Справа № 22- 9974 /10 Головуючий у 1-й інстанції –
Бірса О.В.
Доповідач – Слюсар Т.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2010р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.,
суддів: Корчевного Г.В., Лапчевської О.Ф.
при секретарі: Кухленко Д.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2010р. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловою площею, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, збільшення частки у праві спільної сумісної власності.
Колегія суддів,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2010р. позов ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату, площею 10 кв. м., а ОСОБА_2 - житлову кімнату, площею 15,2 кв. м.
Інші приміщення квартири – кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор та лоджію залишено у загальному користування співвласників квартири.
В задоволенні вимог, заявлених ОСОБА_2, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заявлений нею позов задовольнити, відмовивши у позові ОСОБА_3 Свої доводи обгрунтовує тим, що викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи,а також районний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_2 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_3, який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, не заперечуючи проти виділення лоджії квартири у користування ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.11.2002р. по 19.05.2009р.
Від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1
Встановлено, що сторонами під час шлюбу у рівних частках було придбано ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, площа яких становить 15,2 кв.м. та 10,0 кв.м., а також ванної кімнати, вбиральні, коридору, кухні та лоджії /а.с.58/.
Положеннями ч.1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.
Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 28.11.2006р., посвідченого державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках придбали спірне майно - квартиру АДРЕСА_1.
Зі справи вбачається, що належну частку майна у вигляді ? частини зазначеної квартири ОСОБА_3 було зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 08.05.2009р. /а.с.28/.
Таким чином, відповідно до змісту договору купівлі-продажу, який є чинним і ніким не оспорений, сторони під час перебування у шлюбі визначили розмір часток кожного з них у їх спільному майні, а тому спірна квартира належить їм на праві спільної часткової власності.
Відповідно до матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 19.05.2009р. розірвано шлюб між сторонами й одночасно прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь відповідачки аліментів на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі ? частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 23.04.2009р.
Згаданим рішенням суду встановлено ненадання ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання дитини, неприйняття участі у її вихованні, проте вказані обставини послугували підставою до задоволення позову про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Вказані обставини вбачаються й з пояснень допитаних судом свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Між тим, ОСОБА_2, даючи пояснення в суді, вказувала, що грошових коштів, які отримував позивач під час перебування у шлюбі, було недостатньо. Проте не оспорювала, що на отриману колишнім чоловіком заробітну плату вони придбавали квартиру, меблі, побутову техніку. Матеріальну допомогу надавали і її батьки.
Колегія суддів враховує те, що рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів знаходиться на виконанні, ОСОБА_3 надає матеріальну допомогу на утримання дитини, відсутність заборгованості по сплаті аліментів /а.с.192/, а також режим роботи позивача. Зокрема, те, що він є військовослужбовцем, проходить військову службу в управлінні Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України на посаді заступника начальника відділення з виховної роботи та зобов’язаний забезпечувати у військовій частині постійну бойову готовність. Враховує суд і пояснення позивача про нечасті зустрічі з сином в тому числі й по причині наявності конфліктних стосунків з ОСОБА_2, що може негативно вплинути на стан здоров’я дитини.
Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив або пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Матеріалами справи не доведено недбання позивачем про матеріальне забезпечення сім’ї, не надання матеріальної допомоги на утримання їх сина, а також те, що розмір отриманих нею аліментів є недостатнім для забезпечення належного розвитку дитини, а тому з урахуванням положень ч.2,3 ст.70 СК України правові підстави для відступлення від засади рівності часток колишнього подружжя - відсутні.
Враховуючи зазначені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованими та належно мотивованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог про розподіл майна подружжя та збільшення частки у праві спільної власності.
Як убачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом, між сторонами склався конкретний порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_2 разом з сином користується кімнатою, площа якої становить 15,2 кв. м., а ОСОБА_3 – кімнатою, площею 10,0 кв. м.
З огляду на зазначені обставини, а також з метою вирішення виниклого між сторонами спору щодо користування спірним жилим приміщенням, колегія суддів вважає правильними висновки районного суду про виділення у користування та володіння ОСОБА_2 разом з сином кімнати, площею 15,2 кв.м., а ОСОБА_3 – кімнати, площею 10,0 кв. м. Обгрунтовано судом інші приміщення помешкання - кухні, ванної кімнати, вбиральні та коридору залишено у загальному користуванні співвласників квартири.
Між тим, приймаючи рішення про виділення лоджії у спільне користування сторін, районний суд не звернув увагу на можливість доступу до зазначеного приміщення лише з кімнати, площею 15,2 кв.м., яка виділена у користування відповідачки за основним позовом з сином /а.с.22/, а ця обставина позбавить ОСОБА_2 самостійно користуватися кімнатою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про внесення змін у рішення суду першої інстанції шляхом виключення користування позивачем лоджією, яка знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 та виділення вказаного приміщення у користування лише ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2010р. в частині вимог про визначення порядку користування житловою площею змінити шляхом виділення лоджії, пл.1,6 кв. м. квартири АДРЕСА_1, у користування ОСОБА_2.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з моменту проголошення.
Головуючий:
Судді: