Судове рішення #11178666

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-12461/2010р.                                       Головуючий в 1 інстанції Танасійська Ю.А.

Категорія-19                                                                Доповідач Козлов С.П.                  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2010 року                                                                                           м. Дніпропетровськ

                               Колегія суддів судової палати у цивільних справах

                            апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:                                

                                           головуючого:    Болтунової Л.М.,

 суддів:               Козлова С.П., Максюта Ж.І.,

                                           при секретарі:   Білоус А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3,  ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, -

 В С Т А Н О В И Л А:

         В липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою іншого власника та визнання права власності, посилаючись на те, що вони за 30780 грн. придбали на праві спільної часткової власності фруктосховище по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2004 р., напередодні якого 18.04.2004 р. між ними був укладений договір, за яким відповідач зобов’язався надавати половину власних коштів для ремонту і реконструкції цього фруктосховища для подальшого його використування та здійснювати інші необхідні платежі на його утримання, а при невиконанні цих зобов’язань – повернути йому половину сплаченої суми до 01.01.2005 р., при цьому його частка у цьому майні збільшується до 75% та він має право вимогати відшкодування понесених ним витрат у розмірі 150% або збільшення її частки на 5% від кожних 100000 грн., але після понесення ним таких витрат в сумі 489436,13 грн. відповідач не повернув йому зазначену суму. Тому враховуючи незначну частку відповідача у зазначеному майні у зв’язку з понесеними ним позивачем витратами та на підставі ст.365 ЦК України позивач просив суд припинити права власності ОСОБА_3 на частку у спільному з ним спірному майні, визнавши право власності на це майно за ним позивачем. В подальшому ОСОБА_2, змінивши свої позовні вимоги, звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1, як дружини ОСОБА_3,  819324,87 грн. на відшкодування понесених ним витрат на спірне приміщення.

        ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказаного договору від 18.04.2004 р., як такого, що був укладений без її - дружини ОСОБА_3 згоди та без державної реєстрації і нотаріального посвідчення, а тому не створює для неї ніякі обов’язки.

        Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 липня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно 819324,87 грн., 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на ІТЗ, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

        В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2, а її позовні вимоги задовольнити.

       Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів вважає, що скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення суду - скасувати та постановити нове рішення по справі.

       Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2004 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір, за яким з метою спільного зайняття підприємницькою діяльністю та одержання прибутку вони вирішили придбати на праві спільної часткової власності нежитлову будівлю -  фруктосховище по АДРЕСА_1, яке продається  ВАТ «Мікрос» за 30780 грн., та зобов’язалися надавати половину власних коштів для ремонту і реконструкції цього фруктосховища для подальшого його використування, здійснювати інші необхідні платежі на його утримання, а при невиконанні ОСОБА_3 зобов’язань повернути ОСОБА_2 половину від вказаної суми – 15390 грн. до 01.01.2008 р. частка ОСОБА_2 у цьому майні збільшується до 75%, коли одна із сторін не надає у встановленому розмірі власні кошти для виконання передбачених договором робіт та здійснення необхідних платежів, а інша сторона проводить таки роботи та здійснює такі платежі, то вона має право  вимогати за своїм вибором від іншої сторони відшкодування понесених ним витрат у розмірі 150% від суми річних витрат або збільшення її частки на 5% від кожних 100000 грн. понесених витрат.

       На підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2004 р. за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстроване право приватної власності по Ѕ частини нежитлової будівлі -  фруктосховища по АДРЕСА_1, яке було придбане їх представником у ВАТ «Мікрос» за 30780 грн., після чого ОСОБА_2 поніс витрати на поліпшення цього фруктосховища та виконання передбачених вказаним договором робіт в сумі 830136,19 грн., які ОСОБА_3 йому не відшкодовані.

       Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

       Таким чином, сума боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 з урахуванням вищезазначених умов договору та індексу інфляції складає 819324,87 грн..

       При таких обставинах, суд дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_2 законного права на стягнення з іншої сторони договору зазначеної суми боргу.      

       Доводи скарги про відсутність достатніх доказів в підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на спірне фруктосховище в сумі 830136,19 грн. фактично зводяться до переоцінки тих доказів (договорів на виконання робіт, квитанцій, платіжних доручень тощо), яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні відповідно до вимог ст.ст.57-64,212 ЦПК України. Крім того, понесені ОСОБА_2 витрати у зазначеній сумі не оспорюються та визнані відповідачем ОСОБА_3 у судових засіданнях судів першої і апеляційного інстанції.

       Разом з тим, стягуючи зазначену суму боргу з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно, суд не врахував, що спірний договір від 18 квітня 2004 року був укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з метою спільного зайняття підприємницькою діяльністю та одержання прибутку, при цьому ОСОБА_1, з якою на той час ОСОБА_3 перебував у шлюбі, ніяких зобов’язань за цим договором на себе особисто не брала і стороною у ньому не була.

       А відповідно до ч.2 ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

       Отже стягнення вказаної суми боргу за спірним договором на підставі ст. 65 СК України з ОСОБА_1, як дружини боржника ОСОБА_3, не ґрунтується на нормах діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

       Крім того, в резолютивній частині рішення суд не зазначив на чию користь слід стягнути вказані суми, що робить неможливим виконання такого рішення суду.

       Виходячи з наведеного рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 819324,87 грн. заборгованості за спірним договором та судові витрати по справі, відмовивши в задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

       Підстав для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору від 18.04.2004 р. недійсним колегія суддів не вбачає, а доводи ОСОБА_1 у скарзі про наявність у цьому договорі елементів договорів позики та відчуження майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки як вже зазначалося ОСОБА_1 не є стороною цього договору, ніяких зобов'язень за ним не має та її законні права на час його укладення не були порушені.

       Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В И Р І Ш И Л А:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 липня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 солідарно 819324,87 грн., 1700 грн. судового збору, 30 грн. витрат на ІТЗ - скасувати та в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 819324,87 грн. заборгованості за договором від 18 квітня 2004 року, 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

       В іншій частині рішення суду залишити без змін.  

       Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

   

Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація