Справа № 2-458 /2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2010 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Бурлаки О.В.

за участю секретаря - Румини М.В.

позивача – ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Канів, Черкаської області, справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» про визнання дій адміністрації відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» неправомірними та відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся із позовом до відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» про визнання дій адміністрації відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» неправомірними та відшкодування збитків.

Позов мотивує тим, що рішенням суду від 23.12.2009 року його поновлено на роботі в ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» на посаді оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній, верстатів та установок 5-го розряду цеху профнастилу та сендвіч панелей, яке відповідно до ухвали апеляційного суду від 16.02.2010 року вступило в законну силу. Однак, незважаючи на те, що рішення підлягає до негайного виконання по даний час його не поновлено на роботі, не допущено до виконання ним своїх обов’язків, оскільки після видачі наказу про поновлення на роботі позивачу вручено новий наказ про оголошення на підприємстві простою та затвердження акту простою. Не виконавши рішення суду в частині поновлення на роботі адміністрація, посилаючись на наказ №3-к від 06.01.2010р.запропонувала позивачу тимчасову роботу з підвищеною небезпечною і всупереч трудовому договору. Вважає, що оскільки трудові відносини між ним та ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» відсутні, то наказ № 18-к від 09.03.2010р. про звільнення його з займаної посади з 09.03.2010р. в зв'язку з ліквідацією цеху та сендвіч панелей є протиправним.

З урахуванням цього позивач просить суд визнати наказ №18-к від 09.03.2010р. таким, що суперечить вимогам ЗУ; скасувати наказ №18-к від 09.03.2010р.; зобов'язати відповідача компенсувати завдані збитки та поновити порушені права позивача; стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 21348,11 грн.; виконати вимоги ч.3 ст.81 ЦПК України та ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито»..

Позивач в процесі розгляду справи скористався своїм правом, визначеним ст. 31 ЦПК України на доповнення чи уточнення позовних вимог, шляхом подання письмової заяви від 22.04.2010р. (а.с.86) про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення компенсації в розмірі 8267 грн. 47 коп. та 18.08.2010р. (а.с.120-121) збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення компенсації у сумі 33861грн. 92 коп.

В судовому засіданні позивач підтримав повністю позовні вимоги посилаючись на обставини викладені у позові та у заявах про доповнення позовних вимог від 22.04.2010р. та 18.08.2010р. та просить суд:

- визнати недійсними наказ №18-к від 09.03.2010р. та наказ №1-к від 05.01.2010р. і такими, що суперечать вимогам ст..230 ЦК України, оскільки є фіктивними;

- скасувати накази №1-к від 05.01.2010р. та №18-к від 09.03.2010р.

- стягнути з ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» матеріальні збитки у сумі 33861, 92грн.,

- моральну шкоду в сумі 15000грн.

- застосувати вимоги ст..81 ЦПК України та Декрету КМУ «Про державне мито».

- зобов'язати ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» компенсувати завдані збитки позивачу та поновити його порушені права.

Представник відповідача ОСОБА_2., діючий на підставі довіреності в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що рішення суду від 23.12.2009 року підприємством виконане. Позивача поновлено на роботі на посаді оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок 5-го розряду цеху профнастилу з 25.08.2009р. про що видано відповідний наказ на підприємстві. В зв'язку з тим, що на підприємстві ліквідовано цех в якому поновлений позивач, його попереджено про вивільнення, яке відбудеться 09.03.2010р. та запропоновано переведення на іншу посаду, від якої останній відмовився. Просить відмовити в задоволенні позову.

При розгляді справи суд приймає до уваги судову практику викладену у п. п. 10, 19. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року N 4 , від 26 жовтня 1995 року N 18, від 25 травня 1998 року N 15 ), де зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати , чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи приходить до наступного.

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Кодексом Законів про працю України.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 рішенням Канівського міськрайонного суду від 23 грудня 2009 року позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок 5-го розряду ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» з 25.08.09р., яке відповідно до ухвали судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2010 року набрало законної сили. (а.с.41-43)

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.01.2010 р. адміністрацією ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» видано наказ № 1-к на виконання рішення суду від 23.12.2009р. №2-1194/09р. Відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок 5-го розряду ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» з 25.08.09р. Головному бухгалтеру надано вказівку про виплату середньої заробітної плати за 1 місяць в зв’язку з вимушеним прогулом в розмірі 2116.37грн. (а.с.9), цей факт не оспорюється сторонами.

З даним наказом позивач ознайомлений 05.01.2010р. про що свідчить його підпис на фотокопії наказу, наданого суду (а.с.44) та не оспорюється сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що  рішенням Канівського міськрайонного суду від 21.06.2010р.  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача в частині невиконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2009р. щодо поновлення позивача на роботі, визнання незаконними та скасування наказів ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» №2-к від 05.01.2010р., 3-к від 06.01.2010р., зобов'язання забезпечити виконання рішення Канівського міськрайонного суду від 23.12.2009р. – відмовлено за безпідставністю. Дане рішення набрало законної сили 30.08.2010р. (ухвала апеляційного суду Черкаської області від 30.08.2010р. (а.с. 131-136)

Згідно ч.1 і ч.2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ст.49-2 КЗпПУ, передбачає що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві.

З матеріалів справи вбачається, що:

- 05.01.2010р. адміністрацією ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» видано наказ № 2-к про затвердження акта простою дільниці профнастилу та встановлено початок простою оператору автоматичних ліній, верстатів, установок 5-го розряду ОСОБА_1 з 05.01.2010р. по 05.03.2010р. (а.с. 48 на звороті).

- 06.01.2010р. ОСОБА_1 запропоновано тимчасове переведення на період простою на посаду складальника-клеїльника (а.с.50 на звороті) від переведення на іншу роботу позивач відмовився.

- 06.01.2010р. адміністрацією ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» видано наказ № 3-к на виконання рішення Наглядової ради від 26.05.2009р. та в зв'язку з ліквідацією цеху профнастилу та сендвіч панелей з 25.08.2009р. про попередження про вивільнення з роботи з 09.03.2010р. працівника цеху профнастилу та сендвіч панелей оператора автоматичних ліній, верстатів, установок 5-го розряду ОСОБА_1 (а.с. 50), з яким позивач був ознайомлений в той же день.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.01.2010р. ОСОБА_1 повідомлено про наступне вивільнення з займаної посади за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 09.03.2010р. (а.с.50 на звороті).

З матеріалів справи вбачається, що керівництво ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» не мало можливості перевести позивача на іншу роботу (а.с. 52-54), а також, що позивач не погоджується на роботу запропоновану йому підприємством.

Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Крім цього, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач не має переважного права на залишенні на роботі (ст..42 КЗпП України) та не є членом профспілкового комітету підприємства, про що ним зазначалося неодноразово під час розгляду справи судом.

Таким чином, перевіряючи процедуру вивільнення ОСОБА_1 з займаної посади за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, судом не було встановлено порушень вимог діючого законодавства про працю відповідачем, в свою чергу із боку позивача також суду не було подано доказів на спростування таких обставин.

Позивач просив визнати недійсними та скасувати накази №1-к від 05.01.2010р. про поновлення на роботі ОСОБА_1 та №18-к від 09.03.2010р. про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за п.1 ч.1.ст.40 КЗпП України та пропозицію про переведення на іншу посаду (склейщика панелей).

Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на те, що між ним та підприємством відсутні трудові відносини, наказ про його звільнення винесено з порушенням норм ст.ст.227, 230, 234, 236 ЦК України, оскільки правочин (пропозицію про переведення на посаду склейщика панелей) вчинено без відповідного дозволу (ліцензії), то такий правочин має бути визнаний судом недійсним (фіктивним).

Про те, суд не може погодитись з доводами позивача, з огляду на наступне.

Предметом позову є звільнення з займаної посади з порушенням вимог чинного законодавства про працю та недодержання вимог трудового законодавства при проведенні процедури звільнення працівника.

Із змісту ст. 9 ЦК України випливає, що правила цивільного кодексу України застосовуються до трудових правовідносин за умови їх неврегульованості іншим законодавством.

Разом з тим, спеціальні норми які регулюють трудові правовідносини, не передбачають правові наслідки у виді недійсності наказів, а тому суд вважає такі вимоги позивача необґрунтованими, в наслідок чого у суду відсутні правові підстави для їх задоволення.

Що стосується вимог в частині скасування наказів №1-к від 05.01.2010р. про поновлення на роботі ОСОБА_1 та №18-к від 09.03.2010р. про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за п.1 ч.1.ст.40 КЗпП України, то вони також не підлягають до задоволення, оскільки доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки у розмірі 33861.92 грн. та зобов'язати ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» компенсувати завдані збитки позивачу.

В обґрунтування цієї позовної вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що матеріальні збитки складаються з компенсації за вимушений прогул – 8264.47 грн. (а.с.86), а залишок суми у розмірі 25597.45грн. позивачем не обґрунтовано взагалі, на що слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є : 1) витрати, які особа зробила у зв'язку з порушенням її цивільного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Закріплення в законі поняття збитків через оціночні категорії надає цьому правовому явищу властивість «необхідності доказування» в будь-якому цивільному процесі з додержанням норм процесуального права, інакше неможливо говорити про збитки в їх правовому (юридичному) значенні. У випадку «недоказаності» збитків сторона позбавляється права на їх відшкодування, отже, в цьому випадку «збитки» не одержують нової якості – юридичного значення, їх визначення в економічному сенсі потерпілою стороною не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Доказування збитків може здійснюватися тільки у встановленій законом процесуальній формі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу на підтвердження завдання йому прямої дійсної шкоди (збитків), а тому суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні.

Позивач також просив стягнути моральну шкоду в сумі 15000,00 грн., на що слід зазначити наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно – правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання позивача на норми матеріального права, які дають йому право на звернення до суду, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, судом встановлено факту порушень прав позивача, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди та зобов'язання ВАТ «Закордоненергокомплектбуд» поновити порушені права ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову як необґрунтованого та такого, що не ґрунтується на законі.

Суд відхиляє також тлумачення позивача, щодо рішення Канівського міськрайонного суду від 13.04.2010 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 30.06.2010р., які набрали законної сили, в частині встановлення фактів, як хибні.

Крім цього, роз’яснення рішень суду відповідно до ст. 221 ЦПК України, є прерогативою суду, що ухвалив рішення, а не сторін по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,11, 60, 61, 212-215, 294 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» про визнання дій адміністрації відкритого акціонерного товариства «Закордоненергокомплектбуд» неправомірними та відшкодування збитків - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий                                                                           О.В. Бурлака