Справа № 22ц- 4815 Головуючий у 1 інст. – Пархоменко П.І.
Доповідач – Хромець Н.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого – судді Хромець Н.С.
Суддів – Горобець Т.В., Острянського В.І.
При секретарі – Зіньковець О.О.
З участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ТОВ „СК-Агро” – Шимка В.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Ватутіна до ОСОБА_3 і товариства з обмеженою відповідальністю „СК-Агро” про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
в с т а н о в и в:
Рішенням Бахмацького районного суду від 20 липня 2010 року відмовлено у позові сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна до ОСОБА_3 і товариства з обмеженою відповідальністю „СК-Агро” про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за безпідставністю вимоги.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що судом у порушення вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України, не з’ясовувалось чи звертався орендодавець з вимогою про розірвання договору оренди земельної частки після отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. На думку апелянта, суд безпідставно не застосував імперативні норми абзацу 2 розділу IX „Перехідні положення” Закону України „Про оренду землі”, а також того, що позивач замовив для відповідача ОСОБА_3 виконання землевпорядних робіт для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, які відповідач дотепер не компенсувала. Крім того, позивач посилається на порушення судом норм ч.2 ст. 13, ст. 319 ЦК України, оскільки діями позивача порушене право позивача на переукладення договору на тих саме умовах, що і раніше укладений. Апелянт посилається також на порушення судом ч.4 ст. 174 ЦПК України, оскільки представник відповідача ОСОБА_3 позов визнав. Позивач також вважає, що при ухваленні рішення змінив підставу позовних вимог, бо у позовній заяві не зазначено підставою позову ст. 203 ЦК України і вважає, що застосування судом норм загального права, тобто норм ЦК України, до правовідносин які регулюються спеціальним законодавством є помилковим.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
По справі встановлено, що між СТОВ ім. Ватутіна і ОСОБА_3 16 березня 2000 р. укладено договір оренди земельної частки (паю) строком на 5 років. Датою закінчення дії цього договору сторонами визначено 16 березня 2005 року (а.с. 8). Після цього сторонами двічі укладались додаткові угоди від 05 березня 2005 р. та від 30 січня 2008 р., якими змінювались умови договору щодо розміру орендної плати та доповнення розділу 5 „Права та обов’язки Орендаря” записом про право орендаря оформити державний акт на земельну ділянку від імені і на користь орендаря (а.с. 6, 5). ОСОБА_3 13 червня 2008 р. отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. 20 серпня 2008 р. між ОСОБА_3 та ТОВ „СК-Агро” укладений договір оренди земельної ділянки (а.с. 16) на строк 5 років. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання цього договору недійсним, суд постався на те, що після отримання державного акта про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 набула статусу власника земельної ділянки у зв'язку з чим договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим, а відтак, переукладення договору оренди на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те обох сторін.
Такі висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам і вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду.
Так, посилання апелянта на те, що судом не встановлював чи зверталась ОСОБА_3 до орендаря земельної частки (паю) із вимогою про розірвання укладеного між ними договору не можуть бути визнані підставою для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до п.2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Держкомзему від 17 січня 2000 р. № 5, у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Таким чином, висновок суду про припинення договору оренди земельної частки є законним. Та обставина, що відповідач ОСОБА_3 не зверталась із вимогою про розірвання договору у зв'язку з отриманням державного акта на право власності на земельну ділянку не означає, що договір не припинив своєї дії, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, договір оренди земельної ділянки є самостійним договором з іншим предметом і іншими сторонами.
Судом першої інстанції правильно застосовані норми Цивільного кодексу України та роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”. Переукладення договору земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності на те волевиявлення сторін. У даному випадку власник земельної ділянки ОСОБА_3 з власної волі уклала договір оренди з іншою особою і підстав для визнання цього договору недійсним судом не встановлено. СТОВ ім.. Ватутіна, яке орендувало земельну частку (пай) звернулось до ОСОБА_3 з пропозицією укласти довір лоренди земельної ділянки 10 жовтня 2008 р. Приписи п.8 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України та розділу ІХ „Перехідні положення” Закону України „Про оренду землі”, на які посилається апелянт, враховуючи наведене вище, не можуть бути застосовані як імперативні норми.
Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Право на визнання позову відповідачем є виявом принципів диспозитивності і змагальності. Однак, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності законних підстав, тобто коли ці підстави встановлені зібраними у справі доказами, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб суд зобов’язаний розглянути справу і ухвалити відповідне рішення. По даній справі судом першої інстанції обґрунтовано не застосована ч.4 ст. 174 ЦПК України, оскільки є два відповідачі за позовом, позов визнаний лише одним відповідачем і таке визнання порушує права другої сторони оспорюваного правочину.
Оскільки внаслідок отримання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку договірні правовідносини між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Ватутіна припинились, не можна визнати підставою для задоволення апеляційної скарги і посилання позивача на порушення власником ч.2 ст. 13 та ст. 319 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Ватутіна відхилити, а рішення Бахмацького районного суду від 20 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: