УХВАЛА

26 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 1-13/2002

провадження № 13-143зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Єленіної Ж. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 30 липня 2002 року і

встановила:

Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2002 року, який 30 липня 2002 року залишено без зміни Верховний Судом України, ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України, пунктами «а», «г», «е», ст. 93, ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1960 року із застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 01 квітня 2021 року в справі «Фарзієв та інші проти України» (заяви № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), виходячи зі своєї усталеної практики, вкотре констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених вироку та ухвали. На думку заявника, в мотивувальній частині вироку не викладено мотивів і не наведено обставин, які на думку суду перешкоджають застосуванню до нього позбавлення волі на певний строк. ОСОБА_1 вважає, що для відновлення порушеного права необхідно скасувати призначене безальтернативне довічне позбавлення волі.

Від дня надходження заяви до 25 серпня 2021 року її автоматизований розподіл не було здійснено з підстав, передбачених підпунктом 2.3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.

ЄСПЛ у рішенні «Фарзієв та інші проти України», констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, асаме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 , не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, ніж як скасування судових рішень у справі заявника.

З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд оскаржених судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Отже, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

Відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК вироку Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 30 липня 2002 року.

Заяву ОСОБА_1 разом з усіма доданими до неї матеріалами повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ж. М. Єленіна

Судді: Т. О. Анцупова К. М. Пільков

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

В. С. Князєв І. В. Ткач

Г. Р. Крет С. П. Штелик

Л. М. Лобойко