Справа № 2-2875/10

    ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя                                                       29.09.2010 року.

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Артемової Л.Г.; при секретарі: Прокопенко Ю.В.; розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1  до військової частини А 1978 та Міністерства оборони України, третя особа: Відділ державної виконавчої служби Орджонікідзевського району м.Запоріжжя про визнання дій посадових осіб неправомірними та стягнення грошової компенсації за не проведене грошове зобов’язання, -

В С Т А Н О  В И В:

Позивач, звернувшись до суду просить визнати бездіяльність військової частини А1978, з питання невиплати грошової компенсації замість продовольчого забезпечення неправомірною, стягнути з  військової частини А1978 суму невиплаченої грошової компенсації замість продовольчого забезпечення у розмірі 6781,53 грн., Зобов’язати Міністерство оборони України виділити грошові кошти військовій частині А 1978 для виплати суми заборгованості за не отримане забезпечення відповідно до проведених перерахунків. Стягнути з військової частини понесені ним судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення відповідачами вимог Закону України «Про соціальний  і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» щодо виплати компенсації замість речового майна з 2000 року.

В судове засідання позивач не з’явився, просить розглядати справу на його відсутність.

Відповідач, просить розглядати справу на його відсутність та письмово заперечує проти задоволення позову.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд у відповідності до вимог ст. 122 КАС України ухвалив проводити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Вивчивши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу по 31.08.2006 року (а.с.9).

Ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» було встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Проте, Законом України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, дію частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» призупинено в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації.

Дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» була призупинена з 11.03.2000 року, з цього ж дня було припинено фінансування Збройних Сил України щодо виплати грошових компенсацій.

Тобто, під час проходження військової служби, а саме з 2000 року, позивач не наділявся правом на отримання грошової компенсації замість речового майна в зв’язку із зупиненням дії норми закону, що його встановлювала.

Відтак, діє наступний в часі правовий акт який регулює одні й ті самі суспільні правовідносини, містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього, загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, якій діяв у часі раніше.

Втім, не можна погодитися з доводом позивача про те, що Закон України «Про збройні сили» змінює або скасовує дію Закону України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» в частині призупинення компенсаційних виплат, оскільки право на  речове забезпечення та порядок його отримання встановлено саме Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

Суд виходить лише з того, що Закон України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» не визнано  неконституційним він діє на цей час і тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Крім того, суд приймає до уваги ще і той факт, що позивач під час проходження служби та при звільнення не звертався із заявою про видачу йому компенсації замість продовольчих пайків.

Справедливим є зауваження відповідача про те, що позивачем втрачено, встановлений ст. 99 КАС України строк позовної давності, однак суд відмовляє у задоволенні позову виходячи з того, що не встановлено порушення права позивача відповідачем, оскільки відмова в задоволенні позову виключно з підстав пропущення позивачем строку позовної давності можлива лише за умови, якщо судом буде встановлено, що мало місце порушення права позивача.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень повинен, згідно ст. 19 Конституції, діяти виключно в межах своїх повноважень, з урахуванням того, що він є бюджетною установою, та не може на власний розсуд нараховувати та виплачувати державні кошти.

Вимоги до Міністерства  Оборони України взагалі не ґрунтуються на законі, не можна зобов’язати суб’єкт владних повноважень вчинити дії не передбачені діючим законодавством, оскільки фінансування певних пільг зупинено законом, джерелом фінансування Збройних Сил України є державний бюджет, судом не встановлено, що Міністерство взагалі вчинило щодо позивача будь – яких дій.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подавав цей самий позов в порядку ЦПК, рішенням Шевченківського суду м.Запоріжжя від 23.04.2007 року його позов було задоволено, проте 03.08.2008 року зазначене рішення було скасоване та допущено поворот його виконання шляхом стягнення безпідставно отриманих коштів, на цей час ВДВС Орджонікідзевського району стягує з позивача отримане за скасованим рішенням.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей», ст. ст. 2, 6, 11, 17-19, 69-71, 99-100, 122, 158-163, 167, 186, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1  відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя