У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого – судді Хруняка Є.В.,
суддів Іванів О.Й., Гриновецький Б.М.,
з участю прокурора Лободіної О.С.,
потерпілої ОСОБА_1,
адвоката ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та захисника ОСОБА_2 на вирок Снятинського районного суду від 15 червня 2010 року,-
в с т а н о в и л а:
Цим вироком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, не одружений, не працює, раніше судимий: 28.05.2004 року апеляційним судом Івано-Франківської області за ст.ст.296 ч.2, 75 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 03.12.2008 року Снятинським районним судом за ст.186 ч.1 КК України на 850 грн. штрафу; 14.08.2009 року цим же судом за ст.296 ч.1 КК України на 8500 грн. штрафу; 23.12.2009 цим же судом за ст.296 ч.1 КК України на 2 місяці арешту,-
засуджений за ст.121 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі.
________________________________________________________________________________
Справа № 11-446/2010 р. Головуючий у 1-й ін. Калиновський М.М.
Категорія ст. 121 ч.2 КК України Доповідач Хруняк Є.В.
На підставі ст.71 КК України шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Снятинського районного суду від 23.12.2009 року до призначеного покарання та остаточно визначено йому покарання за сукупністю вироків - 7 років 2 місяці позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_3- тримання під вартою, залишено без зміни, а строк відбуття покарання рахується з 03.01.2010 року.
Вирішено питання про речові докази.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при УМВС в Івано-Франківській області 2309,04 грн. за проведення експертизи.
За вироком ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину при таких обставин.
31 грудня 2009 року, приблизно о18 год. ОСОБА_3 зайшов у гості до своєї знайомої ОСОБА_5, яка проживає в АДРЕСА_2. У будинку ОСОБА_5 перебував потерпілий ОСОБА_6, з яким у ОСОБА_3 виник конфлікт. Під час конфлікту, ОСОБА_3 умисно наніс ОСОБА_6 удар рукою по голові, після чого ОСОБА_6 вибіг на подвір'я, де ОСОБА_3 наздогнавши потерпілого, продовжував наносити йому удари руками по голові, а також у груди та ліве плече.
В результаті неправомірних дій, ОСОБА_3 заподіяв потерпілому тілесні ушкодження: у вигляді черепно-мозкової травми з забійною раною в лобно-скроневій ділянці справа, переломом кісток основи та склепіння черепа, забоєм головного мозку, крововиливами під оболонки головного мозку та м'які покрови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя в момент спричинення, та забійних ран верхньої губи, чола, саден чола, лівої скроні, грудної клітки, лівого плеча, синців обох орбіт, обох китиць, крововиливу в м'які покрови голови, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
На вирок подані апеляції.
Прокурор в своїй апеляції ставить питання про скасування вироку, мотивує це тим, що суд першої інстанції не правильно перекваліфікував неправомірні дії ОСОБА_3 з ст.115 ч.1 на ст.121 ч.2 КК України, оскільки умисел ОСОБА_3 був направлений на умисне вбивство потерпілого.
Адвокат ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_3, в своїй апеляції просить вирок змінити і перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ст.121 на ст.128 КК України, оскільки вважає, що смерть потерпілого наступила внаслідок падіння потерпілого і удару головою до бетонної доріжки. Крім того, просить пом'якшити засудженому покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_2, яка підтримала свою апеляцію, засудженого ОСОБА_3, який погодився із апеляцією адвоката, потерпілої ОСОБА_1, яка також вважала, що смерть потерпілого ОСОБА_6 наступила внаслідок падіння і удару головою до бетонної доріжки, думку прокурора, який також підтримав апеляцію прокурора Белея В.І., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та змісту апеляцій, факт нанесення засудженим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 не оспорюється.
Із показань засудженого ОСОБА_3, які він давав як на досудовому слідстві, так і в суді, вбачається, що він наніс потерпілому близько 5-6 ударів кулаками рук по голові і, після останнього удару, потерпілий упав на бетонну доріжку.
Згідно даних, що містяться у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 50 від 03.03.2010 року, ( т.1 а.с.186-191 ), вбачається , що смерть потерпілого настала від відкритої черепно-мозкової травми з забійною раною в лобно-скроневій ділянці справа, переломом кісток основи та склепіння черепа, забоєм головного мозку, крововиливами під оболонки головного мозку та в м'які покрови голови, що ускладнилася набряком та набуханням головного мозку і це тілесне ушкодження відноситься до тяжких, як таких, що є небезпечними для життя в момент спричинення.
Крім цього, згідно висновку цієї експертизи, враховуючи характер та локалізацію черепно-мозкової травми, ( при відсутності зовнішніх тілесних ушкоджень в ділянку правої раковини, правого плечового суглобу та ознак, які б свідчили про інерційний механізм її утворення (ознак удару, протиудару)), слід вважати найбільш характерним її утворення при нанесенні не менше 1-го удару тупим твердим предметом в праву половину голови і малоймовірно можливість її утворення при моментальному, чи внаслідок надання тілу додаткового прискорення, падінні та удару головою об тупий предмет, в тому числі і до бетонної доріжки.
Суд першої інстанції, даючи оцінку показанням засудженого ОСОБА_3 і висновку судово-медичної експертизи, правильно прийшов до висновку про те, що смерть потерпілого наступила від умисних нанесених йому ударів по голові кулаками рук засудженого, а не від падіння і удару головою до бетонної доріжки, як на це покликається адвокат в своїй апеляції.
Безпідставне і твердження прокурора в своїй апеляції про те, що суд необґрунтовано кваліфікував неправомірні дії засудженого ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України.
Відповідно до вимог п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року " Про практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи ", для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема врахувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інші тілесні ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінки винного та потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є об'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання, характеризується необережністю.
Як убачається із матеріалів справи, засуджений ОСОБА_3, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні давав показання про те, що він не бажав смерті потерпілого, будь яких предметів в нього в руках не було, після того, як потерпілий впав на бетонну доріжку, він відніс потерпілого в будинок, при цьому той подавав ознаки життя.
Згідно висновку судово-медичної експертизи (т.1 а.с.186-191), у потерпілого виявлено 3 удари по голові, один з яких був смертельний, та 3 удари по інших частинах тіла. Одне тілесне ушкодження виявлене на голові потерпілого, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, а інші тілесні ушкодження, відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Всі ці обставини підтверджують показання ОСОБА_3 про те, що наміру вчиняти вбивство у нього не було, оскільки, за наявності такого умислу, ніщо не перешкоджало довести свій намір до кінця.
Досудовим слідством не наведено жодних доказів про наявність умислу ОСОБА_3 на умисне вбивство потерпілого, а тому суд першої інстанції правильно перекваліфікував неправомірні дії ОСОБА_3 з ст.115 ч.1 на ст.121 ч.2 КК України.
Що стосується призначення покарання, то відповідно до ст. 65 КК України, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, за яких вчинений злочин, в тому числі і ті обставини, які пом’якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Ці вимоги закону судом дотримані.
Як видно із вироку, суд, призначаючи покарання ОСОБА_3, в достатній мірі врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, які пом’якшують та обтяжують йому покарання.
Зокрема, суд врахував те, що він щиро розкаявся у вчиненому, його явку з повинною, потерпілій повністю відшкодував заподіяну матеріальну та моральну шкоду, а також те, що він раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, вчинив злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.
На думку колегії суддів, таке покарання, яке визначив суд першої інстанції, відповідає суспільній небезпечності вчиненого і не є для засудженого надто суворим, як на це покликається адвокат у своїй апеляції .
З урахуванням наведеного, підстав для скасування або зміни вироку, немає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляції адвоката ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Вирок Снятинського районного суду від 15 червня 2010 року відносно засудженого ОСОБА_3 залишити без зміни.
Головуючий – суддя Є.В. Хруняк
Судді О.Й. Іванів
Б.М. Гриновецький
Згідно з оригіналом
Суддя Є.В. Хруняк