Справа № 22ц-15177 Головуючий у 1 інстанції Васильєва І.А.
Категорія 53 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Огурцовій С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Концерн «Стирол» про стягнення невиплачених при звільненні сум та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 30 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2009 року ОСОБА_1 пред’явив в суд даний позов до відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) «Концерн «Стирол», посилаючись на те, що з 1997 року працював у відповідача, наказом № 1346к від 08 серпня 2009 року його звільнено за власним бажанням.
На час звільнення підприємство не провело повний розрахунок, а саме: не сплатило 3460 гр. за надурочний час роботи з 01 січня 2008 року по 08 серпня 2009 року; не оплатило додаткову учбову відпустку з 19 по 31 січня 2009 року в сумі 1199 гр. 52 коп.; не виплатило заробітну плату з 01 липня 2009 року по 08 серпня 2009 року в сумі 567 гр. 75 коп.; компенсацію за невикористану відпустку 3098 гр. 76 коп.
Неправомірними діями відповідача завдано моральну шкоду, яку оцінює в 50000 гр.
В наступному ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, остаточно просив стягнути з ВАТ «Концерн Стирол» недоплачені суми за надурочну роботу 3460 гр., за додаткову відпустку в зв’язку з навчанням 1199 гр. 52 коп., вихідну допомогу в розмірі двомісячного середнього заробітку 6100 гр.; середній заробіток за час затримки розрахунку та в відшкодування моральної шкоди 50000 гр.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 30 червня 2010 року в позові відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду та звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить визнати рішення незаконним, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд не об’єктивно дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про оплату додаткової учбової відпустки, посилаючись на відсутність доказів пред’явлення довідки-виклику, оскільки не зважив, що факт пред’явлення неможливо довести. Суд при цьому не врахував, що він про цей факт зазначив в заяві про звільнення і до матеріалів справи додав дублікат такої довідки. Щодо надурочних робіт, то вони підтверджуються табелями робочого часу, з яких видно, що тривалість зміни складала 12 годин. Щодо зменшення розміру посадового окладу, то в заяві про звільнення він також зазначав про це порушення з боку відповідача. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди та стягненні матеріальної шкоди, суд не зважив на те, що розрахункові суми виплачено через півтора місяця після звільнення, що призвело до погіршення стану здоров’я та матеріальних труднощів в сім’ї.
В судове засідання позивач не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою та поясненнями представника відповідача.
Представник відповідача Гарбуз О.О. просив відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін.
Апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу з наступних підстав.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що позивачем не надано доказів про пред’явлення підприємству довідки про участь у лабораторно-екзаменаційній сесії в січні 2009 року та про надурочну роботу. Виплата вихідної допомоги при звільненні за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням не передбачена законом. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження.
Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції встановив і це підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у трудових відносинах. Наказом № 1346к від 08 серпня 2009 року позивача звільнено на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 09 серпня 2009 року.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлені види відпусток, зокрема додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.
Згідно зі статтю 215 КЗпП України, працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.
Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки впродовж навчального року (ст. 216 КЗпП).
На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.
Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 працював у відповідача і навчався у вищому навчальному закладі без відриву від виробництва.
У період з 19 січня 2009 року по 31 січня 2009 року ОСОБА_1 приймав участь у лабораторно-екзаменаційній сесії електротехнологічного факультету Української інженерно-педагогічної академії (ас. 21).
Наказ про надання позивачеві додаткової відпустки в зв’язку з навчанням відповідачем не видавався.
Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час навчання в зазначений період, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було представлено ВАТ «Концерн Стирол» підтверджуючий документ, а саме: довідку-виклик на сесію.
Висновок суду ґрунтується на законі, оскільки законною підставою для надання додаткової відпустки у зв’язку з навчанням зі збереженням середньої заробітної плати є довідка-виклик навчального закладу.
Той факт, що довідка-виклик на сесію з 19 по 31 січня 2009 року не була представлена на підприємство, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою-викликом (ас. 21).
Цей факт позивачем не спростовано. Пояснення ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи знаходиться дублікат довідки-виклику, не заслуговують на увагу, оскільки відповідної відмітки щодо дублікату документ не містить, що свідчить про його оригінальність.
За таких підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в стягненні середньої заробітної плати за час навчання, оскільки у підприємства в зв’язку з непред’явленням підтверджуючих документів не було законних правових підстав для надання оплачуваної додаткової відпустки.
Згідно з діючим законодавством, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Стаття 61 КЗпП України передбачає, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за облікований період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині 3 ст. 62 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що за умовами виробництва на ВАТ «Концерн Стирол» не може бути додержана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, тому відповідачем було запроваджено підсумований облік робочого часу.
Доказів щодо надурочних робіт з 01 січня 2008 року по 08 серпня 2009 року матеріали справи не містять.
Висновок суду про відмову в стягненні 3460 гр. за надурочний час роботи доводами апеляційної скарги не спростовується.
Апеляційний суд визнає такий висновок правильним і обґрунтованим.
В силу частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38).
При припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).
Суд встановив і це підтверджується копією трудової книжки позивача (ас. 44), що останнього звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Правова підстава звільнення за власним бажанням «внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору» не зазначена.
Таким чином, підстави для стягнення вихідної допомоги, згідно зі статтею 44 КЗПП, відсутні.
Позов про зміну формулювання причини звільнення позивачем не пред’являвся, що встановлено матеріалами справи та поясненнями представника відповідача.
Відмова суду в задоволенні цих позовних вимог ґрунтується на законі і відповідає обставинам справи.
Щодо висновку суду про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, то з ним не можна погодитись з огляду на таке.
Суд на порушення вимог статті 11 ЦПК України, яка передбачає розгляд справи в межах заявлених вимог, не розглянув вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, які були заявлені у позовній заяві на ас. 19 та від яких позивач не відмовлявся протягом розгляду справи.
Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП України).
Невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 цього Кодексу.
Як видно з матеріалів справи, повний розрахунок з працівником проведено 17 вересня 2009 року. Цей факт підтверджується витягом з банківського рахунку (ас. 46) та поясненнями представника ВАТ «Концерн Стирол» Гарбузом О.О.
За таких підстав суд приходить до висновку про те, що відповідач порушив вимоги ст.116 КЗпП України щодо строків виплати сум, належних працівникові від підприємства. За таких підстав наступає відповідальність підприємства за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями середньомісячна заробітна плата в даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
З розрахункових листків ОСОБА_1 вбачається, що протягом березня – червня 2009 року позивач знаходився у додатковій відпустці в зв’язку з навчанням. Працював лише у липні 2009 року (ас. 27-28).
Таким чином, розрахунок середньої заробітної плати проводиться з посадового (місячного) окладу, який становить 1217 гр.
Середньоденний заробіток складає 67 гр. 61 коп. (1217 гр. : 18 робочих днів).
Розмір середнього заробітку за затримку розрахунку з 10 серпня 2009 року по 17 вересня 2009 року складає 1893 гр. 11 коп. (67,61 гр. х 28 робочих днів).
Апеляційний суд стягує на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку 1893 гр. 11 коп. з ВАТ «Концерн Стирол».
Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розглядаючи даний спір, суд апеляційної інстанції встановив, що законні права позивача на оплату праці були порушені відповідачем, оскільки останній не провів повний розрахунок з працівником у встановлені законом строки.
Сам факт порушення підприємством встановлених у трудовому договорі прав особи є підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
За таких підстав відмова суду першої інстанції в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі і не відповідає обставинам справи.
Однак заявлена позивачем сума в відшкодування моральної шкоди 50000 гр. не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Таким чином, суд апеляційної інстанції частково задовольняє позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та урахуванням обставин справи, розміру своєчасно невиплаченої суми 3553 гр. 61 коп. і строку затримки розрахунку визначає розмір компенсації в відшкодування моральної шкоди в 200 гр.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, ухвалює нове рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку 1893 гр. 11 коп. та в відшкодування моральної шкоди 200 гр. В іншій частині рішення залишено без змін, оскільки ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 червня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Концерн «Стирол» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 серпня 2009 року по 17 вересня 2009 року 1893 гр. 11 коп. та в відшкодування моральної шкоди 200 гр.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
Судді