АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц–5659/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія : - Штих К.М.
Доповідач в апеляційній
інстанції - Бородійчук В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бородійчука В.Г.
суддів Василенко Л.І., Демченка В.А.
при секретарі Голобородько С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2010 року по справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7 про стягнення боргу та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_7 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Лагутінська Єлизавета Павлівна про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Черкаської обласної Дирекції звернувся в суд до ОСОБА_7 про стягнення боргу за кредитом , стягнувши борг за рахунок предмету іпотеки нежитлові вбудовано-прибудовані приміщення магазинів , що знаходяться в м. Канів Черкаської області по вул. Шевченка , 47-в/1 № 47-в по цій же вулиці і належить на праві власності відповідачу, заборгованість в сумі 1365151,61 грн. на їх користь та стягнути судові витрати.
ОСОБА_7 подав зустрічний позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та третьої особи: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Лагутінська Єлизавета Павлівна про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
Просив суд визнати спірний кредитний договір недійсним та договір іпотеки та зобов’язати Банк повернути йому усі отримані кошти та прийняти від нього суму 165300 доларів США, з розстрочкою платежів на 96 місяців, за таких умов, щомісячний платіж буде складати 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті (гривна) на момент платежу та зобов’язати приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу Лагутінську Є.П. виключити з реєстрів іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договорами іпотеки укладеними між ними та банком 09 серпня 2008 року.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» .
Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.
Визнано недійсним:
- кредитний договір № 010/02-33/964-08 укладений 08 серпня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7;
- іпотечний договір № 010/02-33/964-08 від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 3529;
- іпотечний договір № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 3531.
Зобов’язано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Черкаської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_7 усі отримані від нього кошти пов’язані з виконанням кредитного договору № 010/02-33/964-08 від 08 серпня 2008 року та суму у розмірі 165 300 доларів США з розстрочкою платежів на 96 місяців, із щомісячним платежем – 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті (гривні) на момент платежу.
Зобов’язано приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу Лагутінську Є.П. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, що знаходиться в м. Канів Черкаської області по вул. Шевченка , 47-в/1 № 47-в і належать на праві власності ОСОБА_7 та переданого в іпотеку за договорами іпотеки Укладеними між ОСОБА_7 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 09 серпня 2008 року № 010/02-33/964-08з і зареєстрованого під № 3529 та № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року і зареєстрованого під № 3531.
В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2010 року як незаконне, так як ухвалене з порушенням матеріального та процесуального права.
ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення як безпідставну та вважає рішення суду першої інстанції правильним і законним.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.08.2008 року р. між ОСОБА_7 та Банком, був укладений договір про надання споживчого кредиту № 010/02-33/964/08. На виконання цього договору ОСОБА_7 отримав кредитні кошти в сумі 165300 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банком було укладено договори іпотек № 010/02-33/964-083, №010/02-33/964-083-1 від 09.08.2008р. з позивачем.
Визнавши зазначені договори недійсними, суд виходив з того, що спірний договір суперечить Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», перед укладанням договору банк порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» і не надав позивачці інформацію про кредитодавця і умови кредитування, що призвело до помилки відносно обставин, які мають істотне значення. Оскільки на момент вчинення правочину було порушено вимоги ст.203 ЦК України, то відповідно до ч.І ст.215 ЦК України він є недійсним. Зважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, то слід визнати недійсним і договори іпотек.
Погодитися з такими висновками не можна.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оспорювані договори про надання споживчого кредиту та іпотек підписані обома сторонами, що свідчить про їх обізнаність з умовами договорів і згодою з умовами цих договорів, сторонами була погоджена валюта, в якій видано кредит - у доларах США, погоджено графік погашення кредиту з визначенням валюти погашення також у доларах США. З часу підписання договору про надання споживчого кредиту банком виконані свої зобов'язання і ОСОБА_7 передана обумовлена у договорі сума кредиту 165300 доларів США. На виконання своїх зобов'язань ОСОБА_7 також певний час виконувався графік погашення кредиту, залишок неповернутого кредиту складає 187 835, 37 доларів США (згідно довідки банку станом на 19.08.2010 року).
Право банку здійснювати видачу кредитів в іноземній валюті визначено на законодавчому рівні і регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якими дозволяється зазначена діяльність за наявності виданої Національним банком України ліцензії.
Таку ліцензію видану Національним банком України 11.10.2006 р. № 10 та письмовий дозвіл від 11.10.2006 р. № 10-4 на право здійснювати операції з валютними цінностями відповідач має.
Доводи позивача про необхідність мати індивідуальну ліцензію, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суперечать положенням ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки індивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції і лише на період, необхідний для здійснення такої операції; індивідуальні ліцензії видаються на операції з наданням і одержанням резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але, на даний час не встановлено обмежень щодо суми і строків кредитів у іноземній валюті. Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Згідно з п.2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
Не можуть бути підставою для скасування договору споживчого кредиту і посилання на порушення банком прав позивача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання йому письмової інформації про кредитодавця і умови кредитування, що наряду з іншими причинами призвело до помилкового сприйняття обставин, які мають істотне значення, а також висновки суду щодо порушення банком обов'язків по здійсненню контролю за використанням кредиту, і оскільки кредит є споживчим, банк не міг надати його позивачу у доларах США через відсутність у позивачки ліцензії на право здійснення платежів у іноземній валюті на території України. З обставин справи вбачається, що звернення ОСОБА_7 з зазначеним позовом зумовлено зміною курсу гривні до долару США (за 100 одиниць) з 484,50 (на момент укладення договору кредиту) до 796,02 (на момент звернення з зустрічним позовом) та об'єктивними утрудненнями щодо повернення кредиту, оскільки при укладення договору не виникало будь-яких розбіжностей щодо його умов.
Районний суд прийшов до хибного висновку про наявність підстав для застосування ст.203, ч.І ст.215 ЦК України, оскільки у спірних правовідносинах не існує обставин визначених ст.203 ЦК України, які було б порушено при укладенні договору від 08.08.2008 р.
Колегія суддів критично оцінює висновок районного суду, зокрема, щодо розстрочки платежів на 96 місяців, так як судом в мотивувальній частині не наведено жодної підстави та посилання на нормативно-правові акти, які б могли підтвердити такий умовивід.
Тобто, виходячи з вищевикладеного договори кредиту та іпотек є дійсними та підлягають виконанню сторонами, отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку за недоведеністю суд першої інстанції припустився помилки.
Як вбачається з матеріалів справи п.1.9 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов’язань за цим договором. При цьому погашення боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Згідно п.2.3 позичальник зобов’язаний в строки, передбачені договором, забезпечити повернення банку одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів, передбачених договором комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків банку, викликаних неналежним виконанням цього договору.
А також, відповідно до ч.2 п.1.1 договорів іпотек іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставного майна.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України “Про іпотеку”.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог банку та відмову ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, –
вирішила:
Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Канівського міскрайонного суду від 07 липня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» задовольнити. Розірвати кредитний договір № 010/02-33/964/08 від 08.08.2008 року.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором кредиту № 010/02-33/964/08 від 08.08.2008 року в розмірі 151883,90 доларів США, заборгованість за відсотками 29787,19 доларів США та пеню за порушення строків повернення процентів за користування кредитом у розмірі 6164,28 доларів США, а всього 187835,37 доларів США, що станом на 22 вересня 2010 року згідно курсу НБУ становить 1 487505,86 гривень.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/02-33/964/08 від 08.08.2008 року звернути стягнення на іпотечне майно за договорами іпотек № 010/02-33/964-083, №010/02-33/964-083-1 від 09.08.2008р.
В зустрічному позові ОСОБА_7 відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2550,00 гривень та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 240,00 гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя В.Г. Бородійчук