Справа № 2-3192/07

РІШЕННЯ

Іменем України

«28» березня 2007 року

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого     - судді Гуревського В.К.

за секретаря                          - Варнавська В.І.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2. з вимогою про розірвання шлюбу на підставі того, що сторони три роки не підтримують шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, шлюб носить формальний характер. Як причину розпаду сім'ї позивач вказує на той факт, що має місце взаємна недовіра, відсутність взаєморозуміння, несумісність характерів, різні погляди на життя та, як наслідок, втрата почуття любові та взаємоповаги. Примирення неможливе, позивач має іншу сім'ю.

Відповідачка у судове засідання з'явилася, позовні вимоги позивача визнала, визнала обґрунтованою вимогу про розірвання шлюбу.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову при проведенні попереднього судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 31 липня 1982 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 654. Від цього шлюбу є повнолітній син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Шлюб у позивача другий.

Позивач пішов із сім'ї 5 серпня 2005 року. Подружні відносини сторони не підтримують, спільне господарство між сторонами не ведеться, шлюб носить формальний характер, має місце взаємна недовіра, відсутність взаєморозуміння, несумісність характерів, різні погляди на життя та, як наслідок, втрата почуття любові та взаємоповаги. Сторони робили спроби примиритися, але це не приводило до позитивного результату, позивач має іншу сім'ю.

На примирення сторони не згодні, обґрунтовуючи це тим, що шлюб носить формальний характер, через що суд не вважає за необхідне вживати заходів щодо примирення сторін.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде суперечити інтересам чоловіка та дружини, а також інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання чоловіка й дружини та збереження шлюбу суперечать інтересам одного з них, інтересам дітей, що мають істотне значення. Враховуючи, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ст. 1 СК України), суд задовольняє позовні вимоги позивачки про розірвання шлюбу.

Видатки по оплаті державного мита при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС суд вважає за необхідне покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3,15,104,105, ПО, 112, 180 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 88, ч. 4 ст. 130, ч. 4 ст. 174, ст. ст. 213,215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрований Іллічівськом відділом РАГС м. Одеси 31 липня 1982 року, актовий запис № 654, розірвати.

При реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС стягнути з ОСОБА_1 державне мито у розмірі 17 гривень, ОСОБА_2 - від сплати звільнити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.