Справа № 2-2925-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2010 року                             м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                 Миколаєць І.Ю.

при секретарі                     Гайдук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва про зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати його перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 01.06.2010 року в сумі 5816,50 грн., а також призначити позивачу дану доплату у подальшому та стягнути судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він відноситься до соціальної категорії громадян „Діти війни”. Його права та інтереси у зв’язку з цим статусом були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних нормативно-правових актів, у тому числі законів України, в результаті чого відповідач не виплачував позивачу соціальну доплату до пенсії як дитині війні, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Конституційний Суд України рішенням від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007 визнав такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема ст. 6. Також Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 визнав неконституційним п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…», яким надбавки до пенсії дітям війни протягом 2008 року були обмежені. Зазначені рішення відповідачем не виконані, перерахунок пенсії позивача з урахуванням надбавки як дитині війни не проведено навіть після відповідних письмових звернень.

У судове засідання позивач, повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, не з’явився. Подав до суду заяву, у якій просить справу розглядати без його участі.

Відповідач у судове засідання явку своїх представників не забезпечив, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, надав заперечення проти позовних вимог, просить застосувати строк позовної давності та проводити розгляд справи без його участі. Свої заперечення обґрунтовує прогалиною у законодавстві України, що полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися пенсії дітям війни, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, передбачений частиною 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відповідно частини 3 зазначеної статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Заповнення прогалин має здійснюватися виключно законодавцем, що підтверджується позицією Конституційного суду України, викладеною в Ухвалі від 19.05.2009 р. по справі № 2-25/2009. Тому законним та обґрунтованим є виплата надбавки до пенсії дітям війну у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з’явилися, та ухвалити рішення на підставі наявних матеріалів у справі, які визнає достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заперечення відповідача, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», про що свідчить його пенсійне посвідчення НОМЕР_1 (а.с.12).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-1У, набрав чинності з 1.01.2006 року)

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Законом України «Про державний бюджет на 2008рік» було внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Згідно даних змін дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсій виплачується підвищення у розмірі  надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, з 01.01.2008 року позивач отримувала підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, враховуючи механізм реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» врегульований шляхом внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу П Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007, яким внесено зміни до ст.ст. 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 22, ч.3 ст. 46, 64 Конституції України пенсії, інші соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією, зокрема в умовах воєнного або надзвичайного стану. Таким чином, якщо прийнятий закон звужує зміст та обсяг існуючого права, то такий закон не може застосовуватися і має діяти закон, який гарантує дане право. Причому констатація неконституційності того чи іншого положення компетентним органом (Конституційним Судом України) є необов’язковою. Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 № 9 „Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя” „...суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві , яке не суперечить їй”.

Крім того, розмір соціальної доплати до пенсії пенсіонерам, що мають статус дитини війни, був змінений (зменшений) нормативно-правовим актом про Державний бюджет України, що має особливий предмет регулювання. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) „…Конституційний суд України неодноразово розглядав справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення КСУ від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12.2004 № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) тощо). Проте, не зважаючи на зазначені рішення Конституційного суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула систематичного характеру. Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, і стосується виключно встановлення доходів та видатків на загальносуспільні потреби, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.” Відповідно до пп. 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 № 1-29/2007 це рішення носить обов’язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно вираховувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується не для визначення розміру пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління пенсійного фонду України  в Святошинському районі  м. Києва.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва при нараховуванні позивачу пенсії проводити її підвищення на 30% розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також провести перерахунок та виплату пенсії позивача за період з липня 2007 року по червень 2010 року включно з підвищенням її на 30% розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Суд задовольняє позовні вимоги за вказаний період, оскільки відповідно до глави 19 ЦК України до правовідносин щодо пенсійних виплат застосовується загальних строк позовної давності тривалістю 3 роки. Сплив позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про не застосування позовної давності по аналогії права, оскільки відповідно до ст. 8 ЦК України аналогія права застосовується у випадках, якщо цивільні відносини не врегульовані чинним законодавством чи договором, а дані спірні відносини мають своє чітке правове регулювання, визначене у главі 19 ЦК України, зокрема у ст. 257 Кодексу.

Позовні вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладені такі зобов’язання. Крім того, як зазначає сам позивач, надбавка до пенсії як дитині війни йому частково виплачувалася, а у суду відсутні відомості про розмір проведених виплат.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. У зв’язку з тим, що позивач не подавав суду заяву про допуск до судового розгляду особи, що надає їй правову допомогу суд приходить до висновку, що надані позивачу ТОВ „Надія” послуги не є правовою допомогою у розумінні ст. 56 ЦПК України, тому плата за них не може бути визнана судовими витратами та компенсації не підлягає. Дана правова позиція знаходить своє підтвердження у Постанові Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. № 2. Крім того, слід зазначити, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений позивачем є необґрунтованим, оскільки визначений без урахування змісту ст. 84 ЦПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

На підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 10, 11, 57, 60, 61, 209, 212-215, 218, 292 Цивільно-процесуального Кодексу України суд

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва про зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

             Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо виплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі нижчому, ніж визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  за період часу з липня 2007 року по червень 2010 року включно з підвищенням його пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням  раніш проведених виплат.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва виплачувати пенсію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  з урахуванням підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з липня 2010 року до внесення у порядку, передбаченому чинним законодавством, змін щодо розміру зазначеного підвищення.

Стягнути із Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у розмірі 37,00 грн., а всього 45,50 грн.

            В решті позовних вимог відмовити.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя