Справа № 2а-416/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.2010 року, Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:
головуючого судді - Бойко Н.В.,
при секретарі:
за участю представника позивача: Бондаренко А.І.
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська про стягнення недоплати по додатковій пенсії інваліда ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та надбавки до пенсії інваліда 2 та 3 групи , -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, з 24.02.1998 року інвалідом 3 групи, а з 18.02.2003 року інвалідом 2-ї групи за захворюванням, пов’язаним із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, які передбачені статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року за №796-ХII за якою, йому як інваліду 2-ої групи повинна була виплачуватись додаткова пенсія за шкоду, спричинену здоров’ю, як інваліду війни 3 групи у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як інваліду 2 групи у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та за статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12, за якою пенсія для інвалідів війни 3-ої групи підвищувалась на 200% мінімальної пенсії за віком, а для інвалідів війни 2-ої групи підвищувалася на 350% від мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не в повному обсязі виплачував йому передбачені вищевказаними законами надбавки до пенсії, у зв’язку з чим він просить визнати дії відповідача по нарахуванню та виплатам надбавок до пенсії у період з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року – незаконними та стягнути з відповідача не донарахування до пенсії, як інваліду 3-ї групи починаючи з 01.11.2000р. по 18.02.2003 року у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як інваліду 2 –ї групи починаючи з 18.02.2003 року по 01.01.2006 року у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а також як інваліду 3-ї групи починаючи з 01.11.2000 року по 18.02.2003 рік у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, як інваліду 2-ї групи починаючи з 18.02.2003 року по 01.01.2006 рік у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, яка була встановлена Законом на відповідні періоди для осіб, які втратили працездатність.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_4, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як інваліду війни 3-ї групи за період 01.11.2000 року по 17.02.2003 року в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком , як інваліду війни 2-ої групи, за період з 18.02.2003 року по 01.01.2006 року в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50% та 75 % мінімальної пенсії за віком та зобов'язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії, з урахуванням здійснених виплат. Просив поновити строк звернення до суду відносно виплати та перерахунку надбавки до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), оскільки позивач є інвалідом 2 групи, часто хворіє, потребує постійного лікування, у зв’язку з чим не міг своєчасно звернутися до суду з позовом.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшло заперечення проти позову, у якому відповідач просив розглядати справу без участі його представника та вказав, що своєму позові ОСОБА_4 неправомірно просить зробити йому перерахунок та виплату пенсії з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року, так як позивач пропустив строк звернення до суду відповідно до ст.257, 267 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також не може застосовуватись, оскільки суми пенсії, на виплаті яких наполягає позивач, не нараховувались, що є однією з істотних умов застосування цієї норми. Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закон України "Про пенсійне забезпечення" не підлягає застосуванню, за винятком положень визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 відсотків мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком. З 01.01.2006 року зазначена норма викладена у іншій редакції. Відповідно до ст.50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам віднесеним до 1 категорії, інвалідам 2,3 групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% та 75% мінімальної пенсії за віком. Позивачем неправомірно застосовано та ототожнено такі різні поняття як: мінімальний розмір пенсії за віком та прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.
З 01.01.2000 року по 11.01.2005 року зазначені поняття жодним чином не були між собою пов'язані, лише Законом України № 2291- ІУ від 23.12.2004 року, що вступив у силу з 12.01.2005 року було внесено зміни до ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та поєднано ці поняття. Але у ч.3 зазначеного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком визначений цією статтею застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим законом. Також зазначив, що пенсія позивачу призначено відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Абзацом першим п.13 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Тобто особі не може призначатися пенсія на підставі двох законів одночасно, у нашому випадку це Закони України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На підставі чого відповідач вважає, що позивач неправомірно просить зробити перерахунок пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, оскільки такого поняття до 12.01.2005 року не існувало та вважає, що управління пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська при призначені та перерахунку пенсії позивачу діяло відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для перерахунку пенсії не має.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що уточнені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно ст.21 Конституції України усі люди є вільними і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати її.
Основним положенням щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки відповідно до ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що позивач належить до першої категорії як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 01.04.1998року (а.с.10).
Відповідно до довідки МСЕК № 197382 позивачу з 24.02.1998 року була встановлена третя група інвалідності та відповідно до довідки МСЕК №0031408 з 18.02.2003 року позивачу встановлена друга група інвалідності (а.с.11,12).
Позивач 09.02.2010р. звернувся до управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська із заявою, в якій просив провести перерахунок додаткової пенсії та надбавки до пенсії, як інваліда війни 2-ї та 3-ї групи за період з 01.11.2000р. по 01.01.2006р.
Листом від 23.02.2010р. року за № 176/Г-1 управлінням Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська в перерахунку додаткової пенсії та надбавки до пенсії позивачеві було відмовлено (а.с.14-15).
Розділом 8 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 3 групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, інвалідам 2 групи 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Окрім того, застосування відповідачем положень Постанови КМУ суперечить положенню ч.3 ст.22 Конституції України, бо при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також суперечить положенням ст.ст.21,24 Конституції України, в яких чітко зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права та свободи, є рівними перед Законом.
Тому, виходячи із засад пріоритетності Конституції України та Законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, а не Постанова КМУ № 831 від 26.07.1996р. та постанова КМУ від 03.01.2002 року.
Таким чином, є неправомірним застосування зі сторони відповідача при вирішенні питання перерахунку розміру додаткової пенсії позивача того нормативного акту, який погіршує його становище в порівнянні з другими громадянами, що відповідно суттєво порушує і його пенсійні права.
Що стосується позовних вимог позивача, щодо не донарахування надбавки до пенсії у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3 групи за період з 01.11.2000р. по 17.02.2003р. та 350% мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 2 групи, за період з 18.02.2003р. по 01.01.2006р. суд вважає наступне.
Згідно з ч.3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12 (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2006 року), інвалідам 2-ої групи пенсія підвищується на 350% мінімальної пенсії за віком, інвалідам 3-ої групи пенсія підвищується на 200 % мінімальної пенсії за віком.
Пенсія за віком призначається (перераховується) та виплачується виключно за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий 09.07.2003 року і який є чинним з 01.01.2004 року.
До цього часу діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року.
Тому в період з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року діяли норми двох вищевказаних Законів.
Відповідно до ч. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону, до пенсій, передбачених цим Законом, встановлюються: надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України « Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, у розмірі мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет чи межа малозабезпеченості находять своє відображення у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України “Про соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року №2010-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 216,56 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 248,77 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн.
Чинним на даний час законодавством, а саме частиною 1 статті 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлений інший порядок вирахування мінімального розміру пенсії за віком .
Зазначений Закон було прийнято 09 липня 2003 року за №1058-4, і вступив він у дію з 01 січня 2004 року.
Відповідно до ч.1 ст.28 зазначеного вище Закону, яка була чинною до 12 січня 2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральний органом виконавчої влади у галузі статистики.
Згідно до ч.1 ст.28 зазначеного Закону, яка є чинною з 12 січня:2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Тому з 01.01.2004 року по 01.01.2006 року відповідач повинен був проводити нарахування надбавок до пенсії позивача у розмірі 200%,350% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, які були встановлені ЗУ «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 284,69 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 332,00 грн.
За таких обставин суд доходить до висновку про те, що вищевказані постанови КМУ, за якими відповідач проводив підвищення до пенсії позивачу на 50%,75 % та на 200%,350% від 16,62 грн., та 19,91 грн., як величин мінімальної пенсії за віком - суперечать Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про прожитковий мінімум», Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року Законам України «Про затвердження прожиткового мінімуму» на 2000, 2001, 2002, 2003 роки та Законам України «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки, в яких були встановлені розміри прожиткового мінімуму, для осіб, якими передбачені найбільші гарантії позивача, а оскільки в Україні Закони мають вищу юридичну силу ніж Постанови - підзаконні нормативні акти, то відповідач повинен був керуватися саме зазначеними Закони, а ні постановами КМУ.
Також, суд вважає, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності - є безпідставним, відповідно до виплати та перерахунку додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
В своєму позові позивач просить поновити строк звернення до суду відносно виплати та перерахунку надбавки до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), оскільки він є інвалідом 2 групи, часто хворіє, потребує постійного лікування, у зв’язку з чим не міг своєчасно звернутися до суду з позовом, що підтверджується довідкою МСЕК № 197382 та довідкою МСЕК №0031408 (а.с.11,12). Суд вважає причину пропуску строку звернення позивачем ОСОБА_4 до суду поважною та вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду про стягнення не донарахованих сум підвищення, як інваліду війни 2 та 3 групи з 01.11.2000 року по 01.01.2006 рік.
За таких обставин, слід визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_4, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як інваліду війни 3-ї групи за період 01.11.2000 року по 17.02.2003 року в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком , як інваліду війни 2-ої групи, за період з 18.02.2003 року по 01.01.2006 року в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50% та 75 % мінімальної пенсії за віком та зобов'язати відповідача здійснити йому нарахування та виплату підвищення до пенсії з 01.11.2000р. до 01.01.2006р. з урахуванням здійснених виплат.
Керуючись ст. 84 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст.28, 45 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування ”, ст.ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла до 01.07.2006 року ст.ст. 8,21,22,24,46 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.
Поновити строк звернення до суду з 01.11.2000 року по 01.01.2006 роки.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська, пов’язані з відмовою вимоги ОСОБА_4 у проведенні перерахунку та виплаті додаткової пенсії у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та підвищення до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 01.11.2000 року по 01.01.2006 рік.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська зробити з 01.11.2000 року по 17.02.2003 рік перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю інваліду 3 групи ОСОБА_4 у відповідності до ст.ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, - у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, згідно відповідних Законів України «Про Державний бюджет України», з урахуванням фактично здійснених виплат.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська зробити з 18.02.2003 рік по 01.01.2006 рік перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю інваліду 2 групи ОСОБА_4 у відповідності до ст.ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, - у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, згідно відповідних Законів України «Про Державний бюджет України», з урахуванням фактично здійснених виплат.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_4 відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист ветеранів війни» , як інваліду 3 групи в розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.11.2000р. по 17.02.2003р., як інваліду 2 групи в розмірі 350 процентів за період з 18.02.2003р. по 01.01.2006 рік мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом на відповідний період, з урахуванням здійснених виплат.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Кам’янобрідський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя Н.В.Бойко