Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 726/763/19

провадження № 61-17709св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» Накай Юрій Вікторович, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2020 року у складі судді Байцар Л. В. та постановуЧернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постановуЧернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «КРБТІ») Накая Ю. В., акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 грудня 2005 року між ним та

ПАТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 20 000 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування грошовими коштами у розмірі 13 % річних на строк до 12 грудня 2012 року .

Зазначав, що з метою забезпечення основного зобов`язання 14 грудня

2005 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що 13 березня 2019 року державним реєстратором КП «КРБТІ» Накаєм Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45938543 від 13 березня 2019 року, про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки.

Посилався на те, що рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, у зв`язку з яким його позбавлено права власності, прийняте із порушенням вимог законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки, зокрема, існує спір про розмір заборгованості, вказане рішення прийнято поза межами позовної давності.

Просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13 березня 2019 року, індексний номер 45938543, прийняте державним реєстратором КП «КРБТІ» Накаєм Ю. В., про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У червні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали позов до державного реєстратора КП «КРБТІ» Накая Ю.В., АТ «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, оскільки подані для реєстрації документи не підтверджують безспірність вимог, був порушений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, відсутні всі документи, які б давали підстави для прийняття оскаржуваного рішення, не проведена оцінка предмета іпотеки.

Просили визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13 березня

2019 року, індексний номер 45938543, прийняте державним реєстратором КП «КРБТІ» Накаєм Ю.В. про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2020 року позов ОСОБА_1 та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45938543

від 13 березня 2019 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» Накаєм Ю. В., про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1785086073101.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та третіх осіб, суд першої інстанції виходив з наявності підстав та необхідності для захисту прав позивачів визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію державного реєстратора КП «КРБТІ» Накая Ю. В.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , третіх осіб до державного реєстратора комунального підприємства «Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації» скасовано та ухвалено нове в цій частині про відмову у позові; в частині позову ОСОБА_1 , третіх осіб до АТ «Альфа-Банк» змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 341,40 грн, на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 - по 2 768,40 грн на кожного.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що перехід права власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 був здійснений без проведення належним чином оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу такого права власності, що є підставою для задоволення позову до банку, однак з інших підстав. При цьому суд відмовив у задоволенні позовів до державного реєстратора про скасування рішення про державну реєстрацію, оскільки у такій категорії справ державний реєстратор не є належним відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року АТ «Альфа-Банк» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня

2019 року у справі № 306/2053/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абз. 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень», частини п`ятої статті 37Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» мотивована тим, що банк надавав державному реєстратору висновок про оцінку спірного нерухомого майна,

а незгода позивача з порядком проведення такої оцінки не була предметом спору у даній справі. Банк надав усі документи, необхідні для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити постанову суду апеляційної інстанції, доповнивши її додатковими мотивами, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постановиЧернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування статей 267, 509, 1050 ЦК України, статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15-ц,

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що для звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» сторони повинні були укласти окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, однак такий договір укладено не було. Умови договору іпотеки не містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки без згоди іпотекодавців. Крім того, реєстрацію права власності за кредитором була проведена поза межами позовної давності, а розмір заборгованості за кредитним договором не є безспірним. Вважає, що вказані обставини є додатковими підставами для задоволення їх позову про скасування рішення державного реєстратора.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 20 000 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування грошовими коштами у розмірі 13 % річних на строк до 12 грудня 2012 року.

З метою забезпечення основного зобов`язання 14 грудня 2005 року між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири складає 64,70 кв. м.

ОСОБА_1 не виконав у повному обсязі свої кредитні зобов`язання перед банком, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі

11 464,53 доларів США, що еквівалентно 319 691,17 грн.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 13 березня 2019 року державним реєстратором КП «КРБТІ» Накаєм Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45938543, про реєстрацію за

ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру

АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності вказано іпотечний договір від 14 грудня 2005 року, повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» від 05 грудня 2018 року № К/И/УСБ/Б, повідомлення Укрпошти від 05 грудня 2018 року за № № 1400042142737, 1400042142745, 1400042142729, 1400042142761.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк

та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи

на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми

статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час

укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором

між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У пунктах 4.2, 4.6 іпотечного договору від 14 грудня 2005 року сторони погодили, що у разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокове виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку».

Пунктом 4.9 іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором та/або договором кредиту у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження відповідно до Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього іпотечного договору, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Вказаний висновок висловлено постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження

№ 14-22цс19).

Підставою звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій шляхом набуття права власності на іпотечне майно, банком було зазначено існування заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 464,53 доларів США, що еквівалентно 319 691,17 грн.

Ціна предмету іпотеки на час вчинення реєстраційної дії (звернення стягнення на предмет іпотеки) визначена не була, що свідчить про недотримання положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно долученого до справи позивачем висновку експерта про вартість об`єкта незалежної оцінки, вартість іпотечного майна станом

на 10 грудня 2018 року становила 692 545 грн.

Повертаючи справу № 761/11601/19на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19,

від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та третіх осіб, яка заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки при проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» державний реєстратор прийняв рішення, яке не відповідає положенням частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем була проведена за відсутності відомостей про вартість предмету іпотеки, визначеної на момент такого набуття.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах

№ 306/1224/16-ц та № 306/2053/16-ц.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» про те, що звіт про оцінку предмета іпотеки, який міститься у матеріалах справи, є чинним та не оспорювався позивачами, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки такий повинен був наданий державному реєстратору при проведення державної реєстрації, однак доказів надання такого звіту реєстратору матеріали справи не містять. Крім того, за положеннями частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки повинна бути визначена саме на момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. При цьому наданий банком звіт датується

10 грудня 2018 року, тоді як державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором проведена 13 березня 2019 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про пропуск банком позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку є необгрунтованими, оскільки наслідки спливу позовної давності для кредитора застосовуються у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначальне значення має чинність іпотеки, а отже і наявність відповідного права іпотекодержателя.

Слід зазначити, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.

Оскільки строк дії іпотечного договору сторонами не встановлено, а основне зобов`язання не припинилося, то підстав для скасування рішення державного реєстратора з цих підстав у суду апеляційної інстанції не було.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 11 березня 2021 року у справі № 727/7775/18 (провадження № 61-7478св19), від 14 липня 2021 року у справі № 761/11601/19(провадження № 61-3609св21).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що державний реєстратор повинен був відмовити у проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, оскільки між ним та банком не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковими. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 березня 2018 року у справі

№ 760/14438/15-ц, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Оскільки укладений між сторонами договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.9 договору іпотеки), яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, враховуючи свободу договору (положення статті 627 ЦК України), укладення окремого відповідного договору для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у даному випадку не вимагається. Такий висновок також узгоджується із положеннями

статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час

укладення договору іпотеки).

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційних скарг про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15-ц,

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, на які заявники посилаються у касаційних скаргах, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це підтверджено матеріалами справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2020 року у нескасованій та незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович