Справа № 22ц-13431 Головуючий у 1 інстанції Сватіков А.В.
Категорія 53 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Перепечаєнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Шахтобудмонтажне управління № 1» про стягнення компенсації втрати частини заробітку в зв’язку з порушенням строку виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та про відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами сторін на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2010 року позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто компенсацію втрати частини заробітку в зв’язку з порушенням строків виплати 2345 гр. 41 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку 9000 гр. 00 коп.; в відшкодування моральної шкоди 1000 гр., витрати на правову допомогу 1000 гр.; на користь держави судові витрати - судовий збір 133 гр. 45 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 120 гр. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Сторони не погодились з рішенням суду та звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами.
Позивач в скарзі просить змінити рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд безпідставно обмежив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки не врахував, що такий заробіток стягується за весь період затримки, який більше одного року та двох місяців. Судом не враховано майновий стан позивача. Крім того, вважає визначений судом розмір компенсації в відшкодування моральної шкоди 1000 гр. не достатнім, оскільки судом не прийнято до уваги всі негативні наслідки несвоєчасного розрахунку.
ВАТ «Шахтобудмонтажне управління № 1» в апеляційній скарзі просить змінити рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, значно зменшивши суми, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги відповідач посилався на те, що суд недостатньо об’єктивно дійшов висновку щодо ступеня вини підприємства у затримці розрахунку з позивачем, оскільки ці висновки спростовуються письмовими доказами про дебіторську заборгованість. Крім того, суд не врахував, що під час розгляду справи відповідачем приймались заходи щодо погашення заборгованості. Розмір моральної шкоди 1000 гр. вважають значно збільшеним.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу; просив відхилити апеляційну скаргу відповідача.
Представник відповідача Пільгу Л.М. просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача та відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1
Апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги з наступних підстав.
Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 11 березня 2007 року по 23 січня 2009 року. Повний розрахунок проведено в ході розгляду справи по суті, тому згідно зі ст.117 КЗпП України, стягується середній заробіток за час затримки розрахунку, який визначено в 9000 гр. з урахуванням фактичних обставин, та компенсація втрати частини заробітку в зв’язку з порушенням строків виплати. Порушенням трудових прав позивачеві завдано моральну шкоду.
Рішення суду в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку в зв’язку з порушенням строків виплати сторони не оскаржується.
Перевіряючи рішення в частині стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив закон, яким регулюються спірні правовідносини.
Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП України).
Невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 цього Кодексу.
Суд першої інстанції встановив і це визнається сторонами, що сторони перебували у трудових відносинах. Наказом № 8к від 21 січня 2009 року позивача звільнено на підставі п. 1 ст.36 КЗпП України з 23 січня 2009 року. Повний розрахунок з працівником проведено 10 березня 2010 року.
Суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач порушив вимоги ст.116 КЗпП України щодо строків виплати сум, належних працівникові від підприємства. За таких підстав наступає відповідальність підприємства за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Наявність дебіторської заборгованості не звільняє відповідача від обов’язку провести розрахунок зі звільненим працівником у встановлені законом строки.
Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
Розмір середнього заробітку за затримку розрахунку з 23 січня 2009 року по 10 березня 2010 року, що складає 44556 гр. 40 коп., визначено судом у відповідності із положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями. Розрахунок, наведений в рішенні, перевірено апеляційним судом.
Стягуючи середній заробіток в розмірі 9000 гр., суд першої інстанції врахував роз’яснення, що містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з якими суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач має право; істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
За таких підстав апеляційний суд погоджується з висновком суду в цій частині.
Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що законні права позивача на оплату праці були порушені відповідачем.
Сам факт порушення підприємством встановлених у трудовому договорі прав особи є підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Визначений судом розмір компенсації в відшкодування моральної шкоди 1000 гр. є достатнім та обґрунтованим. Підстави для його збільшення або зменшення судом не встановлені.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційних скаргах сторін доводи не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення про скасування або зміну оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд, згідно зі статтею 308 ЦПК України, відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та відкритого акціонерного товариства «Шахтобудмонтажне управління № 1» відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
Судді