Справа 22ц-14338 Головуючий у 1 інстанції Лаптєв М.В.
Категорія 46 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Перепечаєнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визначення порядку користування майном та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Черкаської селищної Ради про визнання договору купівлі-продажу частково дійсним, перевід прав та обов’язків покупця, припинення права власності та визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2010 року первісний позов задоволено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального закону; просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов або направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд дійшов неправильного висновку, що спірна квартира придбана за кошти подружжя, оскільки та обставина, що квартира придбана за кошти його батьків та покупцем були вони підтверджена показаннями свідків. Крім того, ця обставина підтверджується копією розписки, яка додається до апеляційної скарги. Щодо висновку суду про відповідність договору купівлі-продажу квартири вимогам закону, то з ним не можна погодитись, оскільки суд не зважив на положення статей 638, 655, 657 ЦК України. Спірний договір укладено на Слов’янській філії універсальної біржі «Примус», відповідно є нікчемним. Висновок суду про встановлення порядку користування зроблено без урахування тієї обставини, що погіршуються житлові умови позивача та двох неповнолітніх дітей, які є різної статті.
В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт та його представник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів, просили задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явились; про час та місце розгляду справи повідомлені.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що спірна квартира була придбана в період зареєстрованого шлюбу сторін за первісним позовом, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Частки подружжя є рівними. З урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, які проживають з матір’ю, позивачці виділяється в користування ізольована кімната жилою площею 17,4 кв. метрів, відповідачеві – 10, 5 кв. метрів. Доказів того, що спірне майно придбане за власні кошти ОСОБА_3 та її чоловіка, остання не надала, тому її вимоги не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив спірні правовідносини.
Згідно зі статтею 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Як передбачено статтею 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що сторони 29 червня 1996 року зареєстрували шлюб, який розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 37 від 26.06.2009 року (ас. 18, 25). Від шлюбу подружжя має сина ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та доньку Поліну, яка народилася 27 вересня 2005 року (ас. 5, 6).
10 квітня 2001 року укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири № 6, яка розташована в будинку 14 по вулиці Шкільній у селищі Черкаське Слов’янського району Донецької області. Покупцем за договором є ОСОБА_2, за яким в КП «Бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності.
В договорі зазначено, що положення статті 22 КпШС сторонам правочину роз’яснено.
Договір підписаний продавцями та покупцем ОСОБА_2, що свідчить про ознайомлення зі змістом договору та згоду з ним, зокрема з положеннями ст. 22 КпШС України про те, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказана квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, оскільки придбана за час шлюбу.
Висновок суду про те, що ОСОБА_3 не довела, що спірне майно придбано за її та чоловіка ОСОБА_9 кошти, відповідає обставинам справи. Пояснення свідків оцінені судом у відповідності з вимогами ст. 212 ЦПК України та не прийняті судом до уваги. Підстави для переоцінки висновків суду відсутні.
Апеляційний суд не приймає в якості належного доказу розписку, яку апелянт долучив до апеляційної скарги, оскільки в розписці зазначено, що продавці ОСОБА_5 отримали гроші за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 1300 доларів США. Між тим в договорі зазначено, що продаж здійснено за три тисячі п’ятсот гр.
Продаж 06 квітня 2001 року ОСОБА_9 за згодою ОСОБА_3 квартири у м. Краматорську Донецької області за 8500 гр. не підтверджує, що отримані кошти були використані при купівлі спірної квартири.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 в 2001 році було відомо про те, що покупцем спірної квартири є її син ОСОБА_2 Однак вимог про переведення на неї прав покупця або оспорювання правочину вона не пред’являла до жовтня 2009 року, що також підтверджує ту обставину, що квартира придбана сторонами за первісним позовом за сумісні кошти.
Висновок суду про те, що частки сторін у поділі майна є рівними, тобто кожний має право власності на Ѕ частку, є правильним і таким, що відповідає вимогам закону.
Вимоги про поділ спірного майна в натурі не заявлялись.
Апеляційний суд не погоджується з доводами скарги про порушення судом норм матеріального права при вирішенні вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною; кімнати ізольовані житловою площею 17,4 кв. метрів та 10,5 кв. метрів.
Суд першої інстанції виділив позивачці кімнату більшою площею, оскільки разом з нею проживають двоє малолітніх дітей.
Доводи скарги про неврахування судом положень пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» є неспроможними.
Згідно з роз’ясненнями, що містяться в зазначеному пункті постанови, не може бути допущений поділ жилого приміщення відповідно до статті 104 ЖК України, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постанови його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
В даному випадку поділ жилого приміщення відповідно до вимог статті 104 ЖК України не був предметом судового розгляду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та безпідставність зустрічного позову. При цьому судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно та об’єктивно з’ясовано обставини справи та їм дана належна оцінка. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо зміни або скасування оскаржуваного рішення.
Помилкове посилання в рішенні суду на норми СК, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, не вплинуло на законність вказаного судового рішення.
На підставі статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
Судді