Справа № 2-796  

2010  рік        

Р І Ш Е Н Н Я

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

8  вересня  2010  року.  Теофіпольський  районний  суд  Хмельницької  області  

    в  особі: - головуючого  судді  СТЕЦЮКА  І.С.

    при  секретарі:  РАДЧИШИНІЙ  К.О.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в  залі  суду  в  місті  ТЕОФІПОЛІ     цивільну  справу   за  позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2  до  Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області  про стягнення недоплаченої  щомісячної  державної соціальної допомоги   дітям війни

В С Т А Н О В И В

Позивачі звернулися  до   суду  із  позовом  до відповідача  про   стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни вказуючи що вона   всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалася їм у неповному об’ємі.    У  зв’язку із цим  позивачі  просили суд стягнути з відповідача на їх користь  невиплачену допомогу за  період 3 9 липня 2007 року по 1 травня  2010 року  та  стягнути на їх користь по 2500 грн. 50 коп. вказаної доплати.

 У судове  засідання позивачі   не з’явилися, просили суд   розглядати справу за їх відсутності.  

Представник  відповідача, вчасно повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується  розпискою про отримання  повістки яка є у матеріалах справи у судове засідання не з’явилася, однак представила заперечення проти позову у яких просила справу розглядати за її  відсутності.

Виходячи з наведеного, приймаючи до уваги, що у матеріалах справи є достатньо доказів для  розгляду справи суд приходить до висновку про необхідність розгляду справи за відсутності відповідача.

 Представник  відповідача у   своїх  запереченнях  не визнала   з тих підстав, що фінансове забезпечення вказаних виплат  здійснюється за рахунок Державного бюджету України а  кошти для проведення цих виплат у повному об’ємі  Пенсійному фонду України не надходили. Крім цього такі виплати не повинні проводитися з огляду на те, що Законами України про Державний бюджет на 2007 та на 2008 рік дія ст.. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» зупинялася. Визнання цих положень неконституційними не привело до забезпечення фінансування витрат на виплату  вказаних доплат у необхідному об’ємі. Представник позивача посилалася також на  відсутність чіткого механізму визначення розміру цієї допомоги так як різні нормативні акти визначають різний розмір з якого необхідно вираховувати відсоток для її виплати а також на невизначеність  на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дітей війни.

Вивчивши матеріали справи суд приходить  до висновку про те, що позов підлягає   задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачам на 2 вересня 1945 року не сповнилося 18 років  а тому на них поширюється дія Закону України «Про соціальний захист  дітей війни» у тому  числі положення ст.. 6 цього Закону відповідно якої вони мають право на отримання щомісячної соціальної допомоги. Вказані обставини підтверджуються копіями паспортів та копіями  пенсійних посвідчень  позивачів з відміткою «дитина війни» або ж довідками  про те, що  відповідачі  користуються пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  які є у матеріалах справи.

Позивачам у  2006-2007 роках щомісячна соціальна допомога не виплачувалася,  а у 2008-2009 рр. вона  виплачувалася у розмірі 10 відсотків від розміру мінімальної  пенсії за віком. У такому ж розмірі вона  виплачується  і у 2010 році. Дана обставина визнана сторонами і у суду немає сумніву щодо її достовірності та добровільності її визнання.

Враховуючи  зазначений  статус  позивачів вони відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   мають право на отримання  державної соціальної  підтримки, а саме підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Із  заперечень відповідача встановлено, що виплату позивачам цього підвищення до пенсії  відповідач не здійснює через відсутність у нього коштів та невизначеність  розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку цих підвищень до пенсії для категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Зі змісту ст.. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне  довічне грошове  утримання чи державна соціальна допомога що виплачується замість пенсії підвищуються на 30%  мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється  за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо   позовних вимог   про здійснення позивачам доплати до пенсії за 2007 рік суд приходить до висновку про те, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону, було зупинено.

Проте рішенням Конституційного Суду України від  9 липня 2007 року за                    № 6-рп/2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції  України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62,  ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12,13, 14,23. 29,30, 39,41, 43, 44, 45,46, ст.. 71, ст..ст. 96, 101, 103,  111 Закону України «Про  Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» яким зупинено дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням      ст.. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має обов’язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які  виникли внаслідок дії положень статей зазначеного  Закону, які визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України,  є остаточним і не може бути скасоване.

Відповідно до ч. 2 ст.  152 Конституції України закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з  приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України  та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі зобов’язане було нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року оскільки з моменту  ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ця норма втратила чинність  та не підлягала застосуванню.

Виходячи з викладеного відповідач з 9 липня  по 31 грудня 2007 року включно  повинен був діяти у відповідності  із приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачам відповідні доплати.

Що стосується вимог позивачів про зобов’язання  відповідача виплачувати їм у 2008 році щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік  та про внесення змін до деяких законодавчих  актів України»  текст статті 6 Закону України» про соціальний захист дітей війни» викладено у наступній редакції « дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового  утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується  замість пенсії,  виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни». Ветеранам  війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 1 січня 2008 року позивачам було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що вбачається з письмового  заперечення  відповідача.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 1—рп/2008 у справі  за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності)  окремих положень ст.. 65 розділу 1. Пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України) визнано таким,  що не відповідає Конституції  України (є неконституційним)  положення п.п.  41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України,  є остаточним і не може бути оскаржене.

Аналіз зазначених  норм законодавства,  рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України приводить суд до висновку про те, що з 22 травня  2008 року Управління  Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі повинно було нараховувати і виплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену

ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.  41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила

чинність та не підлягає застосуванню. Отже, відповідач, з 22 травня 2008 року мав діяти у

відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати виплату позивачам доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України відповідач діяв на підставі та у відповідності із нормами Закону  України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 1  січня 2008 року та з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» а тому позовні вимоги щодо стягнення  доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня  по 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладених вище підстав про  задоволення позовних вимог  про нарахування доплат, приймаючи до уваги, що Законами України про Державний бюджет на 2009 рік та на 2010 рік  положення  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалися суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивачів   з 1 січня  2009   по 1 травня 2010 року.  .

Відповідно до ст.. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім  випадків передбачених Конституцією України.  

Згідно  ст. 3  Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися  до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст..4 цього Кодексу  суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно ст..1- 2 ЦПК України  завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою  захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,  інтересів держави. Цивільне з судочинство здійснюється, зокрема  відповідно до Конституції України  та  цього Кодексу.

Статтею  8 ЦПК України встановлено що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів.

Частиною   другою  ст.. 8  ЦПК України встановлено що  забороняється відмова у розгляді  справи з мотивів  відсутності,  неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,  що регулює спірні правовідносини.

Таким чином доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення  доплат особам, які мають статус  дітей війни, не можуть бути підставою   для їх нездійснення або у відмови у  задоволенні позову.

Щодо доводів  відсутності  підстав для застосування до спірних правовідносин ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове   державне пенсійне страхування» суд виходить з наступного.

Сторони у справі не  заперечують, що позивачі, відповідно до ст.. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими  ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би  визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 ст. 28 зазначеного Закону застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно із цим  Законом оскільки  наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру  пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії встановленої     ст.. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».

    Суд також відхиляє доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають  статус дитини війни.

     Пенсійний  фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про

загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачів, передбаченої ст.. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни»  покладено на Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі, тобто за місцем проживання пенсіонерів.

    Суд вважає безпідставним і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх  конституційних прав.

За змістом ст.. 48 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на  забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус  дитини війни, зокрема  їм надано право на отримання доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії.

Відповідно до ч. 2  ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

Згідно  абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний  фонд України, затвердженого Президентом України від  1  березня 2002 року за № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення  на Пенсійний фонд України покладено  обов’язки щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах,  містах і районах  у містах, яке затверджене постановою   правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за №  8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами  Пенсійного фонду України підвідомчими, відповідно,  головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему  органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже,  обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачам 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати суд приходить до висновку, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Аналіз приписів Конституції України та наведених вище нормативно-правових  актів свідчить про те, що посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачами є безпідставними.

Крім того відповідачем, в порушення  ст.. 60 ЦПК України не  доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для  забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплат позивачам доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Отже відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання   своїх  зобов’язань  або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення   позивачам виплат,  гарантованих їм Конституцією України не є  підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності  відповідача.  

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  встановлено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за  вищеназваним Законом є окремим видом  загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян а тому строк  позовної давності який передбачений КАС України до даного виду правовідносин застосовувати не можна. Крім цього порушення прав  позивачів за захистом яких  вони звернулися до суду тривало  з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і припинилося  лише 1 січня 2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тому суд не вбачає  порушення строку звернення до суду  за

захистом  права щодо отримання   доплат згідно ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни ».   Виходячи із викладеного суд вважає що  застосування строку позовної давності при таких обставинах є неправомірним і таким, що порушує законні права позивачів.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 8, 22, 46, 64, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст..ст. 3. 6,  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей  29, 36,  частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66,  пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30,39, 41,  43, 44,  45, 46, статті 71, статей  98,  101,  103, 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року про визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік «,  ст..1-3, 8, 10, 60, 179,  212-215, 218 ЦПК, районний суд

В И Р І Ш И В

Позов  ОСОБА_1, ОСОБА_2 до  Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області  про стягнення недоплаченої  щомісячної  державної соціальної допомоги   дітям війни  задовольнити.

    Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Теофіпольському районі Хмельницької області щодо не нарахування та не виплати щомісячної  державної соціальної допомоги на користь  ОСОБА_1, ОСОБА_2  як дітям війни.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду у Теофіпольському районі Хмельницької області здійснити  на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 як дітей війни  перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати  їм з 9  липня по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня по 31 грудня 2008 року  включно, з 1 січня по 31 грудня 2009 року включно, з 1 січня по 30  квітня 2010 року включно   із врахуванням проведених   виплат.

    Апеляційна скарга на  рішення суду   може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення  рішення.  Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий                                      підпис

З  оригіналом  вірно:

Голова  суду                                                                           І. СТЕЦЮК