ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2010 р. Справа № 2-а-3541/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Комісарчук М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: державного інспектора територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Андрощука Л.В., територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області
про: скасування постанови
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до державного інспектора територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Адрощука Л.В., територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області (далі – відповідачі) про скасування постанови.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає наступне.
19.02.2010 року посадовою особою територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Андрощуком Л.В. за результатами проведеної перевірки щодо дотримання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт складено відповідний акт, в якому зафіксовано порушення вимог ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
22.03.2010 року начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області було винесено постанову №088580 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність обставин, які слугували підставою для її винесення. Так, позивач вказав на те, що державним інспектором територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області Андрощуком Л.В. безпідставно складено акт про вчинене порушення, адже позивачем дотримано вимоги ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”. Крім того, на думку позивача, державним інспектором порушено вимоги чинного законодавства України в частині недотримання порядку проведення перевірки.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, пославшись на подані письмові заперечення, просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та залишити в силі оскаржувану постанову. Вважає, що під час перевірки державними інспекторами територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області Андрощуком Л.В. та Балховським С.В. цілком правомірно встановлено порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт під час надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.
Заслухавши пояснення учасників процесу по суті заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та надані у справу докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 як фізична особа – підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради 01.02.2008 року та здійснює свою діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі (а.с.21,21а).
19 лютого 2010 року державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Андрощуком Л.В. та Балховським С.В. проведено перевірку транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія і власника в одній особі – ОСОБА_1.
Під час перевірки, як зафіксовано в акті від 19.12.2010 р. (а.с.16), виявлено наступні порушення, а саме: надання послуг з перевезення пасажирів на таксі без оформлення ліцензійної картки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не з’явився на розгляд справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, яке відбулось 22.03.2010 року в приміщенні територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (а.с.17).
Постановою начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Ратовського А.С. № 88580 від 22.03.2010р. до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.15).
Судом встановлено, що дана постанова про накладення фінансових санкцій направлена позивачу супровідним листом за вих. № 02-3/1232 від 24.03.2010 року (а.с.17).
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суб’єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про його скасування.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить з того, що відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначає поняття автомобільного перевізника, як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі є: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р.
Згідно з п. 2 цього Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Як встановлено в судовому засіданні, основною підставою складення акту перевірки, та, як наслідок, винесення оскаржуваної постанови, була відсутність ліцензійної картки, яка необхідна для фізичної особи - підприємця, що здійснює перевезення пасажирів на таксі. Наявність зазначеного порушення підтверджується копією ліцензійної картки серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Так, судом встановлено, що після реєстрації транспортного засобу в територіальному управлінні Головавтотрансінспекції у Вінницькій області позивачу був виданий тимчасовий реєстраційний талон серії НОМЕР_3.
Відповідно до п. 3.2 Положення про ліцензійну картку, яка додається до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 24.11.2005 р. № 803 (далі – Положення), на бланку ліцензійної картки, у разі оформлення ліцензійної картки згідно з тимчасовим реєстраційним талоном, вказується дата, до якої дозволяється використовувати транспортний засіб, із зазначенням числа, місяця та року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано ліцензійну картку, яка згідно з тимчасовим реєстраційним талоном була дійсна до 28.09.2009 року.
Відповідно до п. 4.4 Положення при змінах у реєстраційних документах власних або орендованих транспортних засобів оформлюються нові ліцензійні картки, а попередні втрачають чинність з унесенням до них відповідного запису.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що позивач з 29.09.2009 р. надавав послуги з перевезення пасажирів на таксі без ліцензійної картки, адже строк дії тимчасового реєстраційного талону, наявного у позивача на момент перевірки (19.02.2010 року), закінчився.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав стверджувати, що позивач надавав послуги з перевезення пасажирів на таксі без належно оформлених документів, перелік яких визначений ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а тому позивач повинен нести відповідальність передбачену ч. 1 абз. 3 ст. 60 вищевказаного Закону.
Крім того, суд критично оцінює доводи позивача щодо застосування в даному випадку положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, адже позивач не притягався до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок, а до нього були застосовані фінансові санкції, передбачені Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Також суд не приймає до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог чинного законодавства України в частині недотримання порядку проведення перевірки, адже вони спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами, які проводили перевірку транспортного засобу, що належить позивачу, встановлено всі обставини, які б свідчили про здійснення останнім перевезень пасажирів без додержання вимог спеціального законодавства. За таких обставин відсутні підстави для скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державного інспектора територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Андрощука Л.В., територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена в порядку та в строки визначені ст. 186 КАС України. Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено 24 вересня 2010 року.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович