Справа № 348/1072/20

Провадження № 22-ц/4808/1326/21

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі

головуючої Пнівчук О.В.

суддів : Максюти І.О., Томин О.О.

секретаря Єлісевич О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 15 червня 2021 року, в складі судді Грещука Р.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення до житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 14.07.2001 року він проживав в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Після одруження їхня сім`я переїхала на постійне місце проживання у АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_3 , дідові відповідачки ОСОБА_2 24 вересня 2002 року позивач зареєструвався за вищевказаною адресою.

За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , 2001 року народження та син ОСОБА_5 , 2008 року народження.

Зазначає, що ним з дружиною було добудовано будинок та поліпшено умови проживання в ньому, зокрема прибудовано прихожу, кухню, санвузол, удосконалено мансардний поверх. Будь-яких правовстановлюючих документів на будинковолодіння не було.

Вказував на те, що протягом спільного життя часто перебував на заробітках. У лютому 2020 року, працюючи м. Києві, йому стало відомо, що ОСОБА_2 подала позов про розірвання шлюбу. Приїхавши до спірного будинковолодіння ним було виявлено, що позивач встановила на вхідних дверях ролети та поміняла замки.

Вважає, що його права порушені, оскільки його не допустили до оселі, де він проживав багато років, шляхом встановлення ролетів, а також з дому зникли його особисті речі, інструменти та військовий квиток. Зазначив, що він фактично зареєстрований та постійно проживає у вищезазначеному будинку, іншого житла та постійного місця проживання не має, вимушений знімати житло.

Вважає, що встановлення відповідачем ролетів вхідних дверей у будинок без його згоди та ненадання йому ключів від них, свідчить про те, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні житлом, тому просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ним будинком, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом вселення його до даного будинку (у кімнату 4, площею 20,5 кв.м.) згідно технічного паспорта та передачі йому ключів від нього.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 15 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначив, що на даний час у нього не має іншого житла, він має намір проживати у будинку, власником даного будинковолодіння є ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і який дав згоду про вселення його до спірного житла, як члена сім`ї власника.

На думку позивача, ОСОБА_2 не є належним власником даного будинковолодіння, а тому вчиняти перешкоди у користуванні житлом не має права.

Посилання відповідачки про те, що ним неодноразово вчинялись скандали не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи наявна тільки одна довідка Надвірнянського відділу поліції про те, що перебуваючи у нетверезому стані він здійснював словесну суперечку.

Зазначив, що деякий час винаймав житло у м. Києві, проте договір оренди припинено.

Апелянт просив рішення суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.

Від апелянта ОСОБА_1 до початку судового засідання поступила заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Неявка сторони у судове засідання, належно повідомленої про час та місце розгляду справи, відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не подав суду доказів того, що відповідачка ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні житловим будинком.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з липня 2001 року сторони по справі проживали в зареєстрованому шлюбі, (а.с.45-46,79-83), від якого мають двоє дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтво про їх народження (а.с.12-13).

Рішенням Надвірнянського районного суду від 14 січня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів на нерухоме майно щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки 202885896 від 04.03.2020 року, власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_9 , який, як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с.14-15).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2002 року було зареєстровано постійне місце проживання позивача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 склав заповіт на користь своєї онуки ОСОБА_2 , яким заповів їй все своє майно що належатиме йому на день смерті.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Позивач пред`явив позов про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення у будинок за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні домоволодінням, не впускає його до будинку, а також з дому пропали його особисті речі.

Цивільне судочинство, відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідно ст. 77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зібраними доказами в справі встановлено, що між сторонами, як між бувшим подружжям склалися неприязні стосунки.

Так, згідно довідки ст. дільничного офіцера поліції Надвірнянського ВП ГУНП від 30.09.2019 року від ОСОБА_2 31 серпня 2019 року поступило звернення, у якому вона просила прийняти міри до її чоловіка ОСОБА_1 , який будучи в нетверезому стані за місцем проживання в АДРЕСА_1 вчинив словесну суперечку та погрожував їй фізичною розправою. За результатами перевірки вказаного звернення з ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду щодо недопущення вчинення ним протиправних дій відносно ОСОБА_2 на майбутнє. (а.с.76).

Крім того, згідно рапорта Надвірняського ВП ВПГУНП в Івано-Франківській області від 13.02.2020 року встановлено, що у відділ поліції звернулася дочка позивача ОСОБА_4 з приводу того, що її батько ОСОБА_1 прийшов до будинку з невідомою жінкою зачинився в ньому та вчиняє конфлікт з приводу поділу майна. Зі сторонами конфлікту було проведено профілактичну бесіду щодо недопущення ними протиправних дій відносно одне одного в майбутньому (а.с.78).

Будь-яких інших доказів того, що відповідачкою ОСОБА_2 чиняться позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком, матеріали справи не містять.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка у відзиві на позов визнала те, що вона встановила на дверях ролети з метою не допустити його до будинку, тобто відповідач підтвердила, що нею чиняться перешкоди у користуванні житлом, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із змісту відзиву, відповідачка зазначає про те, що позивач зламав захисні ролети у вхідних дверях, а також влаштовує сварки та ображає відповідачку.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позову , яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 15 червня 2021 року - без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.О. Максюта О.О. Томин