ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"27" вересня 2007 р. | Справа № 5-26-8-11/196-05-5946 |
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді Могил С. К.
При секретарі судового засідання Іванові О. О.
За участю представників сторін:
Від позивача –не з’явився.
Від відповідача –Білоусова С. В., на підставі довіреності.
Від третьої особи –ВАТ „МК „Азовсталь” –не з’явився.
Від третьої особи –ТОВ „Лемтранс” –не з’явився.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 27.08.2007 року оголошувалась перерва до 07.09.2007 року у відповідності з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства матеріально –технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” до Одеської залізниці за участю третіх осіб що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ВАТ „МК Азовсталь” та ТОВ „Лемтранс” про стягнення з відповідача збитків у сумі 50 572, 45 грн.
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було укладено договір від 31.01.2002 року № ЦПХ-50102 предметом якого є постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно додатка №18 до наказу №717-Ц від 24.12.2001 року. Відповідно до розділу другого укладеного правочину сторони за договором домовились про те, що кількість і асортимент продукції визначаються специфікаціями, які відповідають затвердженим керівництвом Укрзалізниці планам централізованого постачання та є невід’ємними частинами Договору. Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами за договором були узгоджені відповідні специфікації.
Відповідно до п. п. 2.2 –2.3 договору ціна продукції визначається на момент постачання і погоджується додатково, а орієнтовна сума договору складає 289 338 тис. грн. з врахуванням ПДВ і може змінюватись у зв’язку з корегуванням планів централізованого матеріально-технічного забезпечення.
Договором також встановлено, що постачання продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах FСА (франко-перевізник) (п. 4.2 договору), а приймання продукції по кількості та якості проводиться вантажоодержувачем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення - №П-6, по якості - №П-7, затверджених Держарбітражем з наступними змінами і доповненнями (п. 5.2 договору). Згідно п. 5.3 договору продукція приймається відповідачем по якості відповідно до сертифікату якості (відповідності), по кількості –товаросупроводжувальних документів.
За умовами укладеного правочину розрахунок за продукцію здійснюється відповідно до Наказу №251-Ц від 03.07.2000 року „Про порядок економічних відносин на залізничному транспорті України” (п. 7.3 договору), а термін акцепту сповіщення по пред’явлених рахунках визначається 10 (десятьма) банківськими днями з дня їх одержання (п. 7.6 договору) водночас, згідно п. 8.1 договору відповідача зобов’язано вчасно акцептувати сповіщення і пред’явлений рахунок позивача.
Як зазначає позивач, між ним та відповідачем укладено договір постачання за умовами якого позивач зобов'язався поставити продукцію в конкретному місці, у конкретний термін, на конкретних умовах, у конкретно визначеній кількості про що чітко та однозначно визначено сторонами у договорі та специфікаціях до нього. За ствердженням позивача ним на виконання своїх зобов’язань за договором на адресу відповідача була поставлена продукція виробничо-технічного призначення. В свою чергу, відповідач свої зобов’язання за договором постачання виконав неналежним чином, в зв’язку з чим позивач вважає що у відповідача перед ним виникла заборгованість за поставлену продукцію, зокрема, матеріали верхньої будови колії рейкові підкладки КБ-65.
Також позивач звертає увагу суду на те, що правочином було визначено, що поставка продукції здійснюється повивачем па адресу відповідача па умовах FCA (франко-перевізник) станція відправника (у відповідності до ІНКОТЕРМС-2000 „Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати”) за якими продавець зобов’язаний надати товар перевізникові або іншій особі, яка призначена покупцем або обрана продавцем у відповідності зі ст. А. 3. „а”, у названому місці у день чи межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. З цих підстав позивач зробив висновок про те, що оскільки в умовах договору визначено лише термін постачання то на його думку він правомірно вибрав найбільш придатний для нього пункт відвантаження продукції, а саме станцію Саргана Донецької залізниці. При цьому позивач звертає увагу на той факт що з боку відповідача на адресу позивача не надходило жодних заперечень щодо місця поставки чи договору перевезення. Позивач вважає, що його обов’язки за договором з поставки продукції були виконані в момент передачі продукції перевізнику вантажу на ст. Саргана Донецької залізниці в зв’язку з чим право власності, а також відповідальність за збереження продукції на вантаж перейшло від позивача до відповідача.
За твердженням позивача надалі спірний вантаж прямував за договором перевезення, при цьому оформлювалась залізнична накладна, яка є письмовою формою даного виду договору. Тобто, факт поставки продукції для потреб Одеської залізниці підтверджується залізничними накладними №48119942, №48120981, №48121327, №48121668, №48122120.
Відмовившись від оплати поставленої продукції в повному обсязі та виконання своїх зобов’язань за договором Одеська залізниця порушила вимоги ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином, а одностороння відмова від зобов’язання недопустима.
Позивач вважає, що ним виконані умови договору поставки в повному обсязі та належним чином. Факт отримання відповідачем продукції підтверджується залізничними накладними та штампами залізниці на накладних. Разом з тим. продукція, яка поставлена позивачем на адресу відповідача була придбана позивачем у третьої особи ТОВ „Лемтранс” за Договором від 06.03.2002 року №ЦХП-05-01602-01. Як на підставу своїх тверджень позивач повідомив суд про те, що в господарському суді Донецької області розглядався позов ДП „Укрзалізничпостач” до ТОВ „Лемтранс” про допоставлення недопоставленої продукції за договором від 06.03.2002 року №ЦХП-05-01602-01. В свою чергу ТОВ „Лемтранс” звернулось до суду з зустрічним позовом щодо оплати продукції поставленої за вказаним договором. Рішенням від 07.02.2005 року №40/279 господарський суд Донецької області відмовив ДП „Укрзалізничпостач” в задоволенні первісного позову, так як факт нестачі продукції був необґрунтований та недоказаний, та задоволено зустрічний позов ТОВ „Лемтранс”. Донецький апеляційний господарський суд своєю постановою від 05.05.2005 року залишив рішення господарського суду першої інстанції без змін.
В наступному ТОВ „Лемтранс” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з ДП „Укрзалізничпостач” решти заборгованості за договором. Рішенням від 06.03.2006 року №24/712 господарський суд м. Києва вирішив стягнути з ДП „Укрзалізничпостач” заборгованість по договору від 06.03.2002 року №ЦХП-05-01602-01.
За твердженням позивача станом на сьогоднішній день він повністю погасив борг перед ТОВ „Лемтранс” за придбану продукцію по договору від 06.03.2002 року, оскільки судовими рішеннями вся сума заборгованості позивача перед ТОВ „Лемтранс” була призначена до стягнення, а факт нестач було визнано необґрунтованим та недоказаним.
Позивач зазначає, що всі умови укладеного договору між позивачем та відповідачем виконані у повному обсязі. Проте внаслідок невиконання зобов'язання відповідача в частині акцепту сповіщень (форма оплати продукції, яка передбачена Договором, укладеним між сторонами по справі), виписаних ДП „Укрзалізничпостач” позивач зазнав як реальні збитки сплативши вартість продукції в повному обсязі (за масою, яка вказана в залізничних накладних) третій особі ТОВ „Лемтранс”, так і неодержаний прибуток, який полягає у втраті 0.5% транзитної націнки (передбачено п. 7.1 р. 7 Договору від 31.01.02р. №ЦХП-50102), яку відповідач також повинен 6ув сплатити позивачеві при отриманні продукції.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки виконання зобов'язання з приводу оплати поставленої продукції в розрізі акцепту сповіщень відповідачем втратило інтерес для позивача, керуючись ст. ст. 11, 14, 22, 334, 509, 525, 526, 612, 614, 664 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 224, 225 Господарського кодексу України, позивач, згідно своїх остаточних позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на свою користь збитки у сумі 50 572, 45 грн.
У своїх запереченнях відповідач позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі в зв’язку з чим просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог. Як на підставу своїх заперечень відповідач звернув увагу суду на те, що у відповідності з даними, зазначеними у залізничних накладних №№48119942, 48120981, 48121327, 48121668, 48122120 та комерційних актах №№ БО722533/347 від 06.08.2002, БО722558/372 від 19.08.2002, БО722565/372 від 23.08.2002, БО722584/398 від 01.09.2002, БО722570/384 від 29.08.2002 рейкові підкладки КБ-65 були навантажені у вагони на підприємстві вантажовідправника –ВАТ „МК Азовсталь”, засобами і силами відправника вантажу, ним же була визначена маса вантажу. Навантаження підкладки у вагони та визначенні маси вантажу перед відправленням вагонів проводилося вантажовідправником, ВАТ „МК Азовсталь” без участі представника станції Сартана Донецької залізниці. Згідно з ст. 24 Статуту залізниць України відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених у залізничній накладній несуть вантажовідправники. За твердженням відповідача вагони №№68703438, 6851403, 68749332, 68402957, 68406446 прибули на станцію Знам'янка Одеської залізниці в технічному та комерційному стані справними без ознак втрати чи розкрадання, навантаження вантажу у вагонах було рівномірним, люки та двері вагонів щільно зачинені. Ці обставини вказують на те, що залізниця прийняла вантаж масою, у стані, в якому він був переданий до перевезення, доставила і видала вантаж у схороненому стані. Відповідно до п. а) ст. 111 Статуту залізниць України, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу залізниця звільняється від відповідальності за втрату або недостачу вантажу. У відповідності з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона, постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні, покупцеві, Товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар та сплатити за нього певну грошову суму. Умови договору поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів ІНКОТЕРМС. В силу ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати (поставити) у встановлений строки (строк) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки направлений на оплатне перенесення права власності на товар від продавця (постачальника) до покупця (замовника). Разом з тим відповідно до ст. А 4 Правил ІНКОТЕРМС продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі ст. А 3 "а", у названому місці в день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Відповідно до ст. 5 А розділу FСА Правил ІНКОТЕРМС продавець зобов'язаний, з урахуванням положень, ст. Б 5 Правил нести всі ризики, втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності зі ст. А. 4, а ст. А. 9 розділу FСА зазначених Правил передбачає, що продавець зобов'язаний нести витрати, пов'язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі ст. А.4.
Проте, відповідач вважає, що позивач всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надав до суду належних доказів на підтвердження своїх доводів про належне виконання ним умов договору поставки та передачу покупцеві продукції в обсягах, зазначених у специфікаціях, а тому відсутні підстави для покладання на відповідача зобов'язання оплатити непоставлену продукцію.
Ґрунтуючись на наданих документальних доказах, доводах викладених у запереченнях та вимогах ст. ст. 11, 14, 525, 526, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193-194, 224 Господарського кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, ст. 111 Статуту залізниць України відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
З боку третьої особи ТОВ „Лемтранс” до суду були подані письмові пояснення відповідно до яких третя особа повідомила суд про те, що між ТОВ „Лемтранс” та позивачем було укладено договір № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002 року згідно з яким ТОВ „Лемтранс” впродовж 2002 року залізничним транспортом на умовах FСА станція відправлення постачав позивачу продукцію –рейки, підкладки, накладки. Одержувачами цієї продукції були різні підприємства, в тому числі й відповідач. Як повідомило ТОВ „Лемтранс” в господарському суді Донецької області розглядався позов ДП „Укрзалізничпостач” до ТОВ „Лемтранс” про допоставку йому нібито недопоставленої продукції за договором № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002 року. ТОВ «Лемтранс», в свою чергу, звернулось з зустрічним позовом про оплату поставленої за договором продукції, на недостачі якої наполягало ДП «Укрзалізничпостач». Господарський суд Донецької області своїм рішенням від 07.02.2005 року по справі 40/279 відмовив ДП «Укрзалізничпостач»в первісному позові, так як факт недостач був необґрунтований та недоказаний, та задовольнив зустрічний позов ТОВ „Лемтранс” стягнувши суму боргу, недоплачену Укрзалізничпостач за договором № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002 р. за причиною недоведеності нестач, яка складала 96 848,82 грн. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 05.05.2005 року залишив рішення господарського суду першої інстанції по справі 40/379 без змін. В наступному ТОВ „Лемтранс” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ДП «Укрзалізничпостач»решти заборгованості по договору №ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002 року. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.03.2006 року у справі № 24/712 вирішив стягнути з ДП «Укрзалізничпостач» залишок поставленої продукції. Третя особа зазначає, що під час розгляду наведених справ судами фактів нестачі не було встановлено, а доводи щодо нестачі поставленої продукції визначені необґрунтованими та недоказаними.
Разом з тим ТОВ „Лемтранс” повідомило суд про те, що станом на сьогоднішній день позивач повністю погасив заборгованість перед ТОВ „Лемтранс” за поставлену продукцію по договору № ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002 р.
Дослідивши матеріали справи, вислухав представників сторін та третіх осіб суд вважає що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 31.01.2002 року між позивачем (постачальник) і відповідачем (покупець) був укладений договір поставки №ЦХП-50102, предметом якого є постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно додатку №18 до Наказу №717-Ц від 24.12.2001 року. Кількість і асортимент продукції були визначені специфікаціями, які відповідають затвердженим керівництвом Укрзалізниці планам централізованого постачання та є невід’ємними частинами Договору. За умовами укладеного між позивачем та відповідачем правочину ціна продукції визначається на момент постачання і погоджується додатково, а орієнтовна сума договору склала 289338 тис. грн. з врахуванням ПДВ і може змінюватись у зв’язку з корегуванням планів централізованого матеріально-технічного забезпечення. Разом з тим умовами укладеного правочину встановлено, що постачання продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах FСА (франко-перевізник), а приймання продукції по кількості та якості проводиться вантажоодержувачем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення - №П-6, по якості - №П-7, затверджених Держарбітражем з наступними змінами і доповненнями. При цьому, продукція приймається відповідачем по якості відповідно до сертифікату якості (відповідності), по кількості –товаросупроводжувальних документів. Розрахунок за продукцію здійснюється відповідно до Наказу №251-Ц від 03.07.2000 року „Про порядок економічних відносин на залізничному транспорті України”, термін акцепту сповіщення по пред’явлених рахунках визначається 10 (десятьма) банківськими днями з дня їх одержання, позивач зобов’язаний вчасно акцептувати сповіщення і пред’явлений рахунок позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов укладеного договору за залізничними накладними №48119942, №48120981, №48121327, №48121668, №48122120 у вагонах №№68703438, 68751403, 68749332, 68402957, 68406446 поставив відповідачу вантаж та виставив рахунки-фактури №292/4 від 08.08.2002р. на суму 4 089, 00 грн.; №319/4 від 19.08.2002р. на суму 9 202, 68 грн.; №337/4 від 21.08.2002р. на суму 15 314, 27 грн.; №348/4 від 26.08.2002р. на суму 8 938, 74 грн.; №378/4 від 30.08.2002р. на суму 13 027, 76 грн. та сповіщення №3895; №3915, №4080, №4180, №4180, які відповідачем акцептовані лише частково в зв’язку з чим несплаченою залишилась сума 50 572, 45 грн.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що між позивачем та відповідачем укладено договір постачання за умовами якого позивач зобов'язався поставити продукцію в конкретному місці, у конкретний термін, на конкретних умовах, у конкретно визначеній кількості та позивачем виконані свої зобов’язання за договором постачання та позивачем відповідачу поставлена продукція, що була визначена між сторонами за правочином у специфікаціях, які є невід’ємними частинами договору.
Матеріалами справи підтверджено, що поставка продукції здійснювалась повивачем па адресу відповідача на умовах FCA (франко-перевізник) станція відправника (у відповідності до ІНКОТЕРМС-2000 „Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати”) за якими продавець зобов’язаний надати товар перевізникові або іншій особі, яка призначена покупцем або обрана продавцем у відповідності зі ст. А. 3. „а”, у названому місці у день чи межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.
В зв’язку з наведеним, на думку суду, обов’язки позивача за договором поставки продукції були виконані в момент передачі продукції перевізнику вантажу на ст. Саргана Донецької залізниці, а також відповідальність за збереження продукції на вантаж перейшла від позивача до відповідача. Факт поставки продукції для потреб саме Одеської залізниці підтверджується залізничними накладними №48119942, №48120981, №48121327, №48121668, №48122120, що наявні у матеріалах справи. В процесі судового розгляду справи факт використання поставленої продукції Одеською залізницею також був підтверджений представниками відповідача.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В процесі розгляду справи з боку відповідача до суду не було доведено належним чином та доказано певними засобами доказування належне виконання зобов’язань за договором поставки, або спростовано позовні вимоги позивача.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи з наведеного вище та встановлених судом обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки продукції та про прострочення виконання своїх зобов’язань за договором.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Розглядаючи уточнені позовні вимоги позивача про стягнення збитків з відповідача, оскільки виконання зобов'язання з приводу оплати поставленої продукції в розрізі акцепту сповіщень відповідачем на даний час втратило для позивача інтерес, та з урахуванням положень ст. 612 Цивільного кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті збитки у сумі 50 572, 45 грн.
За таких обставин, оцінюючи викладені у судових засіданнях доводи сторін та третіх осіб, а також надані документальні докази в їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з віднесенням судових витрат на рахунок відповідача у відповідності з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 69, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19), код 22453044, р/р 26009000005 в Одеській філії АБ “Експрес-банк”, МФО 328801 на користь Державного підприємства матеріально –технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 11/15), код 19014832, р/р 2600300052912 в АБ „Експрес – Банк” м. Києва, МФО 322959, збитки у сумі 50 572 (п’ятдесят тисяч п’ятсот сімдесят дві) грн. 45 коп., 505 (п’ятсот пять) грн. 72 коп. держмита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Наказ видати згідно зі ст.116 ГПК України.
Рішення підписано 10.10.2007 року.
Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Могил С.К.