ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"22" серпня 2006 р. Справа № 286/18-06
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайс"
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
За участю представників:
Позивач - Заверуха Г.В., Бабарик О.Г.
Відповідач - Новіцька Р.Я., Кучма С.В.
Суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «Санрайс»(далі - позивач) до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 000552340/0 від 26.05.2006 року.
Провадження у справі було відкрите відповідно до ухвали від 18.07.2006 року за правилами кодексу адміністративного судочинства України та призначено попереднє судове засідання на 08.08.2006 року.
В судовому засіданні 08.08.2006 року суддя постановив ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи на 22.08.2006 року.
В судовому засіданні 22.08.2006 року позивач підтримав позовні вимоги, вважає спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки в діях позивача відсутні ознаки порушення, за яке застосована відповідальність, крім того, спірним податковим повідомленням-рішення позивача необґрунтовано позбавлено права на податковий кредит в той час, як відповідні суми податку на додану вартість були сплачені в ціні товарів, що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними.
Відповідач надав запереченням на адміністративний позов, стверджує, що за результатами проведеної податкової перевірки не можливо підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування за листопад 2005 року, оскільки за даними зустрічних перевірок по ланцюгу придбання товарів, контрагенти позивача не відображали в своїй податковій звітності податкові зобов’язання з ПДВ та не сплачували відповідні суми. Відповідач вважає, що обов'язковою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту має бути сплата цих сум до бюджету, право на бюджетне відшкодування виникає лише при надмірній сплаті, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Васильківською об’єднаною державною податковою інспекцією було проведено невиїзну перевірку підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2005 року. За результатами проведеної перевірки було складено Акт № 1114/23-4/20609973 від 16.05.2006 року. В ході проведеної перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, передбачених законом, оскільки за наслідками відпрацювання постачальників по ланцюгу придбання (продажу) товарно-матеріальних цінностей, встановлено, що контрагенти позивача не сплачували до бюджету ПДВ. Перевіряючими визначено порушення податкового законодавства п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 , п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки за результатами зустрічних перевірок по ланцюгу постачання не підтверджена сума податкового кредиту за лютий, березень, квітень 2004 року, заявлена позивачем в листопаді 2005 року.
Відповідач вважає, що обов'язковою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту має бути сплата цих сум до бюджету, право на бюджетне відшкодування виникає лише при надмірній сплаті, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару (робіт, послуг).
За наслідками встановлених в акті перевірки порушень було зменшено заявлену позивачем за листопад 2005 року суму бюджетного відшкодування, що відображено в спірному податковому повідомленні-рішенні № 000552340/0 від 26.05.2006 року про зменшення бюджетного відшкодування на суму 49483 грн.
Позивач не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу, з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки право на бюджетне відшкодування виникло у зв’язку зі сплатою сум ПДВ в ціні придбання товарів, про що свідчать виписані контрагентами податкові накладні.
Як встановлено судом, позивач в податковій декларації за листопад 2005 року включив 104267 грн. до свого податкового кредиту за операціями купівлі-продажу товарів у лютому, березні та квітні 2004 року з ТОВ «АПК-Сервіс»на підставі податкових накладних № 8 від 27.02.2004 року, № 25 від 27.02.2004 року, № 12 від 14.02.2004 року, № 16 від 17.02.2004 року, № 128/1 від 14.04.2004 року, № 127/1 від 04.04.2004 року, № 198/1 від 27.04.2004 року, № 125/1 від 08.04.2004 року, та ТОВ «Буд-М-Сервіс» на підставі податкових накладних № 277 від 09.03.2004 року, № 266 від 05.03.2004 року, № 282 від 10.03.2004 року, № 283 від 10.03.2004 року, № 453 від 06.03.2004 року. Зазначене підтверджується даними податкової перевірки, крім того, відповідачем в акті перевірки факт здійснення господарських операцій не заперечується, недоліки в оформленні перелічених податкових накладних не виявлені.
Факт здійснення господарських операцій позивачем, зокрема, придбання товару та його оплата, доведені наявним у справі матеріалами, за даними проведеної відповідачем перевірки, не спростовується та не заперечується.
У зв’язку зі здійсненням господарських операцій купівлі-продажу позивач отримав податкові накладні на суму ПДВ 104267,14 грн., оформлені відповідно до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, що також не заперечується відповідачем у справі.
У відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” та до п.6.2 Наказу ДПА України від 30.05.1997р. №165 “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.
Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підпункт 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” дає повний і вичерпний перелік всіх обов’язкових реквізитів, які повинна містити в собі податкова накладна, відповідачем же не вказано недоліків спірної податкової накладної та не заперечено її дійсність, судом встановлено, що податкові накладні позивача оформлені у відповідності до вимог законодавства.
Пункт 7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит, дату здійснення першої з наступних подій:
а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Слід враховувати, що зазначена норма визначає дату виникнення права платника податку на податковий кредит і не встановлює кореляції між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет ПДВ.
Позивач був зареєстрований, як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 13661329, на податковому обліку перебуває з 23.07.1996 року. У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Відповідно до п. п. 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, включаючи випадки, коли за результатами перевірок така сума визнана не достовірною.
Під час податкової перевірки досліджено господарські операції позивача з його контрагентами та по ланцюгу придбання товарів і встановлено, що по ланцюгу придбання контрагенти не нараховували податкові зобов’язання з ПДВ та не сплачували їх до бюджету. У зв’язку з чим перевіряючими було зроблено висновок, що факт сплати сум ПДВ до бюджету не можливо встановити, тому суми податкового кредиту позивача не підлягають відшкодуванню з бюджету .
Однак, у пункті 7.7.10 п.п.7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” прямо зазначається, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.
Таким чином, висновок відповідача про те, що “право на відшкодування платнику виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару” позбавлений жодних правових підстав.
Дослідження податковим органом під час проведення перевірки підприємства позивача так званих “ланцюгів” та встановлення в зв’язку з цим обставин, викладених відповідачем у запереченнях на позовну заяву, про те, що контрагентом та іншими підприємствами, що співпрацюють з позивачем, не сплачуються до бюджету певні суми податків, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат по ПДВ до податкового кредиту.
Крім того, перевіряючими не прийнято до уваги, що податкова накладна виписується в момент виникнення відповідних податкових зобов'язань з ПДВ у продавця товарів, і в тому разі, якщо в порушення вимог закону, відповідні податкові зобов'язання не були відображені в податковій звітності останнього та не сплачені до бюджету.
Прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентом зобов’язань, визначених податковим законодавством. Однак жоден нормативний акт, на який посилається відповідач не містить вказівок на таку залежність. Оскільки, згідно вимог чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов’язковими до виконання.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем необгрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшодування сум податку на додану вартість з посиланням на факт несплати постачальником та будь-якими іншими платниками податків до бюджету податку на додану вартість.
За таких обставин висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, (а саме завищено податковий кредит з ПДВ в податковій декларації з ПДВ за листопад 2005 року є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даної статті.
У відповідності до пп.4.2.3 п.4.2 п.4 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснено контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Позивачем надані до матеріалів справи докази на підтвердження того, що у нього наявні належним чином оформлені податкові накладні, накладні про приймання-передачу товару, докази, що підтверджують факт виконання своїх зобов’язань щодо оплати отриманого товару, а тому позивач правомірно у листопаді 2005 року відніс до складу свого податкового кредиту 104267,14 грн. ПДВ, сплаченого у складі вартості товару.
Оскільки, з наданих позивачем доказів вбачається про правомірність віднесення до складу свого податкового кредиту у листопаді 2005 року 104267,14 грн. ПДВ, порушення позивачем податкового законодавства, визначені в Акті перевірки необґрунтовані і не відповідають дійсності, тому відповідальність до позивача не застосовується і податкове повідомлення-рішення має бути визнане нечинним.
Таким чином, зменшення податковим повідомленням-рішенням № 000552340/0 від 26.05.2006 року бюджетного відшкодування на 49483 грн. є неправомірним.
Інших заперечень проти позову, ніж ті, що наведені в акті перевірки та у запереченнях на позовну заяву, відповідач суду не навів.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення , дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до 94 КАС України відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. підлягає з державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України,
п о с т а н о в и в :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та нечинним податкове повідомлення-рішення № 000552340/0 від 26.05.2006 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «Санрайс»(08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Чехова, 1 А, код 20609973) 3,40 (три) грн. витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Кошик А. Ю.