Справа № 22ц-14910 Головуючий у 1 інстанції Мілєйко Є.Д.
Категорія 26 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарях Огурцовій С.О., Перепечаєнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області про визнання права власності на автомобіль та зобов’язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою позивача на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 01 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 01 червня 2010 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування скарги апелянт зазначила, що відмовляючи в позові, суд керувався пунктом 6 статті 34 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що привели до втрати працездатності», який передбачає компенсацію Фондом вартості придбання автомобіля з ручним керуванням, та пунктом 6 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою КМУ від 19.07.2006 року № 999. Суд не врахував, що термін «придбання» вказує на ознаку права власності. Порядок оперує терміном «забезпечення», чим звужує права позивача як інваліда. Не відповідає обставинам справи висновок суду про відмову в зобов’язанні відповідача надати дозвіл ОСОБА_2 на отримання довіреності на право керування автомобілем, оскільки в матеріалах справи є висновок МСЕК про те, що ОСОБА_1 за медичними показниками не може керувати автомобілем.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів.
Представник відповідача Мищук Т.В. просила відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що визнання права власності на автомобіль за позивачем, яка є інвалідом внаслідок трудового каліцтва, не передбачено діючим законодавством; питання про передачу права керування автомобілем іншій особі віднесено до компетенції відповідача.
Висновок суду є правильним, ґрунтується на законі і відповідає обставинам справи.
З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон) , на підставі якого Фонд соціального страхування від нещасних випадків надає соціальні послуги та виплати в відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я.
В силу частини 6 статті 34 Закону (в редакції на час забезпечення автомобілем) за наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медичних показань для одержання автомобіля Фонд соціального страхування від нещасних випадків компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також ремонту і технічного обслуговування та навчання керуванню автомобілем у розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України.
На час звернення позивача з позовом зазначена норма закону передбачає, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує потерпілого автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах.
Порядок забезпечення інвалідів автомобілями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999.
Згідно з п. 2 цього Порядку, фінансування витрат, пов’язаних з отриманням автомобілів та підготовкою їх до експлуатації, здійснюється для осіб, інвалідність яких пов’язана з трудовим каліцтвом, що настало від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Інвалід отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі (п. 6 Порядку).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом внаслідок трудового каліцтва. В зв’язку з наявністю медичних показань для забезпечення позивача автомобілем 08 серпня 2007 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області за власні кошти придбало автомобіль М1 ЗАЗ 110380-40 для інваліда ОСОБА_1 (ас. 26).
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_1 безоплатно забезпечена автомобілем.
Діючим законодавством не передбачено передачу автомобіля у власність інваліда.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог пункту 32 Порядку у разі коли під час експлуатації автомобіля у інваліда, якому передано право керування автомобілем, виявляються протипоказання до керування ним, питання про передачу права керування автомобілем члену сім’ї, який проживає і зареєстрований за місцем проживання та реєстрації інваліда або в одному населеному пункті з ним, вирішується у кожному конкретному випадку для інвалідів унаслідок трудового каліцтва – за рішенням управління виконавчої дирекції.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2009 року виявлено протипоказання у ОСОБА_1 до управління автомобілем (ас. 44-49).
29 вересня 2009 року позивач звернулась з письмовою заявою про передачу права керування автомобілем сину ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки, тобто до не уповноваженого органу.
До управління виконавчої дирекції з відповідною заявою позивач звернулася лише 17 серпня 2010 року, тобто після вирішення судом першої інстанції спору по суті.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що вона зверталась до управління виконавчої дирекції з цього приводу до пред’явлення позову та їй було відмовлено, належними доказами не підтверджені.
Таким чином, звернення до суду з вимогами про зобов’язання відповідача надати дозвіл на передачу права керування автомобілем іншій особі є передчасним.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що права позивача не порушені відповідачем, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, визначився із характером правовідносин та правильно застосував закон. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Відповідно до вимог ч. 3 статті 81 ЦПК України апеляційний суд стягує з позивача на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи 15 гр.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 01 червня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 15 гр. (рахунок 31213263700004; отримувач – Державний бюджет, м. Донецьк, Ворошиловський район; ЄДРПОУ – 34686537, МФО – 834016, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області).
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
Судді