КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-631/09 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Н.В.
Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" вересня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів Хрімлі О.Г.,
Літвіної Н.М.,
Земляної Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати та виплатити недоотриману суму підвищення до пенсії, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати та виплатити недоотриману суму підвищення до пенсії починаючи за 2006-2008 роки в розмірі 3891,90 грн.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року адміністративний позов задоволений частково.
Бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва визнано протиправною.
Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва зобов’язано провести позивачу перерахунок пенсії з урахуванням щомісячної соціальної державної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та провести відповідні виплати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
У зв’язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанову суду першої інстанції частковому скасуванню.
Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Колегією суддів встановлено, що позивач віднесений до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачу підвищення до пенсії, відповідачу слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни.
Водночас ст. 7 цього закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV було внесені такі зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»: виключено пункт 17 ст. 77; стаття 110 викладена в такій редакції: «...установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».
Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не були визнані неконституційними, а тому судом першої інстанції зроблений правильний висновок щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов’язання провести виплату недоотриманої суми підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які з 9 липня 2007 року втратили чинність.
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Отже, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.
Крім того, п.п. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме, текст статті 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 42 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Отже, з 22.05.2008 року відновлена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції до 01.01.2008 р., відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які з 22 травня 2008 року відповідно втратили чинність.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про порушення свого права на отримання вищевказаних виплат у відповідному розмірі позивач повинен був дізнатися з моменту виникнення порушення права на отримання таких виплат.
Згідно ч.1 ст. 100 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів зазначає, що відповідач заперечуючи проти позову наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 27.02.2009 року (а.с. 2), судом першої інстанції зроблений невірний висновок щодо задоволення позовних вимог з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, оскільки пропущений строк, встановлений ст. 99 КАС України, а підстав для його поновлення не вбачається.
У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині задоволених позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, оскільки невірно застосовані норми матеріального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року в частині задоволення позовних вимог про перерахунок та виплату ОСОБА_4 пенсії з урахуванням щомісячної соціальної державної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року скасувати.
В цій частині у задоволенні позовних вимог –відмовити.
В решті постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Н.М. Літвіна
Г.В. Земляна