Постанова

Іменем України

30 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 355/1060/16

провадження № 61-809св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2020 року у складі судді Коваленка К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки.

На обґрунтування позову зазначала, що вона з 30 листопада 1980 року до 25 серпня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

За час шлюбу відповідач приватизував земельну ділянку площею 0,2500 га на АДРЕСА_1 , на якій вони у 1991 році побудували житловий будинок, погріб, прибудову № 1, прибудову № 2, вбиральню та колонку.

Посилаючись на те, що хоча будинок і належить сторонам на праві спільної сумісної власності, однак вони не можуть домовитися про порядок поділу нерухомого майна, позивач просила позов задовольнити.

Справу суди розглядали неодноразово.

Баришівський районний суд Київської області рішенням від 23 травня 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за вказаною адресою. В решті позовних вимог відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в сумі 2 015, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони вели спільне підсобне господарство та побудували на спірній земельній ділянці житловий будинок, погріб, прибудову № 1, прибудову № 2, вбиральню та колонку, 1991 року побудови, тому спірний будинок є спільною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами порівну. Оскільки до ОСОБА_1 перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку, до неї переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки без зміни її цільового призначення, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, суд виходив з того, що ця ділянка отримана відповідачем у власність 13 червня 2007 року шляхом приватизації, тому не є спільним майном.

Апеляційний суд Київської області постановою від 12 вересня 2018 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Сплачений ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 022,00 грн стягнув з ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела того, що в період шлюбу сторони розпочали і закінчили будівництво спірного будинку. На час розірвання шлюбу між сторонами такого об`єкта права власності, як житловий будинок не існувало.

Верховний Суд постановою від 27 травня 2020 року постанову Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2018 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме : коли було завершене будівництво спірного будинку, оскільки існує розбіжність щодо дати його побудови; протягом якого періоду відбувалося будівництво цього будинку; ступінь його будівельної готовності на час припинення шлюбних відносин, та можливість визначення окремих часток, що підлягають виділу, вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів і конструктивних елементів, які були використані при будівництві цього об`єкта нерухомості, або можливість з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Київський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2020 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний будинок побудовано у 1991 році, тобто у період зареєстрованого між сторонами шлюбу, тому в силу закону він є спільною сумісною власністю та підлягає поділу в рівних частинах.Оскільки до ОСОБА_1 перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку, до неї переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки без зміни її цільового призначення. Доводи апеляційної скарги про врахування висновків експертизи відхиляються, оскільки перелік виконаних робіт визначено виключно зі слів відповідача, водночас жодними доказами виконання цих робіт, період та їх вартість не підтверджено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 січня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 355/1060/16.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що постанова апеляційного суду є незаконною, протиправною і такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи та лише на підставі відомостей, унесених до технічного паспорта спірного об`єкта нерухомого майна, дійшов суперечливого висновку про те, що сторони у справі за час шлюбу звели спірний будинок. Матеріали справи не містять жодного доказу набуття права власності на спірний будинок у період перебування сторін в шлюбі. Лише 18 грудня 2015 року реєстраційна служба Баришівського районного управління юстиції Київської області видала йому свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 50269099 (реєстрація права власності проведена 27 листопада 2015 року, що підтверджується відповідним витягом).

Вимоги про визнання спірного будинку спільним майном подружжя позивач не заявляла, тому і підстав для визнання за нею права власності на 1/2 частку цього будинку в порядку поділу спільного майна подружжя в судів першої та апеляційної інстанцій не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони перебували в шлюбі з 30 листопада 1980 року до 25 серпня 2010 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 червня 2007 року серії ЯД № 686488 ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Морозівської сільської ради від 16 грудня 2005 року № 112-18/4 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3220284901:13:045:0028, що розташована на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 18 грудня 2015 року реєстраційною службою Баришівського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорта на спірний будинок, виготовленого станом на 16 листопада 2015 року, наведено такі характеристики будівель і споруд: житловий будинок літ. «А», погріб літ. «під А», прибудова літ. «а», прибудова літ. «а1», вбиральня літ. «Б», ворота з хвірткою № 1-2, огорожа № 3, колонка літ. «К». Рік побудови всіх об`єктів вказаний 1991.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 грудня 2015 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка та житловий будинок із переліком будівель та споруд 1991 року побудови.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи дійсна ринкова вартість будинку, без вартості земельної ділянки, на 25 серпня 2010 року становила 129 582, 00 грн; ринкова вартість конструктивних елементів житлових приміщень та інженерних мереж, виконаних відповідачем ОСОБА_2 протягом періоду з вересня 2010 року до 2016 року, становить 20 534, 00 грн; дійсна ринкова вартість будинку, без вартості земельної ділянки, на час проведення експертизи становила 131 917, 00 грн; розмір часток становить: позивача - 42/100, відповідача - 58/100.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень СК України, з урахуванням відповідних положень ЦК України, цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічна норма закріплена у статті 60 СК України.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановивши, що 18 грудня 2015 року відповідач зареєстрував за собою право власності на спірний будинок, проте будинок фактично побудований у 1991 році, тобто в період шлюбу сторін у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що будинок є спільним майном подружжя, тому підлягає поділу в рівних частках. Правильним є і висновок судів про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, адже відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

В оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в даному випадку - зведення будинку під час шлюбу, що було доведено позивачем та встановлено судом. При цьому під час розгляду судами справи відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу - будівництво будинку у 1991 році. Твердження відповідача про те, що протягом 2010-2016 років він проведені певні роботи, що збільшили вартість майна, належними і допустимими доказами не підтверджені.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що позивач не заявляла вимог про визнання спірного будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки під час подання позову про поділ спільного майна подружжя пред`явлення окремо такої вимоги не вимагається. Суд в силу встановлених під час розгляду справи обставин має встановити, чи набуте спірне майно сторонами під час перебування у шлюбі та чи поширюється на нього статус спільного сумісного майна, що матиме наслідком певні висновки про поділ такого майна.

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виконав вимоги викладені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року, що стали підставою для скасування попереднього рішення суду апеляційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 23 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун