляду були отримані додаткові докази, які свідчать про наступне:
-по приватному підприємству „Грант-Сервіс” –визнані недійсними свідоцтво про державну реєстрацію (з моменту реєстрації), первинні документи бухгалтерської та податкової звітності (а.с. 35, 95 т.4),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Прейс-сіт” –визнані недійсними Статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість (з моменту реєстрації), свідоцтво анульовано (а.с. 36-37 т.4, 82 т.3),
-по приватному підприємству „КермиПромТехніка” –визнані недійсними Статут, свідоцтва про державну реєстрацію та про реєстрацію платником податку на додану вартість (з моменту реєстрації), первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано (а.с. 38-41 т.4, 73 т.3),
-по приватному підприємству „УкрДонецькТехноБуд” –визнані недійсними статутні документи і свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість (з моменту реєстрації і видачі), свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано (а.с. 42-44, 104-105 т.4),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Долоніт” –ліквідовано за рішенням суду, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 3 серпня 2002 року (а.с. 71 т.3),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Астрель” –ліквідовано за рішенням суду, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 9 вересня 2004 року (а.с. 78 т.3),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Кардинал Плюс” –ліквідовано за рішенням суду, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 14 вересня 2004 року (а.с. 79 т.3),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Сінтон” –ліквідовано за рішенням суду, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 18 листопада 2003 року (а.с. 76 т.3),
-по приватному підприємству „Фірма Продсервіс-2” –ліквідовано за рішенням суду, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 18 січня 2003 року (а.с. 71 т.3),
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Трейдекс” –свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 4 серпня 2003 року (а.с. 74 т.3),
-також анульовані свідоцтва платників податку на додану вартість товариств з обмеженою відповідальністю „Фінсоюзавто”, „Сольданс”, „Сольдін плюс”, „Енергоефектівность” (а.с. 80, 83, 84 т.3).
-по товариству з обмеженою відповідальністю „Квадрострейд” –30 листопада 2004 року за заявою податкового органу про неможливість сплатити штраф у сумі 340грн. по податковому повідомленню-рішенню від 28 жовтня 2002 року порушено справу про банкротство, 11 січня 2005 року товариство визнано банкрутом, 26 квітня 2005 року затверджений ліквідаційний баланс і провадження у справі припинено, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 5 серпня 2003 року (а.с. 113-116 т.4, 75 т.3).
Також слідує прийняти до уваги, що постановою по кримінальній справі за обвинуваченням головного бухгалтера позивача –Корнієнко Ю.Ф., встановлено, що ця посадова особа у 2002-2003 роках ухилилася від сплати податку на додану вартість у сумі 21.428,23грн. через включення до податкового кредиту сум податку з операцій з приватним підприємством „УкрДонецкТехноБуд” і товариствами з обмеженою відповідальністю „ФинСоюзАвто”, „ГлобалУкраТрейдХаус”, „БудПлаз”. Кримінальна справа припинена і Корнієнко Ю.Ф. звільнена від кримінальної відповідальності тому, що погасила заподіяну шкоду (а.с. 33-34 т.4).
Апеляційний господарський суд вважає, що прийняття у подальшому (24 березня 2005 року) податковим органом рішення про донарахування податку на додану вартість у сумі 21.428,23грн. з операцій з контрагентами приватним підприємством „УкрДонецкТехноБуд”, товариствами з обмеженою відповідальністю „ФинСоюзАвто”, „ГлобалУкраТрейдХаус” і „БудПлаз” (а.с. 6-21 т.3) не є підставою для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення 0001652310\0\3100\23-0 (а.с. 45 т.1), тому що податкове повідомлення-рішення 0001652310\0\3100\23-0 прийнято раніше, а прийняття 24 березня 2005 року податкового повідомлення-рішення №0000062622\0 позивач мав право оскаржити через подвійне нарахування податку, але цього не зробив і податок сплатив добровільно.
Відповідно до пунктів 7.3-7.5 Закону України „Про податок на додану вартість” N168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами на час оподаткування, далі Закон України №168\97-ВР) при здійсненні операцій (що підлягають оподаткуванню) продавець –платник податку на додану вартість зобов’язаний віднести до своїх податкових зобов’язань суму податку і надати податкову накладну покупцю, а покупець має право таку ж суму податку віднести до свого податкового кредиту. При цьому право на видачу податкової накладної надається лише особи, яка зареєстрована платником податку, про що має відповідне свідоцтво.
Як вказано вище, певні контрагенти позивача безпідставно надали податкові накладні. Особи які підписали ці накладні не були уповноваженими на це посадовцями. Свідоцтва таких контрагентів були визнані судом недійсними і податковим органом анульовані. Інші контрагенти позивача не відносили до своїх податкових зобов’язань суми податку, а тому позивач не мав право на податковий кредит.
У зв’язку з чим, не має підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001652310\0\3100\23-0 з податку на додану вартість 37.925грн. і штрафних санкцій –18.962,50грн., позов і апеляційна скарга позивача не обґрунтовано, апеляційна скарга податкового органу підлягає задоволенню, місцевим господарським судом рішення частково прийнято з порушенням норм матеріального права і тому підлягає зміні.
Зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.
З вказаного акту перевірки виходить, що позивач є платником збору, тому що згідно з договором передавав побутове сміття АТП-2628, однак у період з 1 кварталу 2002 року до 1 кварталу 2004 року платник збору податкову декларацію (розрахунок збору) до податкового органу не надавав і збір у сумі 8,55грн. не сплатив (а.с. 32-33 т.1).
Дійсно, з договорів про надання послуг, актів-рахунків та платіжних документів вбачається, що у 2001-2004 року позивач передавав АТП-2628 для вивозу побутове сміття, за що позивач здійснював АТП-2628 безготівкою оплату (а.с. 97, 93-96 т.1, 56-68 т.2).
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»(в редакції Закону №77\97-ВР від 18 лютого 1997 року, зі змінами) і статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»№1264-ХП від 25 червня 1991 року (зі змінами) збір за забруднення навколишнього природного середовища є загальнодержавним збором (обов'язковим платежем), який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.
Згідно зі статтею 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №303 від 1 березня 1999 року затверджено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, згідно пункту 2 якого збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється у тому числі за розміщення відходів; а пунктом 4 - суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.
Постановою Кабінету Міністрів України N1218 від 3 серпня 1998 року затверджений Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, відповідно до якого ліміт (максимальний обсяг відходів) надається суб'єкту права власності на відходи, а розміщенням відходів є зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.
З пояснень сторін, відповіді Державного управління екології та природних ресурсів в місті Севастополі (а.с. 88-89 т.3) вбачається, що позивач є виробником відходів, але не є особою, яка розміщає (збірає та захоронюває відходи у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах). А тому апеляційний господарський суд вважає, що позивач не є платником цього збору.
Відповіді АТП-2628 (а.с. 95т.2, 35-38, 102-103 т.3) про те, що це підприємство не є платником збору за вироблені позивачем відходи, у тому числі з той підстави, що договір між позивачем і цим підприємством не передбачав відшкодування позивачем суми збору, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, тому що питання про те, що чи є АТП суб’єктом збору не є предметом даного спору.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом рішення частково прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому воно підлягає зміні, апеляційна скарга позивача не обґрунтована і задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача частково обґрунтована і підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 101, пунктом 4 статті 103, пунктами 3,4 частини 1 статті 104, статтею105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фармацевтична фабрика "Ехінопс" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 18 квітня 2006 року у справі №20-11\195-3\375-5\171-12\341 змінити.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя №0001662310\0\3098\23-0 від 2 серпня 2004 року про визначення приватному підприємству "Фармацевтична фабрика "Ехінопс" податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 8,55грн. і штрафних санкцій - 3.060грн., усього 3.068,55грн.
У решті позову відмовити.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді О.А.Латинін
В.А. Лисенко