Справа № 2-2052/10

    РІШЕННЯ

                      ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

27 серпня 2010 року

Червоногвардійський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:

головуючого судді:                     Березнікова О.В.,

при секретарі:                                                                                Шуляк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області про визнання неправомірними дії та зобов’язання видати посвідчення та талони встановленого зразку на право пільгового проїзду, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить визнати неправомірними дії та зобов’язати видати посвідчення та талони встановленого зразку на право пільгового проїзду, в обґрунтування якого вказали, що згідно ст. 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” він став інвалідом при виконанні обов’язків військової служби, має право на пільги, встановлені для інвалідів війни цим законом. Відповідно до п. 21 ст. 13 цього Закону, інвалідам 2-ї групи надається право безоплатного проїзду один раз на рік в обидва кінці по території України залізничним, повітряним, водним або міжміським автомобільним транспортом. Згідно ст. 2 Угоди держав про взаємне визнання права на пільговий проїзд для інвалідів та учасників ВВВ, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993р., інвалідам ВВВ 1-ї та 2-ї групи та особам, прирівняним до них надається право безоплатного проїзду по територіям держав – учасників Угоди один раз на рік в обидва кінці по залізниці або на судах транзитних та місцевих мереж річного флоту та з 50% скидкою повітряним, водним або міжміським транспортом. Згідно п. 2 Додатку 1 до Угоди від 12.03.1993р. до категорії громадян, прирівняних по пільгам на проїзд до інвалідів ВВВ відносяться „інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами... при виконанні інших обов’язків військової служби”. Згідно ст. 9 Конституції України, діючи міжнародні договори є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст. 7 Угоди від 12.03.1993р., підставою для надання пільг є документи, видані державами за місцем мешкання особи, яка має право на пільги.

    Тобто відповідач повинен йому видати посвідчення встановленого зразка на право пільгового проїзду та аркуш талонів до них, оскільки їх право на пільги встановлено ст. ст. 7, 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, ст.ст. 2,8 Угоди від 12.03.1993р.

    У зв’язку з вищевикладеним просить визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області щодо видачі посвідчень та аркушів для придбання пільгового проїзного квитка та зобов’язати відповідача видати посвідчення та талони встановленого зразку на право пільгового проїзду.

    У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги просив суд позов задовольнити.

    Представник відповідача Макаревич Л.Х., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, пояснила, що листом Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації повідомило, що міжурядовою Угодою „Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників ВВВ, а також осіб прирівняних до них” надання пільгового проїзду по території держав-учасниць СНД інвалідам, внаслідок захворювання, одержаного під час ліквідації на ЧАЕС, не передбачено надавати посвідчення за формою, що діяла станом на 01.01.1992 року, та зазначені талони немає підстав.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України), суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Судом встановлено, що відповідно до посвідчення, виданого відповідачем, позивач є інвалідом 2-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (а.с.6).

Правовий статус ветеранів війни, визначає Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” від 22.10.1993р. Розділом 3 цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 13 якого передбачає пільги інвалідам війни та особам, прирівняним до них.

Відповідно до ст. 4 вищевказаного Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій інваліди війни, учасники війни.

Пункт 6 Рішення КСУ від 01.12.2004р. №20-РП/04 встановлює, що „... ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав”. Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, а саме розділ 11 цього Закону визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій. Інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положення. Це колишні військовослужбовці ..., які безпосередньо ... як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов’язки військової служби та тилового забезпечення, пов’язані з необхідністю захисту Батьківщини.

Відповідно до п.21 ч.1 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, інвалідам 1 та 2 груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, діючи міжнародні договори є частиною національного законодавства України.

Згідно ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які знаходяться на службі у Збройних Силах України або інших військових формуваннях.

Відповідно до ст.2 Угоди „Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, які до них прирівняні” від 12.03.1993р., інвалідам ВВВ 1 та 2 груп та особам, прирівняним до них, надається право безкоштовного проїзду залізницею чи на суднах транзитних та місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди та назад) та з 50% знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом.

Додатком 1 до зазначеної Угоди визначені категорії громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті, до інвалідів ВВВ, до яких, зокрема відносяться інваліди з числа військовослужбовців. Які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту колишнього СРСР або під час виконання інших обов’язків військової служби.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у відповідності із Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” є інвалідом війни 2-ї групи і відповідно має право безкоштовного проїзду один раз на рік (туди і назад), залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом.

Згідно ст. 7 вищезазначеної Угоди, підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього СРСР або стороною за формою, що діяла на 01.01.1992р. за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд. Тобто відповідач зобов’язаний був видати посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, яка діяла на 01.01.1992р. за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з принципу цивільного судочинства – верховенства права та завдання цивільного судочинства – захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб в сфері публічно-правових відносин з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, суд вважає неправомірною відмову відповідача видати позивачу посвідчення та аркуш талонів на пільгових проїзд за формою, яка діяла на 01.01.1992р., вимоги позивача такими, що відповідають вищенаведеному законодавству є законними.

Враховуючи ст.ст.9,17 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №20-РП/04 від 01.12.2004р., ст.ст. 2, 4, 13 ч.1 п.21 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, ст.ст.2, 7 Угоди „Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, які до них прирівняні” від 12.03.1993р., Додатку 1 до Угоди „Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, які до них прирівняні” від 12.03.1993р. та керуючись ст.ст. 11, 60, 61, 88, 169 ч. 4, 213-215, 224, 226 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області про визнання неправомірними дії та зобов’язання видати посвідчення та талони встановленого зразку на право пільгового проїзду - задовольнити.

    Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року.

  Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області видати ОСОБА_1 посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя: