№ 2-7298/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 вересня 2010 року Іллічівський районний суд м.Маріуполя під головуванням судді Литвиненко Н.В. при секретарі Степаненко Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державних виконавців Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольского міського управління юстиції,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з данним позовом. В заяві вказувала, що 11 червня 2009 року Приморський райсуд м.Маріуполя у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння виніс постанову про забезпечення доказів, якою доручив Іллічівському відділу ДВС провести опис її майна, яке знаходиться в нежилому приміщенні А/п, приміщенні № 73, кімнатах 1-7 за адресою: АДРЕСА_1. 18 червня 2009 року державний виконавець Іллічівського відділу ДВС відкрив провадження з виконання вказаної ухвали. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 4.08.2009 року ухвала про відкриття провадження у цій справі була скасована. Не зважаючи на це, держвиконавець продовжив виконання ухвали про забезпечення доказів у справі, якої насправді вже не існувало, і 08 жовтня 2009 року без попередження власника вдався до примусового проникнення у вищеозначені приміщення. Не звертаючи уваги на заперечення її чоловіка, електрорізаком були зрізані замки вхідної решітки та знищені металеві двері підвального приміщення. Вважає неправомірними дії відповідачів, які не встановили строк для добровільного виконання судового рішення, не надали копії документів виконавчого провадження та не попередили про його примусове виконання, яке провели у її відсутності, знищивши, належне їй майно. Внаслідок зазначених дій погіршився стан її здоров'я, у зв'язку з чим вона змушена була звернутися за медичною допомогою і протягом місяця проходити лікування, нести витрати на придбання ліків, з'являтися до лікаря, відволікатися від звичного способу життя. Просить стягнути з відділу ДВС 1113 грн., які становлять вартість нових дверей, 171 грн. - вартість двох замків, 350 грн. - вартість відновлюваних робіт, 1418 грн. - вартість медикаментів, 10000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.  

Відповідачі позов не визнали, стверджуючи, що виконання судового рішення відбулося з додержанням вимог чинного законодавства. Наполягали, що перед виконанням ухвали Приморського райсуду щодо примусового входження в приміщення, яке належить ОСОБА_1, вони впевнелися, що судове рішення про опис майна від 11 червня 2009 року є чинним, крім того, позивачка до теперішнього часу не скористалась своїм правом на його оскарження.  

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи та виконавче провадження, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 7 Закону України “Про виконавче провадження” (далі — Закон № 606-ХІV) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

11 червня 2009 року Приморський райсуд м.Маріуполя у цивільній справі № 2-1369/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння виніс постанову про забезпечення доказів, якою доручив Іллічівському відділу ДВС провести опис її майна, яке знаходиться в нежилому приміщенні А/п, приміщенні № 73, кімнатах 1-7 за адресою: АДРЕСА_1.

18 червня 2009 року державний виконавець Іллічівського відділу ДВС Маріупольського міського управління юстиції виніс постанову про відкриття провадження з виконання названої ухвали, проте на порушення вимог ч. 2 ст. 24 Закону № 606-ХІV не встановила строк для добровільного виконання рішення.

Твердження позивачки стосовно того, що державним виконавцем порушено також припис ч. 5 ст. 24 Закону № 606-ХІV щодо надсилання копії постанови про відкриття виконавчого провадження відповідачами не спростоване, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів того, що вона одержувала таку копію.

Відповідно до ст. 27 Закону № 606-ХІV копії документів виконавчого провадження дійсно направляються адресатам простою кореспонденцією, проте це не звільняє державного виконавця від обов'язку до початку виконання рішення пересвідчитися чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження, як того вимагає ст. 30 того ж закону, правила якої в даному випадку також порушені державним виконавцем.

Посилаючись на те, що вказана норма не розповсюджується на позивачку, яка не була боржником у виконавчому провадженні з виконання ухвали про забезпечення доказів, відповідач  по-перше спотворює зміст закону, який в цій частині націлений на захист прав особи, якій надається можливість добровільно виконати рішення і уникнути його примусового виконання та пов'язаних з цим видатків, а по-друге припускається протиріччя, оскільки стверджує, що направляв позивачці копію названого документу, котра відповідно до ч.5 ст.24 надсилається стягувачеві, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Не погодився з доводами про відсутність у ОСОБА_1 статусу учасника виконавчого провадження і Приморський райсуд м.Маріуполя, який ухвалою від 18.11.2009 року визнав неправомірними дії державного виконавця щодо накладення на неї штрафу в розмірі 170 грн. за неявку на місце виконання рішення та зобов'язав скасувати відповідну постанову начальника відділу ДВС, який незаконно відмовив у задоволенні заяви позивачки про скасування зазначеної постанови.  

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 серпня 2009 року ухвала Приморського райсуду м.Маріуполя від 02 червня 2009 року про відкриття провадження у  цивільній справі № 2-1369/09 за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасована, а ухвалою апеляційного суду від 12 листопада 2009 року позовна заява взагалі була повернута позивачу.

Не зважаючи на це, державний виконавець, звертається до суду з поданням про примусове входження до належних позивачці приміщень, вводячи суд в оману щодо її належного повідомлення про час і місце проведення виконавчих дій і небажання добровільно виконати судове рішення.

Одержавши таким чином ухвалу суду від 21.08.2009 року, державний виконавець  вдався до примусового виконання ухвали суду і попри відсутність позивачки та заперечення її чоловіка, присутнього на місці події, вчинив дії щодо примусового входження до належного позивачці приміщення,  в результаті яких були зрізані два замки на дверях огороджувальної решітки та знищені вхідні металеві двері, в результаті чого позивачці заподіяно збитки, які складаються з 1113 грн. вартості нових дверей, 171 грн.  вартості двох замків і 350 грн. ремонтно-відновлюваних робіт, що підтверджується квитанцією на придбання дверей та замків.  

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок порушення державними виконавцями вимог ст.ст. 7, 24, 30, 88  Закону № 606-ХІV позивачці заподіяна матеріальна шкода у розмірі 1284 грн., яка підлягає відшкодуванню за рахунок держави відповідно до ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу” та ст.1174 ЦК України, де, зокрема, сказано, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Суд не стягує вартість ремонтно-відновлювальних робіт у розмірі 350грн., оскільки вони не підтверджуються відповідними платіжними документами.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави не лише матеріальної але й моральної шкоді, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою, знищенням чи пошкодженням її майна.

Не можна не погодитися з тим, що позивачка у зв'язку з порушенням її прав, знищенням майна зазнала певних душевних страждань, однак визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд ураховує глибину перенесених страждань та виходячи з принципів розумності і справедливості стягує на її користь 1000 грн., вважаючи таку суму достатньою компенсацією завданої відповідачем моральної шкоди.

Позивачкою заявлена вимога щодо відшкодування коштів, витрачених на придбання медикаментів, які, за її словами, були необхідні для лікування наслідків душевних страждань. Суд не знаходить підстав для задоволення цієї частини позову, оскільки не має доказів причинно-наслідкового зв'язку незаконних дій відповідача і погіршення стану здоров'я позивачки.  

Суд вважає зайвими вимоги позивачки до відділу ДВС, оскільки встановив, що шкода їй була завдана незаконними діями конкретних посадових осіб, які здійснювали власні повноваження і не діяли на виконання рішень органу державної влади.    

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212-216, 218 ЦПК України, ст.ст. 7, 24, 30, 88 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу” та ст. 1174 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державних виконавців Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольского міського управління юстиції задовольнити частково.

Визнати незаконними дії державних виконавців Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольского міського управління юстиції.

Стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 1284 грн. у якості відшкодування матеріальної шкоди та 1000 грн. у якості грошового відшкодування моральної шкоди, а всього 2284 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят чотири гривні) за рахунок коштів державного бюджету України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Донецької області через Іллічівський райсуд м.Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: