П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року

м. Рівне

Справа № 571/177/21

Провадження № 22-ц/4815/920/21

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Верзун О.П.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини):

о 19 год. 53 хв. 12.04.2021 у смт. Рокитне

Рівненської області

Повний текст рішення складено: 19.04.2021

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідача – Рівненський обласний центр зайнятості;

представники учасників справи:

позивача – адвокат Осика Юрій Петрович;

відповідача – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ;

за участі: позивача і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Осики Юрія Петровича на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про увільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У січні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Рівненського обласного центру зайнятості (далі – Обласний центр зайнятості) про визнання незаконним і скасування наказу "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29.12.2020 №158-к, поновлення на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської філії відповідача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що 29 грудня 2020 року наказом директора Обласного центру зайнятості "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29.12.2020 №158-к її увільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості в зв`язку зі скороченням штатів працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що вивільнення з передбачених пунктами 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Між тим, на іншу роботу у межах юридичної особи та усіх її філій упродовж двохмісячного періоду з дня попередження про можливе вивільнення та які були вільними на день розірвання трудового договору її переведено не було. Перед попередженням про вивільнення існували вакантні (вільні) посади у Рокитнівській філії відповідача, проте вони були заповнені іншими особами, зокрема тимчасовим працівником, що свідчило про створення формальної видимості відсутності вакансій. Тому факти швидкого заповнення вакансій перед попередженням про вивільнення є недобросовісними діями Обласного центру зайнятості. Зважаючи на ст. 42 КЗпП України, зазначала, що при скороченні чисельності чи штату працівників в зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Оскільки потреба у її трудовій функції не відпала, її обов`язки було покладено на іншу особу, а тому виникла потреба у врахуванні переваг у залишенні на роботі між нею та особою, яка почала виконувати її фахову роботу. Ці обставини відповідачем залишено без уваги.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог до Рівненського обласного центру зайнятості.

У поданій апеляційній скарзі позивач через свого представника – адвоката Осику Ю.П. покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, які полягали у порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом положень ст.ст. 40, 42 КЗпП України та ст.ст. 81, 263 ЦПК України, оскільки заявнику не було запропоновано жодної вакантної посади, хоча така можливість була через їх існування у структурних підрозділах відповідача. Визнаючи обставини вакансій, Обласний центр зайнятості в той самий час вказував, що ті працівники, які залишені на роботі, мали більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, а посади в інших підрозділах не могли бути заповнені ОСОБА_1 , адже її кваліфікація не відповідала заявленим вимогам щодо вакансій. При цьому суд погодився із доводами відповідача, ґрунтуючись винятково на припущеннях, не порівняв здобуту освіту, обставини підвищення кваліфікації, наявність заохочень тощо між заявником і особами, які зайняли вакантні посади.

Вважає, що суд залишив без уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі №487/2191/17, звідки видно, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають освіті, кваліфікації, досвіду працівника, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім іншого, висновки оскаржуваного рішення є суперечливими, адже спочатку суд погодився із наявністю у відповідача реорганізації та скорочення посад. В подальшому зазначалося про те, що фактично відбулося перейменування посад інших спеціалістів, а відтак ці вакансії ОСОБА_1 не пропонувалися. Тому незрозумілим для заявника є те, чи мало місце скорочення посад, чи це було їх перейменування. Тим більше, щодо неї документально відбувся саме факт скорочення, а щодо інших працівників – перейменування посад, що потягло за собою розподіл її функціональних обов`язків між ними. Між тим, насправді ж її посада зазнала також перейменування, тобто мало місце зміна істотних умов праці, що не давало підстав для вивільнення відповідно до ст. 40 КЗпП України.

З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове – про задоволення позовних вимог, визнавши незаконним і скасувавши наказ директора Обласного центру зайнятості "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29 грудня 2020 року №158-к, поновивши її на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості з 30 грудня 2020 року та стягнувши з відповідача на її користь 56 000 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У поданому відзиві відповідач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – відхилити. При цьому посилався на законність вивільнення позивача з роботи, оскільки чисельність працівників зменшено відповідно до проекту бюджету Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 31 січня 2020 року. 23 вересня 2020 року для пом`якшення наслідків звільнення, мінімізації відповідних процесів первинним профспілковим організаціям базових центрів та філій обласного центру було надіслано лист №09-2780 про можливе майбутнє скорочення штату та чисельності працівників. Наказом Державного центру зайнятості №69 від 21 жовтня 2020 року доведено граничну чисельність штатних працівників відповідача, яку зменшено на 37 одиниць, а 23 жовтня 2020 року відповідним наказом Обласного центру зайнятості – граничну чисельність працівників на місцях. Нові штатні розписи уведено в дію з 28 жовтня 2020 року.

Щодо ОСОБА_1 , то її 29 жовтня 2020 року повідомлено про наступне вивільнення під підпис. Вакансій, які могли б бути запропоновані на момент попередження про її наступне вивільнення та на час звільнення, не існувало. Дві існуючі вакантні посади – юрисконсульт та провідний фахівець зі зв`язків з громадськістю та пресою не відповідали освіті та досвіду позивача. Твердження заявника про те, що її функціональні обов`язки було розподілено між заступником начальника відділу та провідним фахівцем з питань профорієнтації, вважає необґрунтованими. Так, наявність змін в організації виробництва і праці визнається у випадку, коли роботодавець приймає рішення про запровадження таких змін, які полягають у тому, що одну штатну одиницю він скорочує, а виконання роботи за цією посадою доручає двом або більше працівникам. При увільненні було враховано кваліфікацію і професійні знання, трудовий (професійний) досвід, продуктивність праці, переважне право на залишення на роботі, профільну освіту працівників.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що при увільненні позивача з займаної посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості в зв`язку із скороченням штату працівників роботодавцем було додержано вимог закону з приводу двохмісячного попередження про наступне вивільнення, враховано освіту, кваліфікацію, досвід роботи, продуктивність праці, переважне право на залишення на роботі, наявність утриманців, а також членів сім`ї, які, можливо, не працюють.

Щодо того, що ОСОБА_1 не пропонувалося зайняти вакантну посаду, то судом взято до уваги відсутність таких вакансій, які відповідали б її освіті, професійним кваліфікації та досвіду. Так, при попередженні про наступне увільнення та на час звільнення з роботи існувало дві вакантні посади – юрисконсульта та фахівця зі зв`язків з громадськістю Обласного центру зайнятості, для зайняття яких позивачем бракувало відповідних спеціальності та кваліфікації. Решта вакансій, які вона могла б зайняти, на той час були скорочені або зайняті внаслідок переміщення працівників у межах філій.

З наведеними висновками погоджується і колегія суддів.

Як з`ясовано судом попередньої інстанції, 31 січня 2020 року на позачерговому засіданні правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття було ухвалено проект бюджету на 2020 рік, де видатки на утримання державної служби зайнятості передбачено з урахуванням оптимізації чисельності, що призвело до скорочення штату і чисельності працівників.

23 вересня 2020 року з метою пом`якшення наслідків вивільнення та мінімізації відповідних процесів Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на адресу первинних профспілкових організацій базових центрів зайнятості і філій обласних центрів зайнятості надіслано лист №09-2780 з приводу можливого скорочення штату і чисельності працівників.

21 жовтня 2020 року Державний центр зайнятості своїм наказом №69 визначив граничну чисельність Рівненської обласної служби зайнятості. Внаслідок цього чисельність штатних працівників області зменшилася на 37 одиниць. Наказом Обласного центру зайнятості від 23 жовтня 2020 року №457 базовим центрам зайнятості та філіям Обласного центру зайнятості доведено до відома про граничну чисельність працівників.

Наказом Обласного центру зайнятості від 28 жовтня 2020 року №465 уведено в дію зміни до штатних розписів. В зв`язку з цим у Рокитнівській філії скорочено 2 посади: провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення та провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних. Працівників, які підлягали вивільненню, було попереджено про це відповідним наказом Обласного центру зайнятості від 29 жовтня 2020 року №466 з ознайомленням їх під підпис.

Тоді ж відповідне повідомлення було надіслано і ОСОБА_1 , яка займала посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості і потрапила під заплановане увільнення, з яким ознайомилася під підпис 29 жовтня 2020 року.

14 грудня 2020 року первинною профспілковою організацією Рокитінвської районної філії Обласного центру зайнятості надано згоду на звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідним наказом Обласного центру зайнятості від 29 грудня 2020 року №158-к її вивільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи, що роботодавцем порушено положення ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника з передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підстави за його згодою на переведення на іншу роботу, тоді як при наявності вакантних посад позивачу не пропонувалося такого переведення, а вона має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, у січні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив вимоги ОСОБА_1 без задоволення.

Згідно із пунктом 1 ч. 1 , ч. 2 ст. 40, ст.ст. 42, 492 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, визначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З роз`яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у пункті 19 своєї постанови від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", вбачається, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в уставної, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за два місяці про наступне вивільнення.

Щодо доводів апеляційної скарги про залишення судом без уваги ст.ст. 40, 42 КЗпП України та ст.ст. 81, 263 ЦПК України через відсутність пропозицій на користь ОСОБА_1 вакансій, які були наявними у структурних підрозділах роботодавця, то з ними погодитися не можна. Так, станом на 29 жовтня 2020 року вакансій, які на момент попередження позивача про наступне вивільнення могли б бути їй запропоновані, не існувало. Були наявні дві вакантні посади, а саме провідного юрисконсульта юридичного відділу та провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою сектору інформаційної роботи Обласного центру зайнятості. Проте ці посади не відповідали освіті, кваліфікації, практичним та теоретичним знанням і досвіду ОСОБА_1 , а тому їй не пропонувалися. При цьому за час дії попередження про наступне увільнення з роботи протягом часу з 29 жовтня 2020 року по 29 грудня 2020 року до Обласного центру зайнятості була прийнята одна особа – на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу.

В суді першої інстанції досліджувалися та перевірялися обставини з приводу підставності скорочення посади і наявності більш високої кваліфікації та продуктивності праці у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порівняно із позивачем. Зокрема, посадовою інструкцією провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської філії Обласного центру зайнятості, затвердженої відповідним наказом від 06 липня 2018 року №254, на ОСОБА_1 було покладено обов`язки з надання індивідуальних профінформаційних послуг особам з числа незайнятого і зайнятого населення, організації та проведення інформаційних семінарів для населення, участі у групових та масових інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних заходах з питань легального працевлаштування, гендерної рівності, запобігання нелегальної трудової міграції, а також для цільових категорій населення на виконання програм, угод, меморандумів та завдань Кабінету Міністрів України і керівництва обласного центру зайнятості та філії, в т.ч. семінарів з елементами психологічної підтримки для безробітних, особливо з числа незахищених верств населення, участі у групових та масових інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних заходах поза межами філії: в навчальних закладах, об`єднаних територіальних громадах, органах пробації та установах виконання покарань. У 2018 році позивач надала 369 індивідуальні профінформаційні послуги, у 2019 році – 1019 індивідуальних профінормаційних послуги, в 2020 році – 231 послугу.

Разом з тим, провідний фахівець з питань профорієнтації ОСОБА_4 у 2018 році надала 870 індивідуальних інформаційних послуги, у 2019 році – 995 таких послуг, а в 2020 році – 906 послуг.

Заступник начальника відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_5 у 2018 році надала 913 індивідуальних профінформаційних послуг, у 2019 році – 1 583 індивідуальних про інформаційних послуги, а в 2020 році – 1 163 такі послуги.

З приводу групових та масових інформаційно-консультаційних послуг і профорієнтаційних заходах для населення, що здійснювалися Рокитнівською районною філією Обласного центру зайнятості в установах та підприємствах, то позивач участі не брала взагалі, а безпосередньо нею у філії проведено 4 заходи. ОСОБА_4 у 2019 році проведено 209 заходів такого характеру, ОСОБА_5 – 141 захід.

Тобто показники аналізу професійної діяльності, рівень кваліфікації та продуктивності праці є очевидними і безсумнівними, з огляду на що зазначені функціональні обов`язки було розподілено між заступником начальника відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_5 та провідним фахівцем з питань профорієнтації ОСОБА_4 .

Матеріали справи містять відповідні порівняльні таблиці, а їх дані були враховані судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

Верховний Суд 06 травня 2020 року висловив свою правову позицію, що зафіксована у постанові у справі №487/2191/17 (провадження №61-38337св18), де вказував, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Такі ж правові підходи застосовано Верховним Судом і у постановах від 18 листопада 2020 року у справі №522/20826/18 (провадження №61-23183св19) та від 03 лютого 2021 року у справі №296/868/18 (провадження №61-21707св19.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про суперечливість висновків суду, оскільки одні і ті ж дії роботодавця було розцінено як скорочення посад, а також і фактичне перейменування посад інших спеціалістів, в т.ч. і посаду, яку займала позивач, в зв`язку з чим ці вакансії ОСОБА_1 не пропонувалися. Так, об`єктивно скорочення посади позивача не є перейменуванням, адже її функціональні обов`язки відповідно до заявленої правлінням Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Державного центру зайнятості оптимізації частково передано до обов`язків заступника начальника відділу активної підтримки безробітних і провідного фахівця з питань профорієнтації. Тобто посилання автора апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Неспроможними з правової точки зору є аргументи заявника на недодержання судом норм процесуального права.

Так, згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Проте будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів позивачем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто.

Не встановлено апеляційним судом підстав для застосування норми ч. 3 ст. 376 ЦПК України, де наведено повний і вичерпний перелік обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення.

Щодо ОСОБА_6 , то її прийнято на постійне місце роботи на посаду 23 жовтня 2020 року, тобто під час роботи ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних та до попередження 29 жовтня 2020 року про наступне вивільнення в зв`язку зі скороченням штату. При цьому її посада носить назву "провідний фахівець з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення", а, отже, є відмінною від посади позивача за кваліфікацією, спеціальністю і напрямком діяльності. За таких обставин визнати прийняття ОСОБА_6 на вказану посаду таким, що суперечить вимогам закону з огляду на те, що позивач повинна була зайняти її через наявність переважного права, – як тому наполягала ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає підстав.

Не можна погодитися і з її твердженнями про помилковість рішення загальних профспілкових зборів Рокитнівської районної організації профспілки працівників Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості від 14 грудня 2020 року, оскільки позивача не було запрошено на засідання, хоча вона була членом профспілкової організації і вирішувалося питання про давання згоди на її вивільнення. Так, протокол №3 від 14 грудня 2020 року, де зафіксовано рішення про надання згоди на звільнення провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_1 , містить вказівку про кількість членів профспілки – 20 чоловік, з них були присутні також 20 чоловік. Тобто серед присутніх членів профспілки була і позивач. Посилання заявника на лист від 12 січня 2021 року №35-52, що підписаний директором Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості, де міститься вказівка про відсутність ОСОБА_1 14 грудня 2020 року на засіданні первинної профспілкової організації, є необґрунтованими, адже Рокитнівська районна філія Обласного центру зайнятості та її профспілка відповідно до вимог закону є різними організаціями, які в своїй діяльності не підпорядковуються одна одній, а керівник районної філії не вправі виступати від імені представницького органу трудового колективу та тлумачити на свій розсуд перебіг та рішення профспілки. При цьому доводи спростовуються й змістом зазначеного протоколу №3 від 14 грудня 2020 року.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтвердила, що наміру працювати в інших філіях Обласного центру зайнятості та в інших населених пунктах вона наміру не мала, а тому не претендувала на вакантні посади у зазначених філіях. Тим більше, представники відповідача пояснили, що таких вакансій на час попередження її про вивільнення і не існувало через те, що відбулися внутрішні переміщення працівників у межах цих філій.

Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і колегією суддів відхиляються.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  – адвоката Осики Юрія Петровича залишити без задоволення, а рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року– без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 08.09.2021

Головуючий :                                                                С.В. Хилевич

Судді:                 С.В.Боймиструк

С.С.Шимків