ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
15 вересня 2010 року справа № 5020-1/093-10/247-5/136
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда»(вул. Собінова, буд. 1, м. Дніпропетровськ, 49083)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 1433,54 грн., у тому числі: 1011,30 грн. основного боргу, 244,03 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 57,19 грн. та 121,02 грн. неустойки
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
Позивач- не з’явився;
Відповідач- не з’явився.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда»звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1433,54 грн., у тому числі: 1011,30 грн. основного боргу, 244,03 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 57,19 грн. та 121,02 грн. неустойки.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо оплати отриманого товару.
У судове засідання 15.09.2010 позивач не з`явився, однак надав суду клопотання за вх. № 12984-д, в якому просив розглянути справу у відсутність представника позивача, за наявними в ній матеріалами та повідомив про часткове погашення суми основної заборгованості у сумі 911,30 грн. (а.с.55).
Відповідач в судове засідання неодноразово не з’являвся, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому порядку, за юридичною адресою, вказаною у позовній заяві та у Витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але поштова кореспонденція була повернута на адресу суду з відміткою “у зв’язку з закінченням терміну зберігання” (а.с.32).
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, відповідно до пункту 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані позивачем докази, суд
ВСТАНОВИВ:
17.01.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 3-SI.
Відповідно до умов договору, позивач зобов’язався поставляти товар, а відповідач приймати та сплачувати вартість товарів, на умовах передбачених вказаним договором.
Згідно з пунктом 3.2 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється відповідачем не пізніше 30 банківських днів з дня поставки товару.
Зобов’язання з постачання товару позивачем виконувались належним чином, та своєчасно, але оплата за отриманий товар відповідачем здійснювалась не повному об’ємі, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 1011,30 грн., у підтвердження поставки товару позивач надав видаткові накладні /а.с. 11-12/.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частини шостої статті 265 Господарського кодексу України, реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами договіру купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ході розгляду справи відповідачем була погашена частина основної заборгованості у розмірі 911,30 грн. /а.с. 56/.
Згідно з пунктом 5.5 договору, за прострочення платежу відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України та статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.
Позивачем нарахована пеня в сумі 121,02 грн., яка підлягає стягненню.
Суму основного боргу позивач просить стягнути з урахуванням 3% річних та збитків від інфляції.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Відповідно наданому позивачем розрахунку та перевіреному судом, сума 3% річних складає 57,19 грн., збитків від інфляції –244,03 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1433,54 грн., однак у зв`язку з погашенням частини основного боргу сума до стягнення складає 522,24 грн.
При таких обставинах, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню у повному обсязі.
Згідно статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 102 грн. та інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про наявні рахунки в банківських установах відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда»(вул. Собінова, буд. 1, м. Дніпропетровськ, 49083, ідентифікаційний номер 32232867) заборгованість в сумі 522,24 грн., з яких: 100 грн. –основна заборгованість, 121,02 грн. –пеня, 244,03 грн. –збитки від інфляції, 57,19 грн. –3% річних, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
20.09.2010