УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 2а-4312/10/2370
27.09.2010 р. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Чалої А.С.,
при секретарі –Журавлі В.В.,
за участю представників відповідача: Безпалого В.Г., Співака О.А. за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Черкаського слідчого ізолятора УДДУПВП в Черкаській області про визнання неправомірними заходів стягнення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить перевірити законність застосованих до нього адміністрацією Черкаського слідчого ізолятора УДДУПВП в Черкаській області заходів стягнення від 19.05.2010 року, 20.05.2010 року, 17.06.2010 року та 17.08.2010 року та визнати їх протиправними.
Позивач в судове засідання не з’явився, оскільки перебуває в місцях позбавлення волі, явку свого представника у відповідності до вимог чинного законодавства не забезпечив.
Представники відповідача надали письмові заперечення на позов.
До початку розгляду справи по суті судом на обговорення поставлено питання про закриття провадження у справі.
Представники відповідача поклали вирішення даного питання на розсуд суду та зазначили, що перевіркою законності застосованих заходів стягнення займається прокуратура у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру».
Згідно пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого врядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена юрисдикція адміністративних судів, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини 3 даної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Як вбачається із позовної заяви, позивач відбуває покарання за вироком суду у Черкаській виправній колонії № 62 УДДУПВП в Черкаській області.
Під час перебування позивача у Черкаському слідчому ізоляторі УДДУПВП в Черкаській області, куди позивач прибув для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, адміністрацією ізолятора відносно нього застосовано заходи стягнення від 19.05.2010 року, 20.05.2010 року, 17.06.2010 року та 17.08.2010 року.
Позивач вважає застосовані заходи стягнення неправомірними, а отже такими, що порушують його права на переведення на поліпшені умови тримання та на переведення до дільниці соціальної реабілітації.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення попередження; догана, дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138 - 140 і 143 цього Кодексу; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Частина 13 статті 134 цього Кодексу передбачає право засудженого на оскарження накладеного на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
Отже, суд приходить до висновку, що фактично спір виник з правовідносин, які регулюються Кримінально-виконавчим кодексом України. Оскаржувані заходи стягнення накладаються на засуджених за відповідні порушення дисципліни, трудового розпорядку та стосуються порядку і умов перебування засуджених в місцях відбування покарань, в зв’язку з чим скасування та визнання протиправними таких заходів стягнення до компетенції адміністративних судів не відноситься.
Суд також зазначає, що згідно статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори відповідно до Закону України «Про прокуратуру»здійснюють прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про прокуратуру»предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право, зокрема, перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень.
Отже, оскільки порядок оскарження застосованих заходів стягнення до осіб, позбавлених волі, передбачений Кримінально-виконавчим кодексом України, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись п.2 ч.1 ст. 157, ст.ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Черкаського слідчого ізолятора УДДУПВП в Черкаській області про визнання неправомірними заходів стягнення.
Копію ухвали направити сторонам по справі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. 186 КАС України протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя А.С. Чала