Справа №  2 –1484/2010 р.

 Р І Ш Е Н Н Я

         І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И    

                    2 вересня 2010 року                                 м. Ромни

              Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді Яременко Г.М. при секретарі Дем»яненко С.А.  розглянувши без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у судовому засіданні в залі суду в м. Ромни  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в  Роменському районі Сумської області про визнання незаконною бездіяльність, зобов’язання  перерахувати і виплатити підвищення до пенсії  дитині війни,-

 в с т а н о в и в :

                    ОСОБА_1  звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Роменському районі,  надалі УПФУ,  і просить – поновити строк позовної давності, зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивачу з її підвищенням на 30%  мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року включно в розмірі 2733 грн. 30 коп.,  з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно в розмірі 2516 грн. 60 коп., з 1 січня 2010 року по 30 червня 2010 року включно в розмірі 652 грн. 80 коп. з врахуванням проведених виплат; зобов’язати відповідача нараховувати і виплачувати позивачу зазначене підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

                 В обґрунтування позову вказує,  що він, відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і йому у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна   допомога у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком.  Відповідач таку допомогу не нараховує і не виплачує посилаючись на відсутність надходжень з державного бюджету. Вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії є мінімальний розмір пенсії за віком що визначається в порядку встановленому  ч. 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».У 2006-2007 роках позивачу така доплата до пенсії взагалі не нараховувалася і не виплачувалася. Протягом 2008-2010 року підвищення нараховувалося і виплачувалося, але в меншому розмірі ніж визначений законом.

      В  судове засідання позивач не з’явився, але надав суду заяву в якій  просить розглядати справу без його участі і просить задовольнити позов.

        В судове засідання відповідач не прибув,  надав заперечення, в яких справу просить розглядати без участі його представника і відмовити в задоволенні позову.

        В зв’язку з вказаним, відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд вирішує справу  за відсутності сторін.

    Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року , є пенсіонером, отримує пенсію за віком, а відповідно на нього поширюється дія  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, в зв'язку з чим він має право на отримання підвищеної, як дитині війни, пенсії. Вказані обставини підтверджені паспортом, посвідченням  і  не заперечені відповідачем.

        ОСОБА_1 в  2007 році  підвищення до пенсії не виплачувалося,  в 2008-2010 роках нараховувалося і виплачувалась в розмірі 10 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. За 2008 рік було нараховано і виплачено:  за січень-березень по 47 грн., за квітень-червень по 48,1 грн., за липень-вересень по 48,2 грн., за жовтень-грудень по 49,8 грн.. За 2009 -2010 роки було нараховано і виплачено за січень 2009 року – серпень 2010 року по 49,8 грн., що стверджується довідкою УПФ.

      В письмових запереченнях відповідач вказує,  що УПФ заперечує проти задоволення позову, так як: законодавчо не визначено яким органом має проводитися нарахування та виплата підвищення пенсії; мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується лише  для визначення розмірів пенсій; існують прогалини в законодавстві; відсутнє фінансове забезпечення соціальних гарантій, які мають забезпечуватися за рахунок коштів державного бюджету України.

        Виходячи із встановлених обставин та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про  часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

      Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

      Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

  Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності   15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

              Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування доплати до пенсії за 2007 рік суд вважає частково обґрунтованими.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

           Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

             Вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком,  суд вважає частково обґрунтованими,  

 Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції :» Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.»

  З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення, що підтверджується письмовими запереченнями  і довідкою відповідача.

           Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Отже,  з 22 травня 2008 року УПФУ  повинно було нараховувати та  виплачувати позивачу  підвищення  до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01 січня 2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.  

      Що стосується вимог позивача щодо виплат за 2009-2010 роки суд вважає їх обґрунтованими, так як після прийняття 22 травня 2008 року рішення  Конституційним Судом України,  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” діє в редакції, яка передбачає нарахування та виплату соціальної гарантії для пенсіонерів у виді підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

    Підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії на невизначений термін суд не вбачає.

            Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

      Згідно  ч. 1 ст.8 ЦПК України  суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких  надана Верховною Радою України.

      Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання  підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає,  в зв’язку з чим, відповідно ч. 8 ст. 8 ЦПК України, суд вважає можливим і правильним застосувати до спірних правовідносин між сторонами саме цю норму.

      Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

      Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ за місцем проживання позивача.

      Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

        За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30%  підвищення до пенсії.

                Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини, допустили незаконну бездіяльність.

            Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.  

               Що стосується визначення конкретного розміру підвищення пенсії, як просить позивач, суд не має самостійно проводити нарахування і визначати конкретний розмір підвищення пенсії, а тому задовольняючи позов суд не визначає конкретної суми  нарахування. Такий висновок суду базується  і на тому, що між сторонами немає спору щодо конкретно визначених сум підвищення, а склався спір щодо застосування норм законодавства  що визначає відсотковий розмір підвищення пенсії.

                   На підставі викладеного, керуючись  ст.ст.  64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни”,  ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, ч.2 ст.197,  209, 212-215,218 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

              Позов ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Роменському районі Сумської області про  визнання незаконною бездіяльність, зобов»язання  перерахувати і виплатити підвищення до пенсії  дитині війни задовольнити частково.

              Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Роменському районі  Сумської області щодо не нарахування ОСОБА_1  підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

 Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в  Роменському районі здійснити перерахунок  пенсії ОСОБА_1  з її підвищенням на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком  з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року  включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно з врахуванням виплат проведених у 2008 році, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно з врахуванням виплат, проведених у 2009 році,  з 1 січня 2010 року по 2 вересня 2010 року включно з врахуванням виплат проведених у 2010 році.

            В  задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

            Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня  його проголошення. Особи, які  брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили  після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано

Суддя: підпис…

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ                                                                      Г.М. ЯРЕМЕНКО