Постанова

іменем України

02 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 637/689/19

провадження № 51-1891 км 21

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Яновської О. Г.,

суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового

засідання Сергійчук Л.Ю.,

прокурора Нескородяного А.М.,

засудженого ОСОБА_1 ,

(в режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заcудженого на вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220450000137, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, такого, що проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз засудженого вироком Шевченківського районного суду Харківської області від

14 січня 2019 року за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.

Обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від

07 вересня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 186 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

2. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 за сукупністю вироків покарання у виді 5 років позбавлення волі.

3. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

4. Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, за наступних обставин.

5. Як установлено судом, 30 квітня 2019 року близько 22:00 ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в будинку ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 , скориставшись тим, що потерпілий перебував у стані душевного хвилювання за життя і здоров`я співмешканки ОСОБА_3 , шляхом вільного доступу взяв мобільний телефон марки «Bravisмоделі A506 Cristal», котрий належав ОСОБА_2 , та сховав його до своєї кишені. Потерпілий та ОСОБА_3 звернули увагу на незаконні дії ОСОБА_1 , тому з метою їх припинення, як за вказаних обставин, так і протягом наступних днів неодноразово вимагали від засудженого повернути телефон. Проте ОСОБА_1 категорично відмовився його повернути, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, продавши мобільний телефон третій особі. Унаслідок грабежу потерпілому ОСОБА_2 заподіяно ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1238 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

6. У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок та ухвалу суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що його дії невірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК, оскільки він заволодів чужим майном шляхом обману, тому його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК. На думку засудженого місцевим судом неправильно застосовано норми кримінального закону під час перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 2 ст. 186 КК. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не дав усіх відповідей на її доводи.

Позиції учасників судового провадження

7. У суді касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу, просив скасувати вирок і ухвалу суду, а справу призначити до нового розгляду в суді першої інстанції.

8. Прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту, посилався на те, що підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.

Мотиви Суду

9. Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

10. За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

11. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

12. Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

13. У поданій касаційній скарзі засудженим ставиться питання щодо безпідставної перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 2 ст. 186 КК.

14. Проте зазначені доводи засудженого не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів виходячи з наступного.

15. За правилами положень ч. 1 ст. 337 КПК, якими визначено межі судового розгляду, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

16. Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що відповідно до обвинувального акта, копію якого було отримано засудженим, досудовим розслідуванням пред`являлося обвинувачення

ОСОБА_1 у відкритому заволодінні чужим майном, яке вчинено повторно за

ч. 2 ст. 186 КК (т. 1 а. с. 4-11).

17. Як убачається зі змісту вироку суду, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 розглядалося в межах висунутого на досудовому розслідуванні обвинувачення, яке під час судового розгляду не змінювалося прокурором.

18. Перевіряючи доведеність пред`явленого обвинувачення винному під час судового розгляду, суд враховує ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони вчиненого злочинного діяння.

19. Виходячи з положень ст. 186 КК, грабіж це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

20. Поряд з наведеним, відповідно до положень ст. 190 КК шахрайство це заволодіння майном або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. З об`єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. При цьому обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов`язковості передачі йому майна чи права на нього.

21. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно. Тобто при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього. При цьому, на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього.

22. Як вбачається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК (грабежу) та правильність кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

23. Зокрема, ОСОБА_1 не заперечував свого перебування в будинку потерпілого ОСОБА_2 та заволодіння чужим мобільним телефоном за обставин, які встановлено вироком суду.

24. У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 показав, що засуджений взяв без дозволу його мобільний телефон та став викликати швидку допомогу, після чого телефон поклав собі до своєї кишені. На його вимогу, повернути мобільний телефон, ОСОБА_1 відповів відмовою та пояснив, що передасть телефон ОСОБА_4 на зберігання.

25. Свідок ОСОБА_3 підтвердила показання потерпілого, що на вимогу ОСОБА_2 , засуджений відмовився повертати мобільний телефон. Вона не домовлялася з ОСОБА_1 про передачу їй цього мобільного телефону для зберігання.

26. Аналогічні обставини неправомірного заволодіння ОСОБА_1 чужим мобільним телефоном підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

27. Як потерпілий так і свідки показали про те, що протягом декількох днів дізналися про реалізацію цього мобільного телефону засудженим - ОСОБА_7 .

28. Об`єктивно такі показання допитаних свідків підтверджено протоколом огляду місця події від 08 травня 2019 року з додатками, згідно якого ОСОБА_7 за місцем свого проживання добровільно видав мобільний телефонмарки «Bravisмоделі A506 Cristal», який придбав у ОСОБА_1 .

29. Наведене свідчить про те, що засуджений діяв відкрито з прямим умислом на незаконне заволодіння чужим майном, що спростовує доводи касаційної скарги засудженого про наявність у нього умислу на обман потерпілого.

30. За встановлених місцевим судом обставин, колегія суддів вважає кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК - правильною.

31. Суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення, а його висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, поза розумним сумнівом належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

32. Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

33. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок районного суду за апеляційною скаргою засудженого, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК перевірив зазначені в ній аргументи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив скаргу без задоволення.

34. За результатами перегляду вироку районного суду, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.

35. Перевірку кримінального провадження в апеляційному порядку здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

36. Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

37. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, колегія суддів

постановила:

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Г. Яновська С. С. Голубицький Н. С. Стефанів