Справа № 22ц - 16132/2010 рік Головуючий першої інстанції Пікалова Н.М.
Категорія: 27 Доповідач: Осипчук О.В.
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" жовтня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької В.С.
суддів: Осипчук О.В., Прокопчук Л.М.
при секретарі: Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк« ПриватБанк» в особі Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу майна в заклад і звернення стягнення на предмет застави та за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договорів застави майна недійсними, про прийняття суми платежу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2010 року, -
в с т а н о в и в:
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2010 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк« ПриватБанк» в особі Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу майна в заклад і звернення стягнення на предмет застави задоволено. Передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належні йому на праві власності холодильний прилад для напівпричепу – рефрижератору , вантажний силовий тягач, напівпричеп рефрижератор, напівпричеп бортовий, які знаходяться за адресою: м. Краматорськ, вул.. Вознесенського 16-8. Звернено стягнення на зазначене майно шляхом безпосереднього продажу предметів застави Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» конкретному покупцю з правом укладання договору купівлі – продажу від імені ОСОБА_1 вартістю відповідно до договорів застави 239400 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 135М-07 від 06.03.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, в сумі 255791,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати на загальну суму 1730 грн.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договорів застави майна недійсними, про прийняття суми платежу, - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, а справу направити до місцевого суду на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що судом не прийнято до уваги, що поручителем за договором поруки від 06.03.2007 року є його колишня дружина ОСОБА_2, яку банк не повідомляв про невиконання з його боку умов кредитного договору, не пропонував виконати фінансові зобов’язання замість кредитора та не залучив поручителя до слухання справи у якості солідарно відповідача. Передача всього заставленого майна, вартість якого перевищує розмір кредитної заборгованості, спричиняє йому значну матеріальну шкоду.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
На підставі наданих сторонами доказів відповідно до вимог ст. 30 ЦПК України судом першої інстанції визнано встановленим, що відповідно до кредитного договору № 135М-07 від 06.03.2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 43000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.03.2012 року. В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між сторонами 06.03.2007 року були укладені договори застави майна та застави автотранспорту, за умови яких відповідач надав в заставу холодильний прилад для напівпричепу – рефрижератору CARRIER Transicold, 1994 року випуску, вантажний силовий тягач DAF FT 95.380 XF, 1998 року випуску, державний номер АН 6544ВТ, напівпричеп рефрижератор LAMBERT, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_1, напівпричеп бортовий тентований PANAV CZ, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_2, які знаходяться за адресою: м. Краматорськ, вул. Вознесенського 16-8. Загальна вартість заставленого майна складає 239400 грн. Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором станом на 15.04.2009 року становить 33219,63 долара США, що за курсом НБУ становить 255791,15 грн.
Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд керувався вимогами ст.ст.525, 526, 1054 ЦК України, і виходив з того, що відповідач взяті на себе за договором кредиту зобов’язання не виконує, а тому відповідно до умов договору та вимог законодавства заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язань зі сплати кредиту та (або) відсотків, винагород, а в разі невиконання – звернення стягнення на предмет застави.
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договорів застави майна недійсними, про прийняття суми платежу, суд керувався Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст. 533 ЦК України і виходив з того, що банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями і видавати кредит в іноземній валюті.
Апеляційний суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права, які регулюють дані правовідносини, що виникли між сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до ст. 589 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про заставу» від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
Відповідно до ст. 590 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про заставу» якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.
Застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень, які регулюються вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV.
Відповідно до ст. 22 зазначеного закону за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає:
1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження;
2) сплату процентів і неустойки;
3) сплату основної суми боргу;
4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження;
5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Відповідно до ст. 23 зазначеного Закону відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.
Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду є законним і обґрунтованим, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: