Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № №22ц-3192/2010р. Головуючий у першій
інстанції Гаркуша О.М.
Категорія 05 Доповідач в апеляційній
інстанції Зотов В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Водяхіної Л.М.,
суддів - Зотова В.С., Птіціної В.І.,
при секретарі - Маслові О.О.,
за участю - позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 березня 2009р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, визначення порядку користування майном, -
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2007 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням у точнень, просила визнати за нею право власності на 20/100 часток бу динку, 1/2 частку сараю літ.«о1», 1/2 частку сараю літ.«П», які ро зташовані за адресою: АДРЕСА_1, у сунути перешкоди у користуванні нею зазначеним майном шляхом вселення, визначити порядок користування майном у зазначеному будинку. Також просила стягнути на її користь витрати, пов'язані з проведенням будівельно-технічної експертизи у сумі 1802,88 грн., оцінки домоволодіння у сумі 250 грн., витрати на правову допомогу т а судові витрати.
Вимоги позову мотивовані тим, що 41/100 часток у зазначеному домоволодінні були придбані нею та відповідачем під час їх шлюбу, але після розірвання якого, в 2003 році домоволодіння не було розділено.
Вказує на те, що відповідач у той час вигнав її, у зв'язку з чим вона разом з дитиною вимушена проживати у своєї матері. У той час, коли відповідача тривалий час не було вдома, вона разом з дитиною переїжджала до будинку, але ж після повернення ОСОБА_3 була вимушена разом з дитиною виїжджати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 03 березня 2010 року зазначений позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду відповідачем подано апеляційну скаргу в якій він просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не застосуванням судом позовної давності.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення учасників процесу що з’явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив с того, що спірне майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вони мають право на його поділ на рівні частки, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, однак суд першої інстанції при постановлені рішення не врахував строк позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до матеріалів справи, 20.11.2003 року рішенням місцевого суду Ленінського району м. Севастополя, за ініціативою ОСОБА_6 шлюб між сторонами було розірвано. Позивач при цьому посилалась на ті обставини, що з жовтня 2001 року проживає з відповідачем роздільно, спільного господарства не ведуть (арк. с. 58).
Відповідно до пояснень позивача, відповідач вигнав її з дому у 2001 році, а у 2003 році після її спроби знову вселився в будинок відповідач забрав у неї ключі. При таких обставинах суд першої інстанції не вірно встановив час з якого позивач дізналася про порушення свого права на домоволодіння.
Після розірвання шлюбу у спірному домоволодінні проживає відповідач.
З позовом до суду про поділ спільної сумісної власності позивач звернулась лише 17.10.2007 року, тобто з порушенням строку позовної давності, оскільки враховуючи, що з моменту, коли позивач довідалася, що відповідач вважає домоволодіння своїм та не визнає ніякого права позивача на домоволодіння та до моменту пред’явлення позову пройшло більш ніж три роки.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним та обґрунтованим, і на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, визначення порядку користування майном без задоволення.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з позивача підлягають стягненню на користь відповідача понесені ним судові витрати, а саме: держмито у розмірі 850 грн. (арк. с. 174), витрати з ІТЗ в сумі 120 грн. (арк. с. 175), всього 970 грн.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 березня 2009р. - скасувати, постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, визначення порядку користування майном, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 970 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Л.М. Водяхіна
Судді: В.С. Зотов
В.І. Птіціна