ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5435/21 Справа № 199/5181/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року        Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Пищида М.М.,

за участю секретаря – Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

                ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа — ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

        ОСОБА_2 у червні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем у розмірі 1 788 857,30 грн. звернути стягнення згідно договору іпотеки від 01 серпня 2005 року на предмет іпотеки – приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 108,2 кв.м., яке належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № DNU0GK00000586 від 01 серпня 2005 року. З метою забезпечення виконання боржником зобов`язань за даним договором, також між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № DNU0GK00000586 від 01 серпня 2005 року, а також договір поруки DNU0GK00000586 від 01 серпня 2005 року, укладений між банком та позивачем.

22 березня 2006 року позивачем, як поручителем, було погашено заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 40 923,59 доларів США. Зобов`язання боржника за цим кредитним договором також забезпечені іпотечним договором.

У подальшому позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості з боржника. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року по справі № 2-3412/11 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором станом 22 вересня 2011 року суму основного зобов`язання 324 933,30 грн., суму пені 975 288,00 грн., суму відсотків за користування кредитом 486 816,00 грн., судові витрати 1 820,00 грн., а всього 1 788 857,30 грн.

На підставі вказаного рішення суду було отримано виконавчий лист та пред`явлено його до виконання. Проте, рішення суду не було виконано, оскільки у боржника не було майна. Однак, як відомо позивачу, предметом іпотечного договору, зазначеного раніше, було майно, яке належало боржнику. Даний іпотечний договір було належним чином зареєстровано у державному реєстрі іпотек, що діяв на момент посвідчення договору. У подальшому у зв`язку зі зміною сторони кредитора, до реєстру було внесено запис про іпотекодержателя - ОСОБА_2 . У подальшому запис про іпотекодержателя був вилучений з реєстру, а майно було кілька разів відчужене. Наразі власником іпотечного майна є відповідач.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська позовні вимоги задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 у розмірі 1 788 857,30 грн. звернути стягнення згідно договору іпотеки від 01 серпня 2005 року на предмет іпотеки – приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 108,2 кв.м., яке належить на праві власності ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій  посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

       Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

       Судом встановлено, що 01 серпня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № DNU0GK00000586, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 42 520 доларів США.

       У забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № DNU0GK00000586 від 01 серпня 2005 року, предметом якого було нерухоме майно, а саме в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

       В той же день між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки DNU0GK00000586 від 01 серпня 2005 року, відповідно до якого позивач поручився за позичальника ОСОБА_4 перед банком, та у разі невиконання позичальником зобов`язань, виступив як солідарний боржник.

       В зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов`язань по погашенню кредиту 12 грудня 2005 року банком була пред`явлена на ім`я ОСОБА_2 вимога про погашення боргу за черговим платежем та повідомлення про дострокове стягнення залишку кредиту.

       На погашення кредиту ОСОБА_4 ОСОБА_2 були направлені кошти банку в сумі 40 923, 59 доларів США різними платежами, а саме 16 грудня 2005 року у сумі 756 доларів США, 11 січня 2006 року у сумі 750 доларів США, 09 лютого 2006 року у сумі 750 доларів США, 06 березня 2006 року у сумі 750 доларів США та 22 березня 2006 року у сумі 37 917, 59 доларів США.

       Дані обставини встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року та в силу норм ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

       Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором станом 22 вересня 2011 року суму основного зобов`язання 324 933,30 грн., суму пені 975 288,00 грн., суму відсотків за користування кредитом 486 816,00 грн., судові витрати 1 820,00 грн., а всього 1 788 857,30 грн.

       Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився із доводами позивача та виходив з того, що ОСОБА_2 внаслідок погашення заборгованості за кредитним договором як поручитель отримав усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі і ті, що забезпечували його виконання. У зв`язку з цим позивач на іпотечного договору набув право іпотекодержателя, а тому воно підлягає захисту відповідно до ст.39 Закону України “Про іпотеку”.

       Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

       Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

       Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

       За змістом ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

       Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

       Згідно з ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

       Правовий аналіз частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яким передбачено подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

       Часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

       Зазначений правовий висновок Верховного Суду України висловлений у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-932цс15. Підстав для відступлення від зазначеного висновку судом не встановлено.

       Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що поручителем ОСОБА_2 виконано зобов`язання за кредитним договором не повністю, а погашено лише залишок кредиту, як встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року.

       За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

       Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

       Згідно з ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

       Стаття 24 Закону України «Про іпотеку» визначає, що перехід права на іпотечне майно пов`язується саме з укладенням правочину щодо відступлення прав за іпотечним договором, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

       Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

       Аналіз вищевказаних положень Закону дає підстави вважати, що саме по собі виконання поручителем основного зобов`язання боржника перед кредитором не означає автоматичного переходу до нього прав іпотекодержателя, оскільки це право набувається лише шляхом укладення відповідного правочину.

       Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постанові № 61-20393св18 від 28 березня 2019 року.

       Колегія суддів при вирішенні цього спору керується саме таким розумінням і тлумаченням закону, приймаючи до уваги також ту обставину, що сторони спору – кредитор і поручитель, не виконали вимоги ч.3 ст.24 ЗУ «Про іпотеку», згідно якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Наведена норма закону є спеціальною і має пріоритет у застосуванні відносно норми ч.2 ст.556 ЦК України.

       Сторони спору не заперечували, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором не вчинявся та, відповідно, нотаріально не посвідчувався.

       Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що через погашення ОСОБА_2 залишку заборгованості за кредитом як поручителем в рахунок виконання основного зобов`язання позичальника перед банком, до ОСОБА_2 перешли усі права у зобов`язаннях між сторонами, зокрема і за договором іпотеки, через що позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на те, що кредитор і поручитель відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» не укладали між собою договору про відступлення прав за іпотечним договором, і особа іпотекодержателя у зазначених правовідносинах не змінювалася, тому ОСОБА_2 не може вважатися таким, що набув права іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки.

       Враховуючи встановлене колегія суддів приходить до висновку про недоведеність обставин, на які посилається ОСОБА_2 в обґрунтування заявлених вимог, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

       Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст..141 ЦПК України з ОСОБА_2  підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 у розмірі 14 407, 50 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

       Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2020 року – скасувати.

Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 14 407, 50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                                Т.Р. Куценко

Судді:                                                                        Е.Л. Демченко                                                

                                                                               М.М. Пищида