ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 вересня 2010 р.                                                                                    № 14/259  

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

Мирошниченка С.В. –головуючий,

Барицької Т.Л.,

Жукової Л.В.,

розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю  "Нова Пошта"

на рішеннягосподарського суду Полтавської області  від 02.03.2010р.

та постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від  21.06.2010р.

у справі №14/259

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю  "Атлант-М на Гагаріна"

доТовариства з обмеженою відповідальністю  "Нова Пошта"

третя особа, яка не заявляєсамостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кий Авто"

простягнення 10 284,64 грн.

             в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Івах В.О. (дов. від 28.09.2010р.);

відповідача: Коломієць С.В. (дов. від 10.02.2010р.);

третя особа: не з’явилися;

                                                                ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.03.2010 р. позовні вимоги ТОВ "Атлант-М на Гагаріна" до ТОВ "Нова Пошта" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ фірма "Кий Авто" про стягнення 10284,64 грн. задоволено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2010р., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 р. у справі № 14/259 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Полтавської області від 02.03.2010р. та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. у справі №14/259, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, між ТОВ "Атлант-М на Гагаріна" та ТОВ "Нова Пошта" було укладено договір від 15.07.2008 р. № 626  про надання транспортно-експедиторських послуг.

Згідно із п.1.1. вказаного договору, відповідач (виконавець) надає транспортно-експедиторські послуги позивачу (замовник) згідно його замовлення та експрес-накладної на умовах, що вказані в договорі. За надані послуги замовник сплачує виконавцю винагороду згідно діючих у виконавця тарифів відповідно додатку № 2 до договору. До вартості послуг додається додаткова плата у розмірі 0,5% від оголошеної вартості вантажу. Тарифи можуть змінюватися при зміні цін на паливно-мастильні матеріали, газ, електроенергію та при інфляції, про що письмово інформується замовник (п. 1.2. договору).

Відповідно до експрес-накладної від 06.04.2008 року № 200000442558 відповідачем позивачу 07.04.2008 р. було доставлено вантаж від третьої особи -  ТОВ фірми "Кий Авто" всього на оголошену вартість в розмірі 15 000,00 гривень, серед якого лобове скло для автомобіля Nissan  Murano. Провізна плата за надані послуги склала 200,04 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Пунктом 5.7 сторони встановили, що замовник відповідає за всі наслідки неправильної упаковки вантажу, відсутність маркування (бій, поломка, деформація та інше), а також використання упаковки, яка не відповідає особливостям вантажу, його масі або встановленим стандартам та технічним умовам.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що під час прийому вантажу за участю представників сторін - позивача Охріменка А.М. та відповідача Богданова А.А. було виявлено, що з чотирьох місць вантажу одне місце вантажу пошкоджене, а саме було встановлено, що вказане вище лобове скло для автомобіля Nissan  Murano в тріщинах. Вказані факти були зафіксовані в акті приймання-передачі б/н від 07.04.2008 р., який був підписаний представниками сторін. Вантаж мав відповідне маркування "Обережно скло", що зафіксовано у вказаному акті приймання-передачі вантажу, при цьому в графі "особливі відмітки та зауваження/доповнення" зазначено, що "упаковка можливо була придавлена і скло роздавлено".

Пунктом 5.5. договору передбачено, що у разі повної втрати або пошкодження вантажу, з вини виконавця, виконавець повертає замовнику суму, що дорівнює його оголошеній вартості та провізну плату, що була сплачена замовником по відповідній експрес-накладній.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія від 26.06.2009 р. № 101 з вимогою повернути замовнику суму, що складає оголошену вартість пошкодженого вантажу та провізну плату, яка була сплачена замовником по відповідній експрес накладній, в розмірі 10 284,64 гривень, у зв'язку із пошкодженням вантажу.

Відповідач листом від 05.08.2009р. №987, повідомив про відмову в задоволені вимог про оплату вартості пошкодженого вантажу та провізної плати з посиланням на те, що на упаковці, в якій знаходився вантаж, було відсутнє спеціальне маркування та в акті приймання-передачі вантажу було зафіксовано, що упаковка вантажу була непошкоджена.

Частинами 1,2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилам? здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконанні інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.527 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи скаржника стосовно того, що на упаковці вантажу та в товарно-транспортних документаціях було відсутнє спеціальне маркування, а тому відповідальність за пошкодження товару покладається на замовника у відповідності до п. 7.3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 р. за №128/2568 необґрунтовані, оскільки в підпункті 7.1 Правил зазначено, що при поданні вантажів в тарі чи упаковці і штучних вантажів дрібними відправками замовник зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до державного стандарту.

Відповідно до п.п.7.2 Правил при поданні вантажу, які вимагають особливого поводження з ними під час вантажних операцій та зберігання, відправник зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додатково спеціальне маркування написом "верх", "скло", "обережно", "не кантувати", "боїться холоду", "не класти плазом" тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками.

Судами встановлено, що позивачем було зроблено спеціальне маркування на упаковці, що підтверджується актом приймання-передачі б/н від 07.04.2009 р., який підписаний представником ТОВ "Нова Пошта", з зазначенням, що вантаж мав відповідне спеціальне маркування, а саме: "обережно скло".

Скаржником не було надано судам доказів відсутності маркування на упаковці.

Крім того, згідно п.п. 5.2 умов перевезення вантажів ТОВ "Нова Пошта" затвердженого генеральним директором ТОВ "Нова Пошта" Климовим В.В., представник ТОВ "Нова Пошта" має право не приймати до перевезення вантаж без маркування, упаковка вантажу повинна забезпечувати можливість нанесення на неї відповідного маркування.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Інші твердження скаржника досліджувались господарськими судами і їм дана належна юридична оцінка.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення  господарського суду Полтавської області від 02.03.2010р. та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. у справі №14/259 не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                                    ПОСТАНОВИВ:

           Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Нова Пошта" залишити без задоволення.

           Рішення  господарського суду Полтавської області від 02.03.2010р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. у справі №14/259 залишити без змін.      

Головуючий:                                                                                                     Мирошниченко С.В.

Судді:                                                                                                                  Барицька Т.Л.

                                                                                                                            Жукова Л.В.