ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"05" жовтня 2010 р. К-13095/07
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Костенка М. І.,
Рибченка О. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 КАС України касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. у справі № 15/07-07-61А
за позовом Дочірнього підприємства “Одеський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”
до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне управління екології та природних ресурсів в Одеській області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Дочірнім підприємством “Одеський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області № 0002241530/0 від 29.08.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання зі сплати основного платежу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 4 886 грн. 04 коп. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 244 грн. 30 коп.
Постановою Господарського суду Одеської області від 12.03.2007р. у справі № 15/07-07-61А позов задоволено, визнано недійсним вказане податкове повідомлення-рішення, з мотивів відсутності у філії позивача у І півріччі 2006 року відповідного дозволу (ліміту) саме на викиди, а не на скиди та розміщення відходів, що не є підставою для розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища у п’ятикратному розмірі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. по даній справі постанову Господарського суду Одеської області від 12.03.2007р. скасовано, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов’язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 4 700 грн. 96 коп. та штрафної санкції у сумі 235 грн. 05 коп.; в решті позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303, передбачено справляння збору за понадлімітні скиди та розміщення відходів у п’ятикратному розмірі, відповідно до їх обсягів; чинне законодавство не містить норми, відповідно до якої позивач був зобов’язаний у разі відсутності у нього дозволу (ліміту) на викиди стаціонарними джерелами забруднення, справляти відповідний збір у п’ятикратному розмірі, а відтак і визначення податковим органом відповідного податкового зобов’язання та пов’язаних із донарахуванням збору штрафних фінансових санкцій є безпідставним; місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини щодо справляння збору за розміщення відходів; згідно розрахунку за І квартал 2006р. позивач перерахував такий збір у сумі 46 грн. 27 коп. за відсутності ліміту на їх розміщення, що ним не заперечується; обґрунтоване в зв’язку з цим визначення відповідачем позивачу зобов’язання у сумі 185 грн. 08 коп. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9 грн. 25 коп. відповідно до пп. “в” пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 та пп. 17.1.4. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити в частині задоволення позову, відмовивши у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору; пп. “в” пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4, пп. 17.1.4. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; обґрунтоване визначення позивачу 2 035 грн. 88 коп. основного платежу та 101 грн. 79 коп. штрафних (фінансових) санкцій.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити повністю у позовних вимогах, в зв’язку з не доведенням правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.
Третя особа заперечення на касаційну скаргу не подала.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення є акт від 29.08.2006р. № 214 про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) збору за забруднення навколишнього природного середовища за І півріччя 2006 року, в якому зазначено, виявлені факти викидів, скидів і розміщення відходів без відповідних дозволів.
Додатково судами зазначено, що 09.04.2001р. Держуправлінням екології та природних ресурсів в Одеській області видано філії “Ширяєвський райавтодор” дозвіл (ліміт) № 51254001 на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами з терміном дії до 31.12.2005р., який було продовжено з 28.08.2006р. до 01.07.2007р.
Відповідно до п. п. 4, 8 вказаного Порядку суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів; за понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в п’ятикратному розмірі.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності в чинному законодавстві норми, відповідно до якої позивач був зобов’язаний у разі відсутності в нього дозволу (ліміту) на викиди стаціонарними джерелами забруднення, справляти відповідний збір у п’ятикратному розмірі, а відтак і визначення податковим органом відповідного податкового зобов’язання та пов’язаних із донарахуванням збору штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним.
Додатково судом апеляційної інстанції вказано, що позивач не заперечує відсутності в І півріччі 2006 року ліміту на розміщення відходів та їх обсяги у даному періоді.
Відповідно до пп. “в” пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.
Згідно пп. 17.1.4. п. 17.1. ст. 17 вказаного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків суми донарахованого податкового зобов’язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірного застосування до позивача податкового зобов’язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9 грн. 25 коп. та неправомірності податкового зобов’язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 4 700 грн. 96 коп. (4 886 грн. 04 коп. –185 грн. 08 коп.) та штрафної (фінансової) санкції у сумі 235 грн. 05 коп. (244 грн. 30 коп. –9 грн. 25 коп.)
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову є вірним, а вимоги відповідача –необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –
ухвалив:
1. Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. у справі № 15/07-07-61А –без змін.
2. Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 –2442, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий-суддя А.І. Брайко
Судді А.І. Брайко