Р І Ш Е Н Н Н Я

                                                 Ім’ям     У К Р А Ї Н И

справа № 2-353/10

                                                                                                                        м.Горлівка

          16 червня  2010 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки в складі:

головуючий суддя                     Тарасенко С.Б.

при секретарі судового засідання             Гаврилюк К.К.

за участю представника відповідача                       Крамінської О.І.              

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрально-Міського районного суду м. Горлівка  цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Першого воєнізованого гірничорятувального загіну про зміну формулювання причини звільнення,стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки  розрахунку при звільненні, моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

    Позивач  звернувся в суд з позовною заявою про зміну формулювання причини звільнення, стягнення  вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_2  працював у відповідача  респіраторником   з  17.04.1996 року по 16.03.2009 року.  З 01.01.2003 року трудові відносини між сторонами регулювались контрактом. 16.03.2009 року позивача звільнено за наказом №29 на підставі п.1ст.40 КЗпП України, про що у трудовій книжці мається відповідний  запис.

Зі звільненням за вказаною підставою позивач незгоден, бо 10.03.2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання строкового трудового договору та звільнення його з 10.03.2009 року у зв’язку з порушенням ним умов про працю, а саме, порушення строку попередження про зміну істотних умов праці/ зменшення доплати за роботу у нічний час з 01.01.2009 року /ст.32 КЗпП/, нездійснення перерахунку окладу у зв’язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати, але відповідач не звільнив позивача з 10.03.2009 року, не видав трудову книжку та не провів певного розрахунку. Замість цього відповідач своїм листом від 10.03.2009 року зазначив, що підстави для дострокового розірвання договору відсутні. 10.03.2009 року відповідач звільнив позивача, при цьому не видав трудову книжку та не провів з ним повний розрахунок. Просить суд визнати недійсним та скасувати наказ №29 від 11.03.2009 року в частині звільнення за п.1ст.40 КЗпП України, змінити формулювання звільнення на «звільнен за ст.39 КЗпП України, стягнути з нього на свою користь вихідну допомогу  8 598,57 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та судові витрати.  

Все це спричиняло позивачу моральні страждання, оскільки він  позбувся можливості реалізувати повною мірою своє право на працю  і отримувати стабільно високі заробітки, чим порушено його плани на нормальне життя. По викладених обставинах позивач просив суд стягнути моральну шкоду в розмірі 30  000,00грн.

    В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позові в повному обсязі, просив іх задовольнити.      

Представник відповідача на підставі довіреності  Крамінська О.І. позовні вимоги не визнала, пояснила, що оскільки позивач не оскаржив наказ про своє звільнення, то він не має права на отримання вихідної допомоги, тому вимоги не грунтуються на законі. Просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.      

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази в їх сукупності вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі  за наявності наступних обставин.

ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 17.04.1996 року по 16.03.2009 року, працював в якості респіраторника. До 02.01.2003 року трудові відносини між сторонами носили безстроковий характер. З 02.01.2003 року їх було урегульовано контрактом № 455 від 02.01.2003 року. Позивач 10.03.2009 року подав заяву про розірвання котракту у зв’язку з  порушенням уповноваженим органом законодавства про працю. За результатами розгляду заяви відповідач надав мотивовану відповідь про незгоду як роботодавця з підставами для дострокового розірвання контракту у зв’язу з невиконанням загіном законодавства про працю.

Позивач, отримавши незгоду роботодавця на розірвання контракту на його вимогу,  продовжив  виконання своїх трудових обов’язків / про що свідчить копія табелю обліку робочого часу за березень 2009 року/,  свою заяву не відкликав, не вимагав розірвання контракту.  

16.03.2009 року позивача звільнено у зв’язку із скороченням штату відповідно до п.1ст.40 КЗпП України /наказ №26 від 11.03.2009 року/.

Ст.38 КЗпП України передбачає, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

           Ст.39 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом  законодавства про працю, колективного або трудового договору  та у випадках, передбачених ч.1ст.38 цього кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, отримавши незгоду відповідача на розірвання строкового контракту, не звертався до суду про його примусове розірвання, а продовжив виконання своїх обовьязків, при цьому відповідач його допустив до роботи, не вбачаючи підстав припинити трудові відносини за контрактом. Процедуру свого звільнення зі скороченням штату позивач не оскаржував, про що сторони не заперечували.  

Як вбачається з вимог позивача до роботодавця, а саме, нездійснення ним перерахунку окладу у зв’язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати, невиплати матеріальної допомоги раз на рік, що порушувало його право на нормальне життя, при цьому позивач не звертався до суду про компенсацію моральної шкоди під час виконання ним трудових обов’язків, про що сторони в судовому засіданні не заперечували.

Відповідно до обставин справи суд, оцінюючи підстави позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, приймає до уваги те, що  відшкодування моральної (немайнової) шкоди  є одним із способів захисту особистих немайнових прав особи.  

Відповідно до статтей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до чинного законодавства та пунктів 3, 9 Постанови ПВС України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)” від 31.03.1995 року № 4 моральна шкода може полягати, зокрема у: моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоровя, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються  тяжкість вимушених змін у  життєвих та виробничих стосунках.  

За приписом ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовьязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень…

За таких обставин суд вважає, що представник позивача  не навів достатніх  та переконливих доказів щодо порушення  прав позивача та  понесеними ним у зв’язку з цим моральними стражданнями, спричиненими діями відповідача, крім того, суд позбавлен можливості домислити за позивача  рівень його утиску.

    На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 23,1167 Цивільного кодексу України,  ст.ст. 15, 15-1, 30, 62, 213,215 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В

    Позов ОСОБА_2 до Першого воєнізованого гірничорятувального загіну про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, среднього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,  моральної шкоди -  залишити без  задоволення.

           Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через суд першоі інстанціі шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне осарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційноі скарги, з подачею іі копіі до апеляційноі інстанціі або в порядку ч.4ст.295 ЦПК Украіни.

Суддя