№ 2-1233/10                

                Р І Ш Е Н Н Я    

                І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

    21 вересня  2010 р.                                                         с-ще Решетилівка

 Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

                    головуючого     - судді -     Горулько О.М.

                    при секретарі      -         Гудзенко С.В.,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області про визнання відмови протиправною, зобов’язання нарахувати та здійснити виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

                    В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати бездіяльність та відмову відповідача щодо виплати їй щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни протиправною, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі нарахувати їй  та виплатити недоплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01 липня 2009 року по 01 жовтня 2010 року, та стягти з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

    В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що вона належить до соціальної групи «Дитина війни» і згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний      захист дітей війни» має право на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Одначе всупереч вимогам діючого законодавства відповідач не здійснив нарахування та виплату їй зазначеної допомоги за вказаний період.

    Відповідач -  управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області заперечення проти позову до суду не подав.

    В судове засідання позивачка та представник відповідача не з’явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, звернулися до суду з письмовими заявами про розгляд справи за їх відсутності.

    Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

    З матеріалів справи та наявних у ній доказів судом встановлено наступне:

    із копії пенсійного посвідчення НОМЕР_1 (а.с.4) та паспорта (а.с. 5) вбачається, що позивачка ОСОБА_1 підпадає під дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Із позовної заяви вбачається, що протягом спірного періоду відповідач не виконував вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Згідно ст. 7  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.        

    Стосовно нарахування та виплати передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії позивачці за 2009 рік та по 01.10.2010 року, слід зазначити, що  протягом цього періоду зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилися, а тому протягом цього періоду відповідач мав діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і нараховувати та здійснювати виплату позивачці передбачене цим законом підвищення до пенсії.

Вирішуючи питання щодо порядку здійснення виплат, суд виходить з необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. При цьому суд виходить з того, що гідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України, та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

 Судом встановлено, що відповідачем було нараховане та здійснено виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином право позивачки на отримання зазначеного вище підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому законом, порушене і підлягає захисту.

Вирішуючи питання щодо органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, що мають статус дітей війни, суд керується Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2002 року № 121/2001, згідно якого Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку його територіальні управління. Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивачки, передбаченої 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на УПФУ в Решетилівському районі Полтавської області.

Відсутність джерела фінансування спірного підвищення до пенсії суд також не приймає до уваги і визнає їх безпідставними, оскільки відсутність коштів не може бути обґрунтуванням правомірності невиконання своїх законних  та конституційних зобов’язань перед позивачкою.

Право позивачки на отримання зазначеного підвищення гарантоване ч.2 ст. 6,  ст. 22, ч.1 ст. 46 Конституції України, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а обов’язок відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці цього підвищення до пенсії, крім того, визначається і Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Положенням про Пенсійний фонд України.

Крім того, відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача у виплаті позивачці зазначеного вище підвищення у розмірі, передбаченому законом, суд зазначає, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження свого звернення до відповідача із вимогою про проведення перерахунку підвищення до пенсії та відмови відповідача у здійсненні такого перерахунку, і вражає позовні вимоги в цій частині безпідставними.

Стосовно позовних вимог в частині покладення на відповідача обов’язку сплатити позивачці вказане вище підвищення до пенсії не ґрунтуються на законі, оскільки вказані кошти відповідачем, як органом, якому державою делеговані повноваження по призначенню та виплаті пенсій, нараховані не були.

Враховуючи те, що даний спір виник у сфері соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, судовим рішенням повинні відновлюватися права особи шляхом накладення на відповідача обов’язку провести відповідні нарахування (перерахування) належних позивачці сум відповідно до спеціальних законів.

Тому позовні вимоги в цій частині суд вважає безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 10, 11, 60, 212, 214   ЦПК України,  суд, -                      

                Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області в частині невиконання за період з 01 липня 2009 року по 01 жовтня  2010 року вимог  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» при нарахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 липня 2009 року по 01 жовтня 2010 року.

Стягти з управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у розмірі 8 (вісім) грн. 50 коп., та з оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 (тридцять сім) грн.

У  задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом  десяти днів з дня його проголошення, а особами,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до Апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд.

                        Головуючий: