ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02.09.2021  м. Івано-ФранківськСправа № 909/257/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі  судді  Матуляк П. Я., секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури  в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу   

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство освіти і науки України

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гайдея Мар"яна  Ігоровича  

про визнання недійсним договору оренди державного майна, звільнення та повернення приміщення освітнього закладу площею 64, 9 м.кв.

за участю:

від прокуратури:  Гринда І.І.

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях: Гречко Х.М.

від  Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу:  Протас В.В.

від відповідача:  Дворський  В.М.                                                                          

встановив, що перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури  в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гайдея Мар"яна  Ігоровича  про визнання недійсним договору оренди державного майна, звільнення та повернення приміщення освітнього закладу площею 64,9м.кв.

Ухвалою суду від 01.04.21 суд відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 06.05.21.

Водночас, судове засідання, призначене на 06.05.21, не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 20.05.21 призначено підготовче засідання на 08.06.21.

Ухвалою суду від 08.06.21, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, відкладено підготовче провадження на 01.07.21, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.21, про що сторони належним чином повідомлені(повідомлення №469/2021 від 01.07.21).

Ухвалою суду від 22.06.21 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 08.07.21, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи  по суті на 26.08.21.

За наслідками судового засідання 26.08.21 розгляд справи по суті за усним клопотанням представника відповідача відкладено на 02.09.21, про що суд постановив ухвалу, занесену до відповідного протоколу судового засідання.

Позиція Івано-Франківської обласної прокуратури.

Прокурор в судових засіданнях підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив вх.№6493/21 від 06.05.21. Зокрема, вказав на те, що спірний договір оренди державного майна укладено з порушенням вимог статей 80, 81 Закону України "Про освіту", оскільки нежитлове приміщення площею 64,9кв.м. першого поверху гуртожитку №6, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, передано в оренду ФОП Гайдей М.І. для розміщення торгівельного об"єкту з продажу непродовольчих товарів, що жодним чином не пов`язано з освітнім процесом, відтак такий правочин, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням наслідків недійсності - звільнення об"єкта оренди та повернення його державі. При цьому прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов навчання, фізичного, психічного, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, а звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, оскільки органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функції не вживаються заходи щодо захисту державного майна від нецільового використання. Позовні вимоги мотивує приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 70 Закону України "Про вищу освіту", статей 80, 81 Закону України "Про освіту", статей 179, 207, 208 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 326 Цивільного кодексу України.  

Позиція Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях.

Не підтримав заявлений прокурором позов, про що зазначено у письмових поясненнях вх№6024/21 від 23.04.21 та клопотанні вх.№12834/21 від 17.08.21. Вказав на те, що спірний договір оренди укладено між сторонами на підставі дозволу №1/11-7076 від 03.08.19 Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого управляти державним майном, з урахуванням вимог статті 9 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" та частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Звернув увагу на те, що при проведенні процедури передачі майна закладів освіти в оренду РВ ФДМУ керувалося листом Міністерства освіти і науки України №1/12-8230 від 27.11.2017 та спільним листом Фонду державного майна України та Міністерства освіти і науки України №10-16-11280/1/9-380 від 07.06.2018, які містять роз"яснення про те, що одним із джерел фінансування суб`єктів освітньої діяльності, відповідно до законодавства, є доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а більшість договорів оренди укладаються з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти. Вважає, що оскаржуваний договір в повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства.

Позиція Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Позовні вимоги не підтримав з підстав, викладених у поясненнях вх.№6384/21 від 30.04.21. Зокрема, вказав на  відсутність підстав для визнання договору недійсним, оскільки згідно з пунктом 4 частини 3 статті 70 Закону України "Про вищу освіту" університет як заклад вищої освіти має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, для провадження господарської діяльності, у т.ч. передавати його в оренду чи користування відповідно до вимог законодавства, а приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" надають право на передачу в оренду майна закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов"язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Звернув увагу, що договір оренди укладено  з метою забезпечення студентів та працівників університету, які проживають у гуртожитку, непродовольчими товарами, і такий об"єкт оренди жодним чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, що навчаються та працюють в університеті. Вказав на те, що орендар  належним чином виконує договірні зобов”язання, у тому числі своєчасно сплачує орендну плату. Також зазначає, що між  університетом та орендарем  укладено договір про співпрацю №54 від 30.07.20, предметом якого є співпраця сторін в освітньо-технічній сфері, у тому числі із частковим залученням  орендованого приміщення як демонстраційного виставково-навчального стенду для здобувачів вищої освіти. Зауважив, що посилання прокурора на судову практику є безпідставним, оскільки висновки Верховного Суду зроблені за інших правовідносин та інших обставин. У свою чергу, посилався на рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/1374/19.

Позиція відповідача.

Проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві вх.№6112/21 від 26.04.21. Зокрема, вказав на те, що орендар належним чином та в повному обсязі дотримується умов договору, використовує орендоване приміщення за цільовим призначенням та своєчасно сплачує орендну плату, а також підтримує технічно-справний стан приміщень, які є застрахованими на період оренди, не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються та працюють в університеті тощо. Вважає, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону.  Також зазначив, що між  університетом та орендарем  укладено договір про співпрацю №54 від 30.07.20, предметом якого є співпраця сторін в освітньо-технічній сфері, у тому числі із частковим залученням орендованого приміщення як демонстраційного виставково-навчального стенду для здобувачів вищої освіти. Звернув увагу, що прокурор не може здійснювати представництво у суді законних інтересів держави у даній справі, оскільки не має необхідних представницьких повноважень та невірно визначив суб”єктний склад учасників процесу. Зауважив, що прокурором не подано жодних документальних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Також зазначає, що захист інтересів держави у даній справі здійснюють позивачі - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, які не вбачають  порушення інтересів держави у спірному випадку. При цьому посилався на постанову  ВСУ від 11.10.17 у справі №6-678цс17 та  Верховного Суду у справах №47/66-08 та №923/129/17.  

Позиція третьої  особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся ухвалами суду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнми про вручення поштових відправлень ( вх. номер повідомлення 6165/21  від "19" квітня 2021 р., вручено 12.04.21 ухвалу від 01.04.21;   вх. номер повідомлення 8911/21  від "07" червня 2021 р., вручено 31.05.21 ухвалу від 19.05.21; вх. номер повідомлення 10008/21  від "22" червня 2021 р., вручено ухвалу від 08.06.21;  вх. номер повідомлення 12021/21  від "21" липня 2021 р.,  вручено ухвалу від 08.07.21; вх. номер повідомлення 14272/21  від "25" серпня 2021 р., вручено ухвалу від 22.06.21).        

Водночас, явка Міністерства освіти і науки України в судове засідання не визнавалася судом обов"язковою.

Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1,3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір - вирішується у їх відсутності за матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16.10.2014 (в редакції від 22.08.2018) Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 14.03.19 №255, зокрема, п.4ч.4, одним із завдань регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна.

Пунктами 1.1. та 1.4 Статуту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (  в редакції, затвердженій наказом Міністерства освіти і науки України №43 від 18.01.2019) визначено, що університет заснований на державній формі власності та підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету, як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та у сфері управління якого перебуває Університет. Матеріально-технічна база  Університету включає, зокрема, будівлі, споруди та інші матеріальні цінності. Майно закріплюється  за Університетом на праві господарського відання (п.13.1,13.3 Статуту).

15.04.19, 16.04.19, 17.04.19 та 28.08.19 фізична особа-підприємець Гайдей Мар"ян Ігорович  звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу із заявами про укладення договору оренди  приміщення з метою розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів та облаштування виставково-навчальних стендів.

18.04.19 Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу (далі за текстом - Університет) направлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі за текстом - Регіональне відділення) листа №64-32-19, у якому Університет не заперечив щодо укладення договору оренди з фізичною особою-підприємцем Гайдеєм Мар"яном Ігоровичем.

22.04.19 Регіональне відділення звернулося до Міністерства освіти і науки України  листом №07-05-00881 про надання висновків щодо можливості оренди приміщення, що перебуває на балансі Університету.

У відповідь на зазначений лист Міністерство освіти і науки України листом №1-11/7076 від 03.08.19 надало дозвіл на передачу в оренду державного нерухомого майна - частини нежитлового приміщення загальною площею 64,9 м.кв.  першого поверху гуртожитку 6, що розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тичини, 8. У цьому ж листі зазначено, що під час передачі приміщень в оренду Міністерство зобов"язує керівників враховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Згідно з наказом регіонального відділення №79 від 09.09.19 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (Орендодавець), Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу (Балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Гайдеєм Мар"яном Ігоровичем (Орендар) 10.09.2019 укладено договір оренди державного майна №35/19(далі за текстом - Договір), що належить до державної власності.

Зазначений Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Відповідно до п.1.1 Договору Орендодавець за участю Балансоутримувча передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину нежитлового приміщення загальною площею 64,9 м.кв. (за даними технічного паспорта на громадський будинок приміщення №53а-2,6м.кв., приміщення №55а-10,4 м.кв., приміщення №56а-51,9 м.кв.) першого поверху гуртожитку 6, що розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тичини, 8 та перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу і є державною власністю.

Згідно  свідоцтва про право власності серії СТВ 032047 власником   гуртожитку №6 по вул. Тичини, буд. 8  в м.Івано-Франківську є Міністерство освіти і науки України.

Згідно з п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів.

Відповідно до п. 11.1 Договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 10.09.2019 до 10.08.2022 включно.

Згідно з актом приймання-передачі державного майна від 10.09.2019 Регіональне відділення          Фонду державного          майна          України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях за участю Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу передало, а          фізична особа-підприємець          Гайдей М.І. прийняв частину вищевказаних  нежитлових приміщень.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності Гайдей М.І. є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

У процесі вивчення Івано-Франківською обласною прокуратурою стану додержання вимог законодавства України з питань, пов"язаних із розпорядженням та використанням майна державної та комунальної форм власності закладів освіти Івано-Франківської області прокуратурою встановлено, що ФОП Гайдей М.І. орендує майно, яке перебуває на балансі Університету, відтак листами від 03.03.21 №24-115 вих-21 та №24-116 вих-21 Івано-Франківська обласна прокуратура звернулася до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, в яких повідомляла про те, що оспорюваний договір оренди від 10.09.2019 № 35/19, укладений із ФОП Гайдей М.І., не відповідає вимогам ст. 80 Закону України «Про освіту».

Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 16.03.2021 №10-021-00526 договір оренди №35/19 від 10.09.2019 укладений Регіональним відділенням за погодженням з Міністерством освіти і науки України, яке надано листом від №1/11-7076. Оскільки приміщення площею 64,9 кв.м. є нежитловим, має окремий вхід, а також вид діяльності орендаря не створює завад для роботи закладу освіти, а при укладенні договору оренди були здійснені всі процедури, передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ, Регіональне відділення не вбачає порушень норм Закону у використанні вищезазначеного майна.

Згідно листа Університету від 15.03.2021 №67-27-24/32 договір, укладений із ФОП Гайдей М.І., відповідає вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про освіту», «Про вищу освіту» та Статуту університету.

Оскільки Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу не вбачали порушень Закону при укладенні договору оренди та використанні майна ФОП Гайдеєм М.І., прокурор звернувся до суду з даним позовом, про що в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо інформував Університет та Регіональне відділення про подання позову листами-повідомленнями №24-156 вих-21 та №24-155 вих-21 від 24.03.21.  

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Щодо представництва прокурором інтересів держави та суб`єктного складу учасників судового провадження.

Статтею 6 Конституції України      передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до     ст.19 Конституції України      органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені        Конституцією       та законами України.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України до повноважень прокуратури віднесено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.4     ст.23 Закону України "Про прокуратуру"     наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3     ст.4 ГПК України     визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до     ст.53 ГПК України     у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами      Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1  Конституції України      та  ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.131-1     Конституції України  щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2        ст.129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4       ст. 53 ГПК України, ч. 3       ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого       статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

До направлення вищевказаної позовної заяви до Господарського суду Івано-Франківської області Івано-Франківська обласна прокуратура, на підставі та в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зверталась до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу із листами, в яких повідомляла про те, що Договір оренди від 10.09.2019 № 35/19  не відповідає вимогам ст. 80 Закону України «Про освіту».

Таким чином, звернувшись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором надано позивачам можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Згідно відповідей Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській ооластях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (копії документів долучено до позовної заяви) відсутні порушення норм Закону у використанні вищезазначеного майна ФОП Гайдеєм М.І.

Підставою представництва прокуратурою інтересів держави  шляхом пред`явлення позову прокурором зазначено неправомірність надання майна навчального закладу в оренду для цілей, що не пов`язані з освітніми процесами, а також те, що Регіональне відділення та Університет упродовж тривалого строку не виконували належним чином покладені на них функції, не вчиняли дії щодо повернення незаконно переданого в оренду майна, не вбачають порушень Закону при укладенні спірного договору оренди та використанні вищезазначеного приміщення ФОП Гайдеєм М.І.

Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Університетом та Регіональним відділенням, з якого вбачається, що останні були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства у сфері оренди державного нерухомого майна, у позивачів було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави з огляду на опрацювання та надання відповідей на листи прокуратури до пред`явлення прокурором позову у даній справі, проте позивачі самостійно не захистили інтереси держави в суді. Відтак, наведені прокурором обставини свідчать про обізнаність позивачів про порушення законодавства у сфері  оренди державного нерухомого майна та їх тривалу бездіяльність  щодо захисту інтересів держави.

Суд констатує, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З огляду на положення Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Статут Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України , а також враховуючи, що ні Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ні Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу не підтримують позовні вимоги,  звернення прокурора з цим позовом з метою захисту інтересів держави визнається судом  обгрунтованим.

При цьому суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів        ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо тверджень представників Регіонального відділення та Університету про те, що вони не підтримують заявлений позов, суд  виходить з того, що  відповідно до ч. 5       ст.55 ГПК України     відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Висновуючи вищенаведене, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 квітня 2021 року  у справі №911/1104/20.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Міністерство освіти і науки України є засновником Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та власником об`єкту нерухомості, частина якого орендується; здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління; погоджувало продовження строку дії оспорюваного договору оренди; Університет підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Відтак, вирішення спору може вплинути на права і обов`язки Міністерства освіти та науки України, тому Міністерство освіти і науки України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Щодо заявлених позовних вимог.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод.

Виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України Кодексу. Так, у відповідності до цієї правової норми підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України.

Відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, урегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 5 вказаного Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди (частина 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України "Про вищу освіту").

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Пунктом 4.1. Статуту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України  №43 від 18.01.2019 визначено, що Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов"язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету, як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та у сфері управління якого перебуває Університет.

Статтею 70 Закону України «Про вищу освіту» в редакції, чинній на момент виникнення спріних правовідносин, передбачено, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту"  (в редакції Закону №2661-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 19.01.2019) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Згідно п.1.9 Статуту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу університет є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді. У відповідності до п.п.13.1, 13.3 та 13.6 матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми Університету і з метою забезпечення статутної діяльності Міністерством освіти і науки України закріплюється на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспорті засоби та інше майно. Передача в оренду закріпленого за університетом на праві господарського відання об`єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства. Університет має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства України.

Частиною 2 ст.78 «Про освіту» унормовано, що фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

У контексті приписів ст.79 Закону України «Про освіту» додатковими джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Отже, у контексті вищезазначених приписів майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду, зокрема, приміщень.

Разом з тим, частиною 4 ст.80 Закону України «Про освіту»  в редакції Закону №2661-VIII від 20.12.2018 унормовано, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням,крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Із приписів названої норми вбачається, що законодавець, унормовуючи правові засади користування та статус майна об`єктів освіти і науки, передбачив можливість їх використання виключно за їх цільовим призначенням. Тим самим визначивши, що в будь-якому випадку мета використання як самого об`єкту освіти і науки, так і його підрозділу повинна узгоджуватись з метою їх створення, тобто мати тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом. З точки зору мети прийняття Закону України "Про освіту", доцільність відповідного застереження в Законі не зводиться суто до закріплення на законодавчому рівні обмеження використання державного майна, а полягає у закріпленні вільного доступу будь-якої особи у здобутті освіти не тільки належної якості, а і у створених для цього державою належних умовах. Фактично передбачається, що навчально-виховний процес повинен будуватись за таким принципом, при якому кожне приміщення, побудоване державою в навчальних цілях, повинно бути використано об`єктом освіти або сприяти останньому у освітній діяльності за своїм цільовим призначенням з метою формування як гідних умов отримання особою освітніх послуг, так і створення умов для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. При цьому перебування приміщення в статусі "тимчасово вільного", як умови його передання в оренду для отримання додаткових коштів, не передбачає можливість його використання всупереч його першочергового призначення.

У підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010р. "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" зазначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, у якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачена можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Згідно з п.1.2 Договору оренди державного майна №35/19 від 10.09.2019 майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів.

У вказаному договорі оренди жодним чином не обумовлено використання майна державного закладу освіти за освітнім призначенням чи для забезпечення освітнього процесу.

Твердження відповідача про те, що орендоване ним приміщення використовується з метою облаштування виставково-навчальних стендів, не підтверджується матеріалами справи, оскільки відповідачем не надано жодних підтверджуючих документів про проведення навчання в орендованому приміщенні за участю студентів із застосуванням вказаних позивачем навчально-виставкових стендів, які, з огляду на відсутність підтверджуючих документів, суд оцінює критично. Крім того, суд критично оцінює твердження представників Університету та відповідача про те, що договір оренди укладено з метою забезпечення студентів та працівників університету, які проживають у гуртожитку, непродовольчими товарами, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності ФОП Гайдея М.І. є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

В контексті наведеного суд констатує, що спірне приміщення передане відповідачу в оренду всупереч забороні, встановленій чинним на час його передачі законодавством, оскільки метою оренди є  розміщення торговельного об"єкту з продажу непродовольчих товарів, тобто діяльність, не пов`язана з навчально-виховним процесом. При цьому, умови спірного договору не містять положень про взаємовідносини сторін з питань навчально-виховного процесу. Щодо посилань представників позивачів та відповідача на договір про співпрацю №54, слід зазначити, що цей договір укладено значно пізніше, ніж договір оренди, і у суду відсутні докази на підтвердження факту виконання цього договору сторонами.

Суд не погоджується також із позицією відповідача про відсутність державного та загального інтересу у випадку визнання судом недійсним Договору, оскільки невиконання встановлених законодавством у сфері освіти норм порушує інтереси держави в частині гарантування доступності та розвитку освіти. При цьому є безпідставними  зауваження відповідача з приводу необхідності надання прокуратурою доказів на підтвердження того, що у випадку звільнення займаної частини спірного приміщення  останнє буде використовуватися в освітньому процесі за своїм цільовим призначенням, оскільки відповідно до діючого законодавства України органи прокуратури не наділені повноваженнями здійснення правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами державної  власності. До того ж сам факт використання/невикористання спірного приміщення не спростовує викладених вище висновків суду про можливість передання приміщень в оренду лише з метою, що пов`язана з навчально-виховним процесом.

Безпідставними є також посилання відповідача на те, що прокурором не доведено погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у вищевказаному навчальному закладі. Суд наголошує, що невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не надає орендодавцю права передати це приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом. При цьому, суд прийняв до уваги наведену учасниками процесу судову практику, лист Міністерства освіти і науки України №1/12-8230 від 27.11.2017 та спільний лист Фонду державного майна України та Міністерства освіти і науки України №10-16-11280/1/9-380 від 07.06.2018, які, в той же час, не спростовують висновків суду у даній справі.

У зв`язку з тим, що за змістом ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, то підставами для визнання оспорюваного договору недійсним є порушення вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» при його укладенні.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України гарантовано право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Така ж правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №761/15883/15.          

 Підсумовуючи наведене суд вважає доцільним також вказати, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, у тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.

Отже, неналежне використання такого майна  прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

Висновок суду.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р.  Європейського суду з прав людини  у справі " Домбо Бегеер Б.В.   проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини  у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення.

Судові витрати.   

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом прокуратурою згідно платіжного доручення №479 від 26.03.21 сплачено судовий збір в розмірі  4540,00грн.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на   відповідача.

Керуючись статтями 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:     

задовольнити позов першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури  в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу   за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства освіти і науки України до фізичної особи-підприємця Гайдея Мар"яна  Ігоровича  про визнання недійсним договору оренди державного майна, звільнення та повернення приміщення освітнього закладу площею 64, 9 м.кв.

Визнати недійсним  договір оренди №35/19 нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який укладений 10.09.19 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу та фізичною особою-підприємцем Гайдеєм Мар"яном  Ігоровичем.

Фізичній особі підприємцю Гайдею Мар”яну Ігоровичу звільнити нежитлове приміщення загальною площею 64,9 кв.м (за даними технічного паспорта на громадський будинок приміщення №53-а-2, 6 кв.м, приміщення №55-а-10,4 кв.м, приміщення №56-а-51,9кв.м) першого поверху гуртожитку №6, що розташований  за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Тичини, 8, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу   та  повернути його державі в особі  користувача на правві повного господарського відання Івано-Франківському національному технічному університету нафти і газу.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Гайдея Мар"яна  Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь  прокуратури Івано-Франківської області (Івано-Франківська                 обл., м.Івано-Франківськ, вул.Грюнвальдська, буд.11, IBAN UA  668201720343120001000003924 в Державній казначейській службі України, м.Київ, МФО 820172 код ЄДРЮОФОПГФ 03530483) 4540,00(чотири тисячі п”ятсот сорок гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

            Суддя                                               Матуляк П.Я.

Повне рішення складено 10.09.2021